У листопаді 1910 року Іван Боберський дав поштовх до заснування “Дівочого спортового кружка” (ДСК). Метою кружка було “розбуджуванє у учениць замилуваня до спортів через відчити і дискусиї та подаванє членам нагоди до вправлюваня ся в відповідних для женьскої молодежи родах спорту і рационального їх плеканя”.
“Дівочий спортовий кружок” у гімназії СС Василіянок перед Першою світовою війною відіграв важливу роль у поширенні різних видів спорту серед українського жіноцтва у Львові та в Галичині. Чимало вихованців цього кружка стали активними членами різних руханкових і спортових організацій, товариств та гуртків міжвоєнного часу.
Відкриття приватної гімназія СС Василіянок мало на меті готувати жіноцтво до подальшої праці, зокрема до студій у вищій школі. До цього часу лише деяким жінкам вдалося, завдяки, як правило, приватній підготовці, вступати у вищі навчальні заклади. 1895 р. жінки отримали дозвіл на вступ до Львівського університету. Учителька гімназії СС Василіянок Олена Бережницька (у 1906/1907 н. р. вчила польську мову та науку природи) в аналітичній статті 1907 р. «Ґімназия яко середник висшого образованя жіноцтва» обґрунтувала важливість здобуття жінками гімназійної освіти. Вона звернула увагу передовсім на те, що дають для розвитку особистості такі предмети, як наука греки, латини, української мови, німецької мови, релігії, всесвітньої історії, географії, математики, фізики, історії природи, хімії, пропедевтики філософії тощо. На думку Олени Бережницької: “В інтересї суспільности і людства лежить, шоб всї люди, так мужчини як і жінки були між собою рівними, просьвіченими горожанами. Женщини, що одержали бодай загальне середне образованє, зуміють лучше сповнити свою задачу жінок та материй та лучше виховати молоде поколїнє, в котрім прецї надїя будучности. Тому жіноцтво домагає ся рівного образованя з образованєм мужчин, рівних шкіл, рівних прав і хоче піднятись рівних обовязків зглядом свого народу. Серед нашого жіноцтва почав ся рух в напрямі здобутя рівного образованя перед кількома лїтами. Сей рух розвивавсь досить скоро; чим раз більше одиниць бересь до ґїмназияльної науки, щоби пізнїйше здобути собі висше фахове образованє. Ідея зрївнаня типу школи середної для обох полів розширилась скоро серед нашої суспільности, стрічаючи, як кожда нова думка, многих приклонникїв та противників. Посеред приклонників ідеї образованя жіноцтва знайшли ся люди доброї волї, повні інїциятиви, що позволили тій ідеї здїйснити ся. Они покликали до житя першу руску гїмназию жіночу, інституцию, що сильна і могуча не лїтами, але їдейностию, що хоче свої ідеї вщіпити в душі молоденьких дївчат, щоб їх вчинити сьвідомими, просьвіченими горожанками нашої суспільности, піонєрками ідеї рівности, котра єсть запорукою лучшої будучности”.
На запрошення митрополита Андрея Шептицького, Іван Боберський з 1906 по 1914 рр. працював у приватній жіночій гімназії сестер Василіянок. Тут він викладав німецьку мову та завідував німецькомовною бібліотекою та запровадив гімнастичні заняття у навчальний процес гімназисток.
У гімназії Іван Боберський дав поштовх до заснування у листопаді 1910 р. “Дівочого спортового кружка” (ДСК). Метою кружка було «розбуджуванє у учениць замилуваня до спортів через відчити і дискусиї та подаванє членам нагоди до вправлюваня ся в відповідних для женьскої молодежи родах спорту і рационального їх плеканя». Від першого дня діяльності кружка, його членкинями стали 31 учениця з 4-го і 5-го класів. Протекторкою (опікункою) кружка у 1910/1911 н. р. була професорка Олена Бережницька, а головою обрано ученицю 5-го класу Софію Мацюраківну. З листопада 1910 р. ДСК розпочав активну діяльність. Так, на початку місяця члени кружка закупили два примірники гри “Туруль”, а вже 18 листопада під керівництвом учителя гімнастики з Будапешту Антіна Галячи провели цю гру. Взимку 1910/1911 н. р. 18 членкинь займалися совгарством (ковзанярством) на ставі “Лижварського товариства”. Крім того 12 членів вправлялися у їзді на санках. Для членкинь ДСК проводилися також теоретичні заняття на актуальну тематику, зокрема відчити: учениці 4-го класу Іванни Телішевської “Про саночковий спорт” і професорки Олени Бережницької 2Істория і гіґієна шнурівки”. В літньому сезоні 1911 р. 10 членкинь ДСК займалися ситківкою (тенісом). Для цього орендували ситківковий тік на площі “Сокола-Батька”. Крім цих видів спорту членкині займалися плаванням; веслуванням; їздою верхи, на точинках та роверах; танцями. Також кружок відбув декілька спільних мандрівок околицями Львова, зокрема 13 травня до Янова (всього 31 учасниця). Кружок провів одну аматорську виставу, а дохід з неї було відкладено для подальшої праці. Перший рік діяльності ДСК характеризувався ще й тим, що було видано поштову картку із зображенням учениць гімназії СС Василіянок під час зимових руханкових розваг на санках. На лицевій її стороні містився напис: “Інститутки сс. Василиянок у Львові в часї забави в городї”, на звороті “Лїсса, с[ісарсько] і к[оролівський] надв[ірний] Фот[ограф] Львів, ул[иця] Академічна 18”. Зважаючи на те, що Іван Боберський неодноразово ініціював такі видання, можна припустити, що ця поштівка побачила світ саме завдяки йому. Гроші від продажу цієї листівки йшли на потреби спортового кружка.
Восени 1911/1912 н. р. ДСК влаштував 2 прогульки та 1 аматорську виставу. Взимку цього ж року на ставі “Лижварського товариства” 20 членкинь займалися совгарством. 10 членкинь ДСК користувалися санками кружка. Весною 1912 р. кружок проводив ігри та забави на площі “Сокола-Батька”. Влітку 1912 р. 20 членкинь ДСК займалися ситківкою, орендуючи, як і попереднього року, ситківковий тік на площі “Сокола-Батька”. Зібрані кошти від різних імпрез та пожертв дали можливість кружку закупити нові санки, гру в обручі (6 шт.), 6 м’ячів, 2 ситця (ракетки для великого тенісу), а також 4 м2 землі під “Український Город”.
Узимку 1912/1913 н. р. ДСК влаштував 1 аматорську виставу (16 лютого), яку було ще раз повторено 1 березня 1913 р. 15 членів користувалися санками кружка. Влітку 1913 р. ДСК, як і в попередні роки, влаштував декілька прогульок околицями Львова. Великим досягненням кружка було облаштування та відкриття власного току для ситківки. ДСК закупив за цей навчальний рік 2 пари санок, гру в обручі (12 шт.), 8 м’ячів, 2 ситця та 6 малих мячів до ситківки.
У 1913/1914 н. р. взимку ДСК вправляв санчатами, влітку – проводив прогульки, рухові забави, грали ситківку і луківку (стрільба з лука) на власній руханковій площі. У червні 1914 р. учениця 5-го класу Кекилія Волянська виголосила відчит (доповідь) “Про спорт”. Кружок також закупив 5 м квадратних землі під “Український Город”.
До Першої світової війни кількість членів ДСК постійно збільшувалася. Так у 1910/1911 н. р. їх було 31; 1911/1912 рр. – 37, 1912/1913 рр. – 40, 1913/1914 рр. – 52.
Протекторами (опікунами) ДСК були: у 1910/1911 та 1911/1912 н. р. – кваліфікована учителька для середніх шкіл, учителька польської мови, математики та історії природи Олена Бережницька; 1912/1913 н. р. – заступник учителя, помічник директора о. Спиридона Кархута, завідувач фізичного кабінету, учитель математики та фізики Володимир Адріянович; 1913/1914 н. р. – заступник учителя, учитель природничих наук Олександр Тисовський. Очолювали кружок: у 1910/1911 та 1911/1912 н. р. – Софія Мацюраківна; 1912/1913 та 1913/1914 н. р. – Анна Остапчуківна. Визначальними для ДСК стали перші два роки діяльності, коли відбулося становлення кружка. Особлива відповідальність тоді лягла на опікунку Олену Бережницьку та професора Івана Боберського. Про першу учениця гімназії Софія Нагірна згадувала: “Це жінка з високою товариською культурою, з прямим, скристалізованим характером, була для нас прикладом. Впоювала в нас любов до природи, до всього, що гарне і шляхетне. Природа для неї була не тільки предметом навчання. Із цим предметом пов’язувала культурне життя народу, його змагання до кращого майбутнього. Тому багато її учениць стали згодом зразковими пластунками”.
Учениця гімназії сестер Василіянок Ганна Коренець про “Дівочий спортовий кружок” та Івана Боберського згадувала таке: “Спортовий гурток [у приватній жіночій гімназії СС Василіянок у Львові. – А. С.] офіційно засновано після Першої світової війни, коли руханка в школах стала обов’язковим предметом. Одначе вже перед першою світовою війною проф[есор] Іван Боберський, що вчив німецької мови, вчив теж руханки як надобов’язкового предмету. Він плекав серед молоді ідеї спорту в практиці. Тому учениці приходили на руханку до «Сокола» при Руській вулиці, де мали до диспозиції руханкове приладдя. Головно заохочував він дівчат до гри в відбиванку й кошиківку. Взимку учениці під його проводом влаштовували на льоді совганкові вправи, сполучені з совганковими змаганнями. Його гасло «В здоровому тілі здорова душа» стало популярним серед нашої молоді обох статей, а дівчатам давало гарт тіла й духа. З них пізніше деякі стали в ряди добровольчого легіону УСС, або служили як медсестри, а навіть під час листопадового зриву виконували різного роду допоміжну службу в армії, включно до куховарення. Колишні учениці цієї праці згадували з вдячністю проф[есора] [Івана] Боберського, свого вчителя, виховника фізичних і духових здібностей, сполучених із різними невигодами й труднощами. Проф[есор] [Іван] Боберський у доповідях своїх чи учениць або інших спортовців знайомив дівчат із вагою спорту в особистому і громадському житті народу, а також із спортовим рухом у інших народів. Учениць гімназії, що жили в інтернаті, вчили руханки також монахині. Була це руханка не професійного характеру, а аматорська, спрямована на фізичне відпруження після довшого часу сидження над книжкою. Це теж було важливе для гігієни тіла й духа”.
У приватному архіві Степана Гайдучка збереглася світлина, датована 16 лютого 1912 р., де Іван Боберський з учителями та ученицями “Дівочого спортового кружка” гімназії на ковзанці. Підпис під світлиною звучав так: “Члениці спортового кружка приватної жіночої гімназиї СС Василиянок у Львові на совганці в 1912 р. Став товариства польського “Towarzystwo lwowskie łyżwiarzy” при вул. Пелчинській [тепер вул. Д. Вітовського. – А. С.] наліво від Кадетської вулиці [тепер вул. Героїв Майдану. – А. С.]. Зліва стоять: учителька [Олена] Бережницька, учениці Гнатюківна Ірена – старша дочка [Володимира] Гнатюка етнографа. Вийшла замуж за Косаревича, проживала з ним по Першій світовій війні в Гамбурзі. Косаревич то був в рр. 1918/1919 як Андрієвський в своїх спогадах писав: Косаревич-Косаренко. Косаревич десь по 1935 р. прислав “Соколови-Батькови” на викупно спортової площі 500 золотих польських. [Софія] Парфановичівна була лікарем жіночих недуг. Жила у Львові, написала популярний підручник про жіночі недуги. [Софія] Мацюраківна – дочка священника з Дорошева. Заміжна за інжінєром Брилинським. Лежогубська Ірина відтак по звкінченні віденського університету учителька німецької мови в гімназиї Василиянок. [Ольга] Лисківна сестра композитора Лиско зі Стрия. ? [далі невідома. – А. С.]. [Ольга] Баричківна зі Щирця біля Львова померла перед 1920 роком. Професор [Іван] Боберський опікун кружка учив в цій гімназиї німецької мови до 1914 р.”.
“Дівочий спортовий кружок” у гімназії СС Василіянок перед Першою світовою війною відіграв важливу роль у поширенні різних видів спорту серед українського жіноцтва у Львові та в Галичині. Чимало вихованців цього кружка стали активними членами різних руханкових і спортових організацій, товариств та гуртків міжвоєнного часу.
Андрій Сова, історик
Джерела та література:
- Галичина – український здвиг за матеріалами архіву Степана Гайдучка: [Альбом] / Авт. ідеї Л. Крип’якевич; упоряд. Ю. Николишин, І. Мельник; літ. редактор І. Лемко. – Львів: Апріорі, 2014. – 268 с.
- Сова А. Іван Боберський – основоположник української тіловиховної і спортової традиції / Андрій Сова, Ярослав Тимчак; за наук. ред. Євгена Приступи. – Львів: ЛДУФК; Апріорі, 2017. – 232 с.
- Сова А. Іван Боберський: суспільно-культурна, військово-політична та освітньо-виховна діяльність: монографія; Інститут українознавства імені Івана Крип’якевича НАН України; Львівський державний університет фізичної культури імені Івана Боберського; Центр незалежних історичних студій. – Львів, 2019. – 512 с.
- Sova A., Romaniuk M. Ivan Boberskyi’s pedagogical activity at Bazilian Sisters Servants Gymnasium in Lviv (1906–1914). Skhidnoievropeiskyi Istorychnyi Visnyk [East European Historical Bulletin]. 2019). special issue 4, 71–80.
Докладніше про Степана Гайдучка, Івана Боберського, Петра і Тараса Франків, Оксану Суховерську та інших провідних діячів українського тіловиховання, спортивне життя Галичини можна буде ознайомитися у книзі, яка готується до друку. Збираємо усі можливі джерела (документи, фотографії, книги, періодику, поштівки тощо), записуємо спогади. Відгуки, коментарі та додаткову інформацію просимо надсилати на електронну адресу: andrijsova@yahoo.com; sovaandrij1980@gmail.com
Загрузка...