У середині 1930-х у Рівному…

У середині 1930-х у Рівному налічувалось понад 150 вулиць протяжністю 50,5 км. На 1939-й рік з них було забруковано майже 33 кілометри. За період з 1932-го по 1937-й роки в Рівному було побудовано 210 приватних будинків з 400-а квартирами. Кількість житлових будинків у місті становила 4 447, споруд для промислових і ремісничих закладів – 1 357, торговельних – понад 2 500. У 1936 році з міського бюджету було виділено 159 тисяч злотих на ремонт доріг, у той час як на придбання нерухомості, будівництво шкіл, міської лазні було витрачено всього 81 тисячу 587 злотих.

У 1930-х роках…

У 1930-х роках до власності гміни міста Рівне (міського самоврядування) належали: міська електростанція, дві бойні, водопровід і каналізація (у стадії будівництва), ринок, бетонярня, заклад опіки над матір’ю та дитиною “Крапля молока”, ясла, бактеорологічна станція, заклад опіки над дітьми в Клевані, заклад з охорони здоров’я, ізолятор для венеричних хворих, міська пожежна команда, лазня і місце для тримання заарештованих. На утриманні міського самоврядування знаходилось 9 загальних шкіл і одна школа для дітей з відставанням у розвитку.

За переписом 1937 року…

За переписом 1937 року населення Рівного становило 40 тисяч 612 осіб. З них було 12 тисяч поляків; євреїв – 23 500; українців – 3 тисяч 500; росіян – біля 3-х тисяч; чехів — 500. Рівне вважалось торгівельно-фінансовим центром Волині. У 1937 році промислами і ремеслом займались 13 тисяч 962 особи, торгівлею і обслуговуванням – 11 386, у сфері комунікацій і на транспорті були зайняті 2 тисячі 913, у сільському господарстві – 971 особа. Державних службовців і працівників самоврядування налічувалось біля 2 500. Кількість безробітних на 1 січня 1937 року становила 1 тисяча 200 осіб.

Аренс, Гоц, “перевертень” та інші. Про будні рівненських поліціянтів позаминулого століття

Поліціянти-бандити, чиновники-пияки та “неблагонадійні” священнослужителі — шокуючі подробиці з життя посадовців повітового Рівного позаминулого століття постають перед нами з документів Державного архіву Рівненської області та зі спогадів викладача Рівненської гімназії Автонома Солтановського. Рівненський повіт з центром у Рівному, увійшовши в 1793 році в складі Волині до Російської імперії, став складовою …

Циганські ложки, дитяча колиска та ще багато цікавого з Рівненського музею

Виставка, присвячена стародавнім чоловічим народним ремеслам і промислам, поширеним на теренах Рівненщини, запрацювала 18-го лютого на відкритому майданчику Рівненського краєзнавчого музею. “І коваль, і швець, і на дуді гравець” — назва нової етнографічної експозиції в рамках проєкту “Вуличні експозиції” підтверджує тезу про те, що здавна чоловіки на Рівненщині були майстрами …

У лютому 1921 року…

У лютому 1921 року було утворено Волинське воєводство, в складі якого опинилась і Рівненщина. Найбільші міста: Рівне, Луцьк, Ковель, Володимир, Кременець, Острог, Дубно, Здолбунів. Центром воєводства став Луцьк. Рівне було повітовим містом. За переписом 1921 року у Волинському воєводстві налічувалося 1 мільйон 437 тисяч 907 мешканців воєводства. Серед них 68,8 відсотка були неписьменними. Найбільше жінок — 78,7 відсотка. Найчастіше джерелом доходів населення було сільське господарство — 79,4 відсотка, промисловість — 8,5 відсотка, торгівля — 4,8 відсотка, транспорт і зв’язок — 1,7 відсотка.

Рівненський повіт…

Рівненський повіт з центром у Рівному включено до Волинського воєводства 19 лютого 1921 року. До складу повіту входило три міста, п’ять містечок і 16 ґмін-волостей. Територія повіту складала 2 тисячі 898 кілометрів квадратних, мешканців налічувалося 338 тисяч 134 особи. Серед них найбільше було православної віри — 233 тисячі 016 осіб, 47 тисяч 123 складали юдеї, римо-католиків налічувалося 45 тисяч 605 осіб, євангелістів — 10 тисяч 411. Очолював повіт староста. Староство складалося з секторів і відділів. Староствам підпорядковувались волосні і міські ради і правління та сільські гміни.

У серпні 1919-го було…

У серпні 1919-го було створено рівненський магістрат, до складу якого входили бургомістр, заступник та лавники (депутати). Першим Рівненським бургомістром став Ян Балінський. У 1919 році магістрат складався з двох відділів: військово-паспортного бюро та технічного відділу. Однак волинські міста до 1927 року перебували в “ручному” управлінні волинського воєводи, який призначав членів магістрату. Функції ж самоуправління у цей період в містах виконували міські громадсько-господарчі комітети. Вони були для магістратів одночасно рекомендаційними і контролюючими органами. І діяли до 1928 року.

У середині ХІХ…

У середині ХІХ століття на території Рівненського повіту існувало 26 винокурних заводів, які перебували у володінні виключно титулованих осіб.
Найбільше вина вироблялося на заводі княгині Олександри Радзівіл у Великому Житині — 14 тисяч відер за сезон з першого жовтня по перше травня (обсяги в той час вимірювалися відрами) та в Обарові — 15 тисяч. Поміщик Яроцький на своєму заводі в Бронниках виробляв до семи тисяч відер за сезон. На двох заводах, які належали власникові Рівного князю Любомирському — у Колоденці та Олександрії — вироблялося усього 6 тисяч 400 та дві тисячі відер вина відповідно.

У ХІХ столітті…

У ХІХ столітті існувала система винних відкупів. Відкупщик (торговець) сплачував державі встановлену суму в якості питного податку, що давало йому право відкривати питні заклади. Продажна ціна вина становила три рублі, з яких 85 копійок становила вартість закупівлі вино, решта — державна націнка. Зиск для торговців полягав у наступному. Виконавши достроково річний план з продажу визначеної кількості вина по три рублі, торговець-відкупщик надалі мав право продавати вино за своєю ціною, різницю залишаючи собі. Якщо вдалося домовитися про меншу закупівельну ціну — різницю також залишав собі.

Найбільшу фінансову…

Найбільшу фінансову вигоду мали торговці горілкою. А горілкою у ХІХ столітті вважали просте хлібне вино з різними “благородними” добавками-спеціями на кшталт кмину, м’яти, калгану. Вартість такого “вдосконаленого” напою збільшувалася вдвічі й становила 6 рублів за відро. Різниця у три рублі оберталася на користь торговця-відкупщика. Відкупщик також мав право продавати пиво і міцні медові напої власного виробництва. До слова, пивоварних заводів на території Рівненського повіту в середині ХІХ століття було всього одинадцять. Найпотужніший — бровар князя Любомирського в Рівному — 5 тисяч відер пива.

Готельно-ресторанна індустрія…

Готельно-ресторанна індустрія у Рівному існувала з давніх-давен. У першій половині ХІХ століття в Рівному та околицях лише власникові міста князю Любомирському належало 22 корчми, 18 шинків, 2 трактири. У 1913-у в Рівному функціонували 35 готелів з претензійними назвами: “Версаль”, “Бель-В’ю”, “Паризький”, “Сан-Ремо”, “Метрополь”, “Швейцарський”, “Варшава”, “Прага”. При кожному із закладів був ресторан або буфет. Правила утримання закладів були суворими, за порушення штрафували. Менш вибагливому подорожньому в місті в різні часи завжди можна було знайти напівлегальні “нічліжки” чи так звані заїзди.

Правила утримання…

Правила утримання шинків на початку ХХ століття були такі: розміщувати лише на перших поверхах будинків; ліхтар при вході; верхня частина вхідних дверей — скляна і прозора; обов’язкові буфетна стійка і шафа для посуду; вікна, підлога і двері пофарбовані масляною фарбою; наявність ватерклозету (туалету). Завішувати вікна фіранками заборонялося. Закуски на буфетному столі зберігали під скляними ковпаками або накривали чистою кісеєю. Власник зобов’язаний був наглядати за поведінкою відвідувачів: не допускати безчинств, ігор, танців та співу, що порушують тишу і спокій. Дозволялися струнний оркестр, арфа і грамофон.

У міжвоєнний період…

У міжвоєнний період в Польщі поширеними були кав’ярні та цукерні, де можна було випити кави та посмакувати солодощами. Однак у Волинському воєводстві вони функціонували лише в Кременці, Рівному і Луцьку. У ресторанах пропонували здебільшого традиційні українські страви – борщ, юшку, вареники, картоплю, салати, рибу. Але можна було замовити й страви французької або англійської кухні. Вартість спиртних напоїв у барах і шинках була більшою, ніж вартість наїдків. Ресторани і трактири працювали з 10-ї ранку до першої ночі, ресторани вищого розряду — з 12-ї години дня до третьої години ночі.