Усе менше в Рівному старовинних колоритних будинків. Їх зносять, коли виправдано, а коли й не дуже. Інколи вони самі “помирають” повільною і мученицькою смертю, роками жахаючи своїм виглядом перехожих. Нерідко це повільне згасання — наслідок аж ніяк не природнього процесу. Тема старих будинків не нова для Рівного. Дискусії між прихильниками …
Рівняни були серед перших на теренах міжвоєнної Волині, хто почав грати у хокей на льоду. Хоча великої хокейної слави наше місто не зажило, однак історія появи цієї захоплюючої гри на території нашого краю привідкрила ще одну цікаву сторінку минувшини Рівного.
Після Другої світової Рівне почало поступово змінюватися. У повоєнні 1940-і воно вже не було тим затишним провінційним містечком, яким було за Польщі, але ще й не стало цілком радянським.
Її, 18-річну дівчину, доля привела з Луганщини до Рівного в далекому 1960-у. Її творча душа довго шукала способу самовираження, аж доки вона одного разу не побачила, як на полі квітне блакитний поліський льон.
…Одні називали їх “бандерівцями” і показували дулі, інші — вітали і зі сльозами на очах цілували синьо-жовті прапорці… Двадцять дев’ять років тому рівняни долучилися до наймасштабнішої всеукраїнської акції — ланцюга єднання “Українська хвиля”. Про незабутні враження розповідають учасники.
(Уперше опубліковано 22.01.1916. Оновлено) Військовий салют і випускання в небо голубів — так пишно в давнину в Рівному відзначали свято, що завершує різдвяний цикл. Про ті події нині можна дізнатися хіба що зі спогадів старожилів. А ще — гортаючи сторінки старих місцевих газет.
Як тільки в радянській Україні не намагалися викорінити віковічні традиції новорічно-різдвяних свят, але з цього нічого не вийшло. А так звані нові радянські свята і обряди, якими з усих сил влада намагалася замістити релігійні традиції, здебільшого так і залишилися на папері. Утім, відзначення релігійних свят в радянській Україні загрожувало серйозними …
Новорічно-різдвяні свята в давні часи, як і нині, були сповнені не лише мрій і очікувань, а й усіляких пригод — приємних, і не дуже, — про які потім їх учасники згадували мало не цілий рік. Чимало інформації про те, як гуляли наші земляки в давнину, міститься в архівних матеріалах і …
У давнину рівненські католики не лише дбали про своє святкове різдвяне дозвілля, а й допомагали влаштувати свято нужденним містянам. Завдяки чому рівненська дітвора з бідних родин і сиротинців також могла відчути дух і смак величного свята.
Сьогодні він — раритет і предмет гордощів колекціонерів, а ще — дорога серцю сімейна реліквія. А якихось кілька десятиліть тому без нього не обходився жоден передноворічний ярмарок не лише в Україні, а й у багатьох куточках СРСР. Щороку тисячі рівненських Дідів Морозів “виходили” з воріт підприємства на вулиці Мазепи (за …
У переддень свята Миколая-Чудотворця Рівненський краєзнавчий музей традиційно зустрічав у своїх стінах золотих ювілярів міста, відомих широкому загалу своїми творчими здобутками – діячів мистецтва, літератури, народної творчості, журналістів, науковців, видатних спортсменів і просто яскравх особистостей культурної галузі.
Ці маленькі перлинки давньої архітектури міста нехай і не претендують на світові шедеври, але для Рівного — це унікальні місцеві пам’ятки, які не лише бережуть чиїсь спогади, а й розповідають про цілу епоху. Кожен такий втрачений будинок, наче вирваний аркуш з минулого нашого міста.
На долю римо-католицького костелу Святих Апостолів Петра і Павла випали такі ж випробування, як і на долю чи не всіх збережених досі рівненських храмів. За 86 років існування його і закривали, і оскверняли, і знову повертали до таїнства богослужіння.
“А ти сьогодні ідеш на “мєтри?” — таким запитанням з’ясовувала молодь 1970-х плани одне одного на вечірнє дозвілля. Одним із рівненських феноменів не таких і далеких 1970-х років була так звана стометрівка, або, як її називала в ті часи рівненська молодь, — “мєтри”.
