…Одні називали їх “бандерівцями” і показували дулі, інші — вітали і зі сльозами на очах цілували синьо-жовті прапорці… Двадцять дев’ять років тому рівняни долучилися до наймасштабнішої всеукраїнської акції — ланцюга єднання “Українська хвиля”. Про незабутні враження розповідають учасники.
(Уперше опубліковано 22.01.1916. Оновлено) Військовий салют і випускання в небо голубів — так пишно в давнину в Рівному відзначали свято, що завершує різдвяний цикл. Про ті події нині можна дізнатися хіба що зі спогадів старожилів. А ще — гортаючи сторінки старих місцевих газет.
Як тільки в радянській Україні не намагалися викорінити віковічні традиції новорічно-різдвяних свят, але з цього нічого не вийшло. А так звані нові радянські свята і обряди, якими з усих сил влада намагалася замістити релігійні традиції, здебільшого так і залишилися на папері. Утім, відзначення релігійних свят в радянській Україні загрожувало серйозними …
Новорічно-різдвяні свята в давні часи, як і нині, були сповнені не лише мрій і очікувань, а й усіляких пригод — приємних, і не дуже, — про які потім їх учасники згадували мало не цілий рік. Чимало інформації про те, як гуляли наші земляки в давнину, міститься в архівних матеріалах і …
У давнину рівненські католики не лише дбали про своє святкове різдвяне дозвілля, а й допомагали влаштувати свято нужденним містянам. Завдяки чому рівненська дітвора з бідних родин і сиротинців також могла відчути дух і смак величного свята.
На долю римо-католицького костелу Святих Апостолів Петра і Павла випали такі ж випробування, як і на долю чи не всіх збережених досі рівненських храмів. За 86 років існування його і закривали, і оскверняли, і знову повертали до таїнства богослужіння.
“А ти сьогодні ідеш на “мєтри?” — таким запитанням з’ясовувала молодь 1970-х плани одне одного на вечірнє дозвілля. Одним із рівненських феноменів не таких і далеких 1970-х років була так звана стометрівка, або, як її називала в ті часи рівненська молодь, — “мєтри”.
Її називають нав’язливою, неоковирною, набридливою, агресивною, іноді — неправдивою і маніпулятивною… Реклама нині всюди. І як без неї обходилися якихось 100 років тому? Утім, виявляється, що й тоді реклами було чимало. Щоправда, вимоги до її розміщення були суворіші.
Усе менше залишається свідків жахіття голодомору 1932-1933-го років. Навмисно створене волею недолугих керівників, воно обернулося трагедією для цілого українського народу. Рівнянка Марія Чередник добре пам’ятає те лихо, бо пережила його особисто.
Біженці, корупція і бездіяльність армійського керівництва, як і патріотизм місцевих благодійників та милосердя простих мешканців краю — усе це було актуальне й 100 років тому. Долю прифронтового міста сповна спізнало Рівне під час Першої світової війни.
У цю моторошну місцину, попри її романтичну назву — Сосонки — одинокий перехожий не наважиться прийти навіть удень. Аура цього місця, яке називають рівненським Бабиним Яром, і через десятки років після трагедії навіває жах. Тут відійшли у вічність безвинно убієнні понад 17 тисяч мешканців Рівного.
Взуття і одяг, будматеріали і меблі, продукти харчування і дитячі іграшки — такий асортимент продукції випускали в повоєнному Рівному так звані кустарі, тобто, як нині сказали б, приватні підприємці. Радянській владі нікуди було дітися (адже економіка лежала в руїнах), й вона змушена була, щоб забезпечити життєдіяльність населення, дозволити працювати “приватникам”.
Минуло 123 роки відколи в Рівному було освячено новозбудований Свято-Воскресенський кафедральний собор. Хоча російському імператору, який ішов до місця закладення майбутнього храму, дорогу встеляли квітами, подальша доля самого собору була не такою радісною. Про найцікавіші факти з історії головного православного храму Рівного — далі. За свою понад сторічну історію Свято-Воскресенський …
Пудові кавуни, вирощені місцевими аграріями, краєвиди міста з височини морського маяка, джаз із Європи, стрибки з парашутом — це Торги Волинські в Рівному.
