Рубрика: Короткі новини

За даними статистичного збірника “Волинь у цифрах” (“Wołyń w liczbach”), у 1939 році протяжність доріг з твердим покриттям у Рівненському повіті становила 56,6 км. Дорогами Волинського воєводства здійснювали перевезення пасажирів 82 автобуси, 789 автомобілів (у тому числі – 328 приватних та 23 таксі), 222 мотоцикли. Перший автобусний маршрут, який сполучав Рівне з іншими містами, з’явився у 1910 році. З Рівного до Житомира рейс тривав 19 годин. До Корця в 1911 році автобус їхав дві з половиною години. У 1914 році в Рівному було зареєстровано три легковика. Найпотужнішим було авто з двигуном у 32 кінських сили.

Під час виконання службових обов’язків водій автобуса повинен був носити чорну шапку англійського крою, дво- або однобортну вовняну куртку темно-синього, чорного або темно-зеленого кольору. Взимку верхній професійний одяг складався з довгої вовняної шинелі або короткого кожуха-дублянки. Кондуктор носив шапку темно-зеленого кольору, куртку з обов’язковим написом “Кондуктор”. Одяг автобусної обслуги мав бути охайним. На шапках і куртках дозволялося розміщувати кокарди та шеврони з назвою автобусної фірми, яку вони представляли. Уніформа водія приватного власника чи державної установи доповнювалася спеціальною облямівкою на комірі та кашкеті.

Мали свої правила й велосипедисти. За право їздити містом потрібно було сплачувати щорічний збір. Також щорічно отримувати металеву бляшанку з номером (знаком) про реєстрацію у міській управі. Велосипеди прирівнювалися до екіпажів, тому місце їх було на проїжджій частині. Рухатися слід було правою стороною дороги якомога ближче до краю. Заборонялося влаштовувати на вулицях перегони, їздити без руля й дзвоника, а вночі — без ліхтаря. У місцях великого скупчення людей слід було зовсім сходити з велосипеда. За станом на 01.01. 1939-го в Рівному зареєстровано 6 077 велосипедів. Перший мотоцикл у Рівному було зареєстровано в 1914 році.

У першій половині 1920-х років Рівне стало місцем перебування біженців з совєтської України. Частину з них польська влада повертала назад до УРСР. Ті ж, кому пощастило залишитися, після шестимісячного перебування в Рівному отримували польський закордонний паспорт і вирушали далі в пошуках кращої долі за кордон. Певна кількість залишалася на території Волинського воєводства, в тому числі й у Рівному. Проте без польського громадянства ці особи не могли претендувати на робочі місця, відкривати власну справу тощо. Натомість польська влада в 1920-х роках активно здійснювала прийом документів від охочих стати громадянами Польщі.

За переписом 1931 року відбулося зростання загальної кількості мешканців у Рівному на трохи більше ніж у півтора рази. При цьому частка євреїв скоротилася з 71,1 відсотка в 1921 році до 55,98 відсотка, але подвоїлася частка поляків з 11,1 відсотка до 25,65 відсотка. Частка українців серед жителів волинських міст і надалі залишалася доволі низькою. У порівнянні з 1921 роком знизилася з 10,8 відсотка до 8,15. Суттєве посилення польської присутності в Рівному спричинене напливом переїжджаючих з внутрішніх польських воєводств. Натомість представники української та єврейської громади активно вирушали в еміграцію, головним чином заокеанську.

На початку 1930-х років понад половина мешканців Рівного були зайняті в промисловості, ремеслі, торгівлі та страхуванні. Значний відсоток задіяних у торгівлі традиційно становили євреї. Понад 20 відсотків рівнян працювали у суспільно-важливих сферах життя міста: органах державної влади та місцевого самоврядування, освітніх закладах, транспорті і зв’язку, охороні здоров’я, суспільних і релігійних установах. Трохи більше трьох відсотків працювали домашніми прислугами в заможних рівненських родинах. За матеріалами перепису 1931 року, лише трохи більше 10 відсотків мешканців міста були безробітними та такими, що не вказали місця праці.

До 1927 року волинські міста в складі Польщі були на так званому “ручному” управлінні волинського воєводи. Хоча на чолі міста стояв магістрат, однак він не був виборним органом. Функції самоуправління в містах виконували міські громадсько-господарські комітети, створені за ініціативою воєводського управління у травні 1921 року. Вони координували роботу магістратів і були для них одночасно рекомендаційними та контролюючими органами. До складу магістрату входили бургомістр, заступник та лавники. Першим Рівненським бургомістром 19 серпня 1919 року став Ян Балінський. Магістрат мав два відділи — військово-паспортне бюро і технічний відділ.

Справжні виборні самоврядні органи в Рівному почали діяти лише з 1928 року після того, як у другій половині 1927-го відбулися перші вибори до Рівненської міської ради. Члени ради обрали бургомістра, його заступника та лавників. Так польська влада наважилася ввести в нашому краї повноцінний міський устрій, який у Польщі діяв ще з серпня 1919 року. Міська рада складалася з 40 членів (населення Рівного на початку 1920-х років понад 32 тисячі). Проте в самому магістраті працювало 154 особи, що на 94 перевищувало визначену статутом кількість. Але місцевій владі вдавалося переконувати вищі інстанції в доцільності такої кількості працівників.

Серед міських обранців Рівного наприкінці 1930-х років було 15 осіб з вищою освітою, 11 — з середньою, дев’ять мали початкову. Серед них, зокрема, були по троє адвокатів, інженерів, осіб, зайнятих у сільському господарстві, ремісників, один лікар, шість купців. До компетенції магістрату входили: складання бюджету; стягнення податків з населення; нагляд за санітарним станом і благоустроєм міста; будівництво й утримання доріг, мостів, вулиць, міського водопроводу та каналізації; будівництво шкіл, лікарень; розвиток місцевої торгівлі, промислів та промисловості; створення кредитних установ; охорона в містах громадської безпеки та правопорядку.

У вересні 1939 року вiдповiдно до пакту Молотова-Рiббентропа захiдноукраїнськi землi вiдiйшли до срср. Указом президії верховної ради урср “Об образовании Львовськой, Дрогобычской, Волынской, Станиславской, Тарнопольской и Ровенской областей в составе УРСР” від 27 листопада 1939 року було створено Ровенську область з центром у Ровно. До її складу увійшли повіти: Ровенський (з центром у Ровно; Дубновський (центр у Дубно); Здолбунівський (центр у Здолбунові); Костопільський (Костопіль); Сарненський (Сарни). До Сарненського повіту входили села таких волостей: Кухотської ВолІ, Морочнянської і Вітчевської Пінського повіту, Висоцької і Березовської Столінського повіту брср.

Рішення про створення Ровенської області було затверджено верховною радою срср четвертого грудня 1939 року. У січні 1940 року замість повітів та волостей на території області створили 30 адміністративних районів, у тому числі й Ровенський. Ця подія стала поворотним моментом в історії краю. Механізмами утвердження нової радянської влади стали націоналізація банків, промислових підприємств, майна “нетрудового елементу”, конфіскація поміщицьких та церковних земель, колективізація, політичний контроль і репресії. Першими під переслідування нової влади потрапили польські поміщики, урядовці та військові. Виконавчими органами стали обкоми, міськкоми, райкоми комуністичної партії.

Одинадцятого червня 1991 року відповідно до постанови Президії Верховної Ради УРСР Ровно перейменовано на Рівне, а Ровенську область — на Рівненську. На території Рівненщини розташовано 1 088 пам’яток археології (з них — 20 національного значення), 1 761 пам’ятка історії, 352 пам’ятки архітектури та містобудування (з них— 109 національного значення), 84 пам’ятки монументального мистецтва. До Списку історичних міст України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.2001 року за №878, включено 13 населених пунктів Рівненської області: Рівне, Березне, Володимирець, Гоща, Дубно, Дубровиця, Клевань, Корець, Мізоч. Млинів, Острог, Радивилів, Степань.