Давньоруське городище у Басовому Куті знову стало місцем пошукових робіт рівненських археологів. І знову — цікаві знахідки. Як відомо, давньоруське городище є пам’яткою національного значення ХІ-ХІІІ століть. Там буде облаштовано своєрідний музей під відкритим небом — парк історичної реконструкції “Городище Оствиця”. А тим часом на території археологічної пам’ятки рівненські археологи …
Містяни міжвоєнного Рівного, як і сучасні, переймалися літнім відпочинком. Причому, деякі його види дійшли до наших днів. Місцева преса весняно-літнього періоду ряботіла оголошеннями власників сільських садиб про здачу в оренду на літній період будиночків. Популярним був відпочинок на період вихідних, який називався туром вихідного дня. На суботу-неділю група подорожуючих вирушала до якогось історичного місця, виїздила на природу, до водойми, в ліс. На період шкільних канікул залізниця запроваджувала дешеві проїзні квитки на потяги до історичних місць, околиць Рівного та за межі Волинського воєводства.
Однією з перших здравниць на Рівненщині був відкритий у 1930 році біля Гути Степанської (Костопільський повіт) санаторій під назвою “Солоне болото”. У ньому знаходились джерело з лікувально-мінеральною водою, поклади дуже цінної для оздоровчих процедур грязі, а також солоне болото зі значним вмістом ропи. Лікувальна слава санаторію вийшла далеко за межі тодішньої Волині, а охочі до курортних процедур мусили очікувати черги на поїздку. Відомо, що в 1936 році поліпшити здоров’я у Гуті Степанській змогли 455 осіб.
У міжвоєнній Європі подібний санаторний заклад існував лише у Швейцарії.
За польськими законами в міжвоєнному Рівному робітник після року безперервної роботи мав право на 8 днів оплачуваної відпустки, після трьох років – 15 днів. Працівник розумової праці після 6 місяців роботи міг піти у 14-денну оплачувану відпустку, а після року – на місяць. Якщо стаж переривався з ініціативи працівника менше, ніж через три місяці, то він не втрачав права на оплачувану відпустку. За порушення закону роботодавцеві загрожували як адміністративна, так і кримінальна відповідальність. Однак часто роботодавці “викупали” в працівників відпустки, виплачуючи за них відповідну грошову компенсацію.
В’їдлива критика і дошкульні слова, “фейки” і авторські “ляпи” — всі ці сучасні медійні атрибути можна знайти і в рівненській пресі дуже давніх часів. Гортаючи періодику сторічної і більше давнини уважний читач натрапить на такі цікавинки з життя нашого міста, про які не прочитає в жодному науковому виданні. У сховищах …
Притулків для людей похилого віку в міжвоєнному Рівному також було кілька. Будівлі принаймні двох з них дожили до наших днів. Один з них знаходився на вулиці Легіонів (тепер Дорошенка) поруч із католицьким костелом і кладовищем (донині не вціліли). Тепер в ньому житловий будинок.
Приміщення для притулку одиноких та хворих старців-євреїв подарував єврейській громаді міста рівнянин Файвіш Оксенгорн. Будинок, що на сучасній вулиці Гетьмана Мазепи, дійшов до наших часів практично без змін. Тепер тут розмістилася Торгово-промислова палата.
При рівненському магістраті в міжвоєнний період працював відділ суспільного здоров’я та опіки, який контролював діяльність благочинних закладів для дітей. Наглядати за здоров’ям дітей-сиріт доручали найкращим лікарям Рівного. Причому в літній період діти обов’язково повинні були провести певний час за містом в оздоровчих таборах. Такі табори відпочинку та оздоровлення працювали в Гощі, Новомалині та Шацьку. У Шубкові та Олександрії були зорганізовані харцерські табори. Окремо для дівчаток працювали літні табори в Малині та Рівному.
У міжвоєнному Рівному (з 1919-го по 1938-й роки) функціонувало одинадцять дитячих благодійних закладів. Серед них — по одному для немовлят і матері й дитини, решта — сиротинці, опікунські заклади та бурси для дітей різних віросповідань. Утримувалися вони як з бюджету магістрату, так і на кошти приватних благодійників, зокрема — князів Любомирських. Контроль за роботою був суворий. Керівники закладів, звітуючи, мусили надати фотографії зовнішнього і внутрішнього вигляду закладів, фотознімки з життя вихованців, їх відпочинку тощо.
Незвичні кам’яні брили, які виявилися цінною історичною знахідкою, відкопали в одному із домашніх господарств села Заріцьк, що неподалік Рівного. Тепер таємницю “прибульців” з минулого досліджуватимуть археологи. У невеличкому селі Заріцьк, що в Рівненському районі, місцеві мешканці під час оранки виявили кілька незвичних кам’яних плит. Історики датували їх періодом пізнього середньовіччя. …
Рекордсменка з перейменувань — сучасна Соборна — за свою історію понад 10 разів міняла назву. У ХІХ-на початку ХХ століть — Головна, Шосова, Романівська. У 20-і роки ХХ століття — вулиця Третього Травня. У 1927 році група рівнян звернулася до магістрату з пропозицією назвати головну вулицю міста Алеєю троянд. За часів німецької окупації — спочатку Гітлерштрассе, потім Герінга і Німецька. У повоєнні роки вулиця носила ім’я Сталіна, потім стала Ленінською. На початку 90-х років нарешті стала Соборною.
У 1920-х роках у Рівному налічувалося 5 кінотеатрів: “Ампір”, “Ас” (“Новий світ”), “Пріма”, кінозал театру Зафрана, літній кінотеатр на “Гірці”. Кінобум у Рівному припав на 1965-1980-і роки. Тоді діяли такі кінотеатри: “Партизан”, “Космос”, “Юність”, “Глобус”, “Жовтень”, імені Т. Шевченка, “Малятко”, “Аврора” (“Ера”). “Жовтень”, відкриття якого відбулося 4 листопада 1967 року, серед 51-го широкоформатного кінотеатру в Україні був найбільшим і найкрасивішим. Уперше будівельники використали білу і червону мармурову крихту.
Першим “хмарочосом” у Рівному стала 14-поверхівка на Київській, 17, зведена в 1980 році. Заввишки будівля має 41 метр. Утім, найвищою спорудою в сучасному рівному є Покровський собор — 55 метрів. А серед житлової забудови рекордмен 16-поверховий будинок на Гагаріна, 22 — майже 50 метрів. У Рівному сторічної давнини переважала дво- максимум триповерхова забудова. Найвищими спорудами були військові казарми у військовому містечку і тюрма. А домінував над містом костел Святого Антонія, шпилі якого сягали 22, 10 метра заввишки.
Біля урочища Гурби на Рівненщині на місці найбільшого бою УПА побудують меморіальний комплекс на знак вшанування пам’яті полеглих героїв. Розпочалися роботи цьогоріч у січні. Нині їх вирішено продовжити. Меморіальний комплекс, очікувана вартість якого складає понад вісім мільйонів гривень, має постати в історичній місцині, куди щороку вклонитися праху героїв приїздять тисячі …
У 1792 році Рівне відвідав національний герой Польщі генерал Тадеуш Косцюшко. Кажуть, він приїздив до тодішньої господині рівненського палацу Людвіки Любомирської, в яку був закоханий в юності. Людвіку (в дівоцтві Сосновську) було насильно віддано заміж за київського каштеляна і володаря рівненських добр Юзефа Любомирського після того, як батько дівчини дізнався про її зв’язок з неродовитим і небагатим Тадеушем Косцюшком. Уже понад 200 років історія кохання цих двох людей хвилює читачів. її і до сьогодні переповідають у Польщі.
