У середині ХІХ століття на території Рівненського повіту існувало 26 винокурних заводів, які перебували у володінні виключно титулованих осіб. Найбільше вина вироблялося на заводі княгині Олександри Радзівіл у Великому Житині — 14 тисяч відер за сезон з першого жовтня по перше травня (обсяги в той час вимірювалися відрами) та в Обарові — 15 тисяч. Поміщик Яроцький на своєму заводі в Бронниках виробляв до семи тисяч відер за сезон. На двох заводах, які належали власникові Рівного князю Любомирському — у Колоденці та Олександрії — вироблялося усього 6 тисяч 400 та дві тисячі відер вина відповідно.
У ХІХ столітті існувала система винних відкупів. Відкупщик (торговець) сплачував державі встановлену суму в якості питного податку, що давало йому право відкривати питні заклади. Продажна ціна вина становила три рублі, з яких 85 копійок становила вартість закупівлі вино, решта — державна націнка. Зиск для торговців полягав у наступному. Виконавши достроково річний план з продажу визначеної кількості вина по три рублі, торговець-відкупщик надалі мав право продавати вино за своєю ціною, різницю залишаючи собі. Якщо вдалося домовитися про меншу закупівельну ціну — різницю також залишав собі.
Найбільшу фінансову вигоду мали торговці горілкою. А горілкою у ХІХ столітті вважали просте хлібне вино з різними “благородними” добавками-спеціями на кшталт кмину, м'яти, калгану. Вартість такого “вдосконаленого” напою збільшувалася вдвічі й становила 6 рублів за відро. Різниця у три рублі оберталася на користь торговця-відкупщика. Відкупщик також мав право продавати пиво і міцні медові напої власного виробництва. До слова, пивоварних заводів на території Рівненського повіту в середині ХІХ століття було всього одинадцять. Найпотужніший — бровар князя Любомирського в Рівному — 5 тисяч відер пива.
