Автор: Admin

Долучалися до благодійницької діяльності й православні церкви та жіночі громадські організації. Одним із найактивніших був Рівненський “Союз українок”. Союзянки завжди відгукувалися на потреби, що стосувалися доброчинності. Наприклад, у грудні 1926 року вони зібрали речі для жінок інтернованих військовослужбовців УНР та доправили їх до табору міста Каліш. У квітні 1933 року вони створили Тимчасовий комітет допомоги потерпілим від повені та граду на Поліссі. Зібрані ними кошти пішли поліщукам на відшкодування матеріальних збитків. На Великдень надсилали подарунки до рівненських тюрем.

У Рівному з 1919-го по 1938-й роки функціонувало 11 закладів опіки для дітей різних етнічних груп. Для найменших, віком від нуля до 3-х років, у 1928 році було відкрито заклад “Голуб’ятко”, який міг узяти під опіку до 40-а малюків. “Станція опіки над матір’ю та дитиною” (відкрита в 1921 році) могла одночасно прихистити до ста дітей. Для єврейських дітей в 1919 році було засновано Будинок сиріт під егідою “Товариства опіки над єврейськими дітьми-сиротами та покинутими дітьми на Волині”. Одночасно там утримувалося до 50 дітей. До фінансування опікунських закладів активно долучались благодійні товариства міста та окремі особи.

У міжвоєнний період у Рівному було кілька десятків товариств, у тому числі благодійних. За етнічними ознаками вони розподілялись так: польських – 18, українських – 4, єврейських – 41, чеських – 3, російських – 1. Відділ суспільного здоров’я і опіки при магістраті вів щорічний статистичний облік кількості сиріт у міських сиротинцях із зазначенням віку, адреси, причини перебування в закладі, мінімальної інформації про родину. На утримання дітей витрачалося: у 1933 році на 132 дитини – 2 злотих на особу щодень; у 1934 році на 140 дітей – 1,7 злотого; у 1935-у на 169 дітей – 1,35 злотого; у 1936-у на 142 дитини – 1,2 злотого.

У період німецької окупації Рівного нарівні з німецькою рейхсмаркою в обігу перебували карбованці рейхскомісаріату “Україна”. Було встановлено офіційний курс: 1 марка дорівнює 10 карбованцям. Грошові знаки друкувалися Центральним Емісійним Банком України, що розміщувався в Рівному, починаючи з березня 1942 року. В обігу перебували купюри номіналом”1”, “2”, “5”, “10”, “20”, “50”, “100”, “200” і “500” карбованців. У 1944 році територія обігу цих грошових знаків була визволена радянськими військами, і банкноти припинили обіг.

За 32 місяці окупації на Рівненщині було організовано 63 табори і гетто, місця ув’язнення, де замучили, повісили, розстріляли 100 946 громадян і 67 996 військовополонених. Зруйновано 456 промислових підприємств, 50 відсотків житлового фонду, пограбовано 465 колгоспів, вивезено до Німеччини близько 23 тисяч коней, понад 49 тисяч голів рогатої худоби, понад 40 тисяч свиней. За матеріалами розслідування Надзвичайної державної комісії злочинів окупантів у Рівному та області загальна сума завданих збитків склала понад три мільярди карбованців.

Двадцять третього березня 1944 року було проведено перший недільник, на якому працювало 2 800 рівнян. Усього кожен мешканець Рівного відпрацював на відбудові і впорядкуванні міста близько 50 годин. Через рік після визволення міста було відбудовано 30 підприємств. За перші три післявоєнні роки було відновлено й відремонтовано 242 будинки, споруджено 12 нових. На відродження міста радянський уряд у 1945 році виділив 15 мільйонів 180 тисяч карбованців. З 1949 року в Рівному почалося будівництво багатоповерхових будинків.

У розвитку внутрішньої торгівлі на Волині ХІХ-початку ХХ століть важливу роль відігравали магнатські господарства краю. Заможні власники перетворювали свої господарства на капіталістичні економії, виробляючи продукцію для ринку. А реалізовували її через ярмарково-базарну мережу в містах Волинської губернії. Там поміщики продавали сільськогосподарську продукцію і промислові товари, водночас закуповуючи гуртом сировину для своїх заводів і фабрик. Відтак, наприкінці ХІХ-на початку ХХ століть набула активного поширення і розвитку виставкова торгівля.

На початку ХХ століття у Рівному набула поширення складська торгівля з реалізацією продукції за зразками, які пропонували агенти торгових фірм. У місті налічувалось 18 постійних складів хліба та лісу. Водночас у губернському Житомирі — всього вісім. У 1910 році в Рівному відкрито товарну біржу. Доти на Правобережній Україні діяла лише одна товарна біржа в Києві. Відкриття біржі в Рівному дозволило обслуговувати шляхом посередництва торгівлю всієї Західної Волині, а також ефективніше підтримувати економічні зв’язки з підприємствами Царства Польського.

На початку ХХ століття у найбільших торгових містах Волині — Рівному і Житомирі — почали масово з’являтися гастрономи, універмаги, торгові фірми і доми, біржі. Якщо впродовж ХІХ століття в Житомирі не існувало жодного торгового дому, то вже у 1905 році їх налічувалось десять. За станом на 1912 рік на Волині було 55 торгових домів, а в 1914-у — 59. Найбільше таких закладів діяло в Рівному. У 1912 році їх було 38 з капіталами майже 300 тисяч рублів. Найпотужнішим і найбільшим у губернії був Торговий дім “А. Роттенберг і Х. Бат” з капіталом у 150 тисяч рублів, який торгував сукном.

Масовий випуск радянських новорічних листівок налагодило поліграфічне підприємство “Госзнак” лише в 1953 році. Листівки були агітаційно-пропагандистськими й зображали досягнення радянського ладу. На картинках були щасливі матері з дітьми, головні будівлі на Красній площі, радянську символіку, підприємства і будови, згодом стала популярною тема космосу і миру. Дід Мороз вперше з’явився на листівках у 1943-у. У 1950-і вперше з’являється, а з середини 1970-х стає типовим, сюжет на листівках про “П’ять хвилин до Нового року” (за піснею про п’ять хвилин з радянського фільму “Карнавальна ніч”).

Наприкінці ХІХ-на початку ХХ століть українські вітальні листівки друкувало краківське видавництво “Салон польських художників”. До дизайну і створення сюжетів залучали іменитих художників і друкарів. Видавали великими накладами колажовані, комбіновані, з патріотичною тематикою, часто з українською геральдикою та в національних блакитно-жовтих кольорах. У міжвоєнний період до 1939 року мешканці Рівненщини надсилали один одному листівки лише польською мовою. Навіть, якщо вітання писали українською, то адресу — польською. Інакше листівка не дійшла б до пункту призначення.