Автор: Admin

Історія театральної справи на Рівненщині налічує кілька віків. Широкого розповсюдження набули так звані магнатські театри. Зокрема з кінця ХVIII і до майже середини ХІХ століть були такі в Дубні — у палаці князів Любомирських і в Рівному — також при князівському дворі Любомирських. Це були стаціонарні театри з професійними трупами, підкріплені місцевими обдарованими аматорами сцени. Театри були на повному утриманні Любомирських. Репертуар — опери і п’єси відомих тогочасних авторів. Силами акторів також організовувались масові театралізовані гуляння для місцевого населення з нагоди свят.

Перше стаціонарне приміщення для міського театру в Рівному збудував на власні кошти заможний містянин Лейба Зафран. Нова кам’яниця на 400 глядацьких місць (вона відкрилась 2-го лютого 1908-го року) з чудовою акустикою була одним із найсучасніших театральних приміщень тогочасної Волинської губернії. Рівненський театр Зафрана, в подальшому перебудований під кінотеатр, був центром культурного життя міста до окупації Рівного “совєтами” в 1939 році. Збудований в модерновому стилі театр було реконструйовано в часи німецької окупації. Розбомблене німцями в 1944 році приміщення розібрали в 1949-у.

У міжвоєнний період на Рівненщині існували, окрім професіональних труп, численні аматорські театри українських, польських, єврейських, російських, чеських громад. Діяли аматорські театри при доброчинних товариствах і навчальних закладах. У 1925 році емігрант із Росії антрепренер Олександр Бояровим організував самодіяльний Театр залізничників, який мав власне дерев’яне приміщення у Залізничному парку. У Рівному було організовано режисерські курси, які готували керівників для аматорських театральних гуртків. З приходом у місто “совєтів” в 1939-у нова влада почала розбудовувати так званий радянський театр.

Назви рівненських вулиць — чи не основні історичні “об’єкти”, що збереглися до наших днів і доносять до нас правду про минувшину міста. “Сверблячка” перейменувань, на щастя, не зачепила багато старовинних вулиць Рівного, й вони змогли зберегти свої історичні споконвічні назви — Замкова, Шкільна, Литовська, Словацького, Межова, Біла, Крейдяна, Глибока, Коротка, Гарна. Водночас декотрі історичні провулки і вулички назавжди зникли з карти міста або були перейменовані як от Вартова (Гауптвахтна), Гандльова, Колейова, провулок Княжий, провулок Стрілецький, Круча.

Серед рівненських вулиць рекордсменкою з перейменувань є сучасна Соборна, яка змінювала назву десять разів. Її перша відома назва — Головна, потім Шосова. На початку ХХ століття недовго носила назву Романівська. З 20-х років ХХ століття вона стала Третього Травня — з нагоди ухвалення першої польської Конституції 1791 року. У 1941 році вулиця стала Гітлерштрассе, потім — Герінга, згодом — Німецькою. З 1944-го і до середини 1950-х побула вулицею Сталіна, потім — Ленінською. І нарешті на початку 90-х років, уже за незалежної України вулиця отримала назву Соборної.

Понад сім разів змінювала назву сучасна вулиця Симона Петлюри. Здавна вона відома як Аптекарська. На межі ХІХ-ХХ століть вулицю перейменували на Гоголівську. За польської влади — на 13 Дивізії. У 1939-у вона стала Червоноармійською. Німецькі окупанти назвали її СС-штрассе. Після війни знову повернули назву Червоноармійська. Старожили міста називають ще одну, неофіційну, назву цієї вулиці — Конторська. Через те, що в 1930-і роки на ній розміщувалося десятки різних контор. Зокрема, 12 банків і кас. У 1993-у отримала нинішню назву — Симона Петлюри.

Сезон новорічно-різдвяних гулянь у міжвоєнному Рівному починався в грудні, а закінчувався, як і нині, на Водохреще. Одні рівняни відзначали новорічно-різдвяні свята за григоріанським календарем, інші — за юліанським. За свідченням тогочасної преси, в містах Різдво відзначали здебільшого 25 грудня, а в селах — 7 січня. Одним із найулюбленіших смаколиків, як у православних, так і в католиків, була кутя, заправлена медом, горіхами і родзинками. Кульмінаційним моментом католицького свята був звичай ділитися пісним борошняним хлібчиком, випеченим тонюсіньким шаром — оплатком.