Автор: Admin

З осені 1939-го по червень 1941-го років з території Рівненщини було здійснено чотири етапи депортації населення. За два дні 10-11 лютого 1940-го було виселено 1 601 сім’ю (7 922 особи). 13-14 квітня в азіатську частину РСФСР та до Казахстану було депортовано 380 тисяч осіб — власників великого майна, промисловців, банкірів, торговців, шляхтичів, поміщиків, а також дружин, дітей і батьків раніше арештованих активістів і членів ОУН, “Просвіти”. Депортація у червні-липні 1940-го торкнулась переважно інтелігенції. 15 червня 1941 року було вивезено 416 сімей поміщиків, понад 1 700 сімей осадників, куркулів та колоністів.

Радянізація “визволених” територій розпочалась із розгрому культурних установ та перетворень у шкільній освіті. Газети, бібліотеки, книжкові магазини – закрито. Заборонено діяльність політичних партій, громадських об’єднань, товариств. До “контрреволюціонерів” віднесено Організацію Українських Націоналістів, Спілку визволення України, Українську військову організацію, Волинське українське об’єднання, товариство “Просвіта”, молодіжні формування “Луг” і “Пласт”, фізкультурні організації, товариства кооператорів і філателістів, студентів, дітей репресованих. Під “ковпак” НКВС потрапила й неорганізована молодь.

Ранок 17 вересня 1939 року в Рівному розпочався з бомбардування радянською авіацією. На місто, яке ще не оговталось від німецьких бомбардувань 15 і 16 вересня, скинули бомби з 81-го радянського бомбардувальника. Основні цілі — залізнична станція та військові склади. Близько 18-ї години передовий загін 45-ї стрілецької дивізії зайняв Рівне. Дрібні польські частини було роззброєно. У місті одразу ж було створено загін “народної міліції”, який зайнявся арештами відомих польських політиків і урядовців. Серед перших арештантів були зокрема п’ятеро суддів окружного суду та заступник прокурора, яких згодом розстріляли.

Двадцять сьомого вересня 1988 року в Палаці культури “Хімік” відбулись установчі збори “Товариства шанувальників української мови і культури імені Тараса Шевченка”, в роботі яких взяли участь 80-ти осіб. З доповіддю про становище української мови, проблеми її функціонування та необхідність створення у Рівному “Товариства” виступив апаратник РВО “Азот” Василь Червоній. Вирішено створити “Товариство” при ПК “Хімік”, було затверджено його Статут, обрано раду “Товариства” в складі 19-ти осіб. Керувати роботою ради було доручено Василеві Червонію, виконувати обов’язки секретаря – Євгенії Гладуновій.

Шостого березня 1989 року група віруючих рівнян розпочала голодування на сходах Свято-Воскресенського собору з вимогою ліквідувати музей атеїзму в Соборі й повернути храм релігійній громаді. Наступного дня навколо Собору вже стояли сотні, а під вечір – тисячі рівнян і мешканців навколишніх сіл. Уночі голодуючих охороняли активісти “Народного Руху” і “Товариства шанувальників української мови імені Тараса Шевченка” під керівництвом Василя Червонія. Протести в Рівному продовжувалися допоки міська Рада народних депутатів 16 березня не ухвалила рішення про повернення Собору віруючим.

Тридцятого жовтня 1989 року в рівненському міському суді відбувся процес над місцевими активістами “Народного Руху України за перебудову” Миколою Поровським (тоді головою регіональної організації “НРУ”), Іваном Дем’янюком, Михайлом Данькевичем, Олександром Гладуновим, Мойсеєм Шерманом. Їх звинувачували в організації обговорення проєкту альтернативного закону про вибори в Україні. Процес перетворився у загальноміський мітинг протесту. Підтримати активістів прийшли сотні небайдужих рівнян, заблокувавши роботу суду на цілий день. Влада не ризикнула застосувати силу проти мітингувальників.

У 1990-1991 роках у Рівному з’явилися нові газети. З 1990-го рівняни змогли читати “Діалог” та перше приватне ділове видання у Рівному та області – інформаційно-рекламний часопис “Фурор”. У наступному, 1991-у, майже одночасно газетних кіосках Рівного з’явилися ще дві нові газети. Двадцятого вересня рівняни побачили перше число відродженого історичного рівненського часопису “Волинь”. А 21-го вересня світ побачила перша приватна міська газета “Рівне вечірнє”. З липня 1992-го — знову новинка — щотижнева газета “10 канал”. З двадцятих чисел листопаду 1993 року на медійному ринку з’явився міський тижневик “Сім днів”.

На початку 1990-х на зміну радянським героям прийшли герої, імена яких за СРСР навіть згадувати було заборонено. Двадцять другого травня 1992 року відкрито меморіальну дошку Головному отаманові УНР, Голові Директорії УНР Симону Петлюрі, який бував у Рівному в часи української революції 1917-1921 років. Дошку відкрито на фасаді будівлі Народного дому, що на вулиці Петлюри. Перед громадськістю виступили народний депутат і співголова “Народного Руху України за перебудову” Іван Драч, активісти “Руху”, свідок перебування Петлюри в Рівному, учасник визвольних змагань, колишній репресований Пантелеймон Либак.

Чотирнадцятого жовтня 2001 року в Рівному відкрито перший в Україні пам’ятник Симону Петлюрі. Монумент, виконаний з бронзи та граніту, встановили на вулиці, що носить ім’я Симона Петлюри, поруч із будинком, у якому наприкінці березня 1919 року працював уряд Української Народної Республіки – Директорія. Автор пам’ятника – Петро Подолець, скульптори Володимир Шолудько і Володимир Стасюк, архітектор – Тетяна Мельничук. Монумент українському військовому й політичному діячеві урочисто відкрили міський голова Віктор Чайка та народний депутат України Василь Червоній у присутності громадськості міста.

У січні 1991 року депутати Рівненської міської ради першого демократичного скликання перейменували вулицю Комуністичну на вулицю 16 Липня — на честь ухвалення 16 липня 1990 року Декларації про державний суверенітет України. На клопотання рівненських депутаттів 11 червня 1991 року Президiя Верховної Ради УРСР ухвалила постанову про перейменування міста Ровно на Рівне, а Ровенської області — на Рівненську. У днi серпневого путчу “гекачепістів” 1991 року проходила позачергова п’ята сесiя мiської ради Рівного, де обговорювали питання дiй мiської влади в умовах оголошеного комунiстичними реваншистами надзвичайного стану.

Уперше синьо-жовтий прапор у Рівному підняли в день народження Тараса Шевченка 9 березня 1990 року — на флагштоці бiля Свято-Воскресенського собору. Попри те, що прапор неодноразово зривали, а флагшток ламали, активісти знову його відновлювали. Над адмiнбудинком мiської ради синьо-жовтий прапор підняли 16 червня 1990 року, в днi, коли громадськiсть Рiвненщини й усiєї України вперше за багато рокiв вiдкрито i урочисто вiдзначала рiчницю битви пiд Берестечком. А під час вiдкриття сесiй мiської ради звучав нацiональний гiмн “Ще не вмерла Україна” — задовго до законодавчого затвердження його музичної редакцiї.