У січні 1991 року…

У січні 1991 року депутати Рівненської міської ради першого демократичного скликання перейменували вулицю Комуністичну на вулицю 16 Липня — на честь ухвалення 16 липня 1990 року Декларації про державний суверенітет України. На клопотання рівненських депутаттів 11 червня 1991 року Президiя Верховної Ради УРСР ухвалила постанову про перейменування міста Ровно на Рівне, а Ровенської області — на Рівненську. У днi серпневого путчу “гекачепістів” 1991 року проходила позачергова п’ята сесiя мiської ради Рівного, де обговорювали питання дiй мiської влади в умовах оголошеного комунiстичними реваншистами надзвичайного стану.

Уперше синьо-жовтий…

Уперше синьо-жовтий прапор у Рівному підняли в день народження Тараса Шевченка 9 березня 1990 року — на флагштоці бiля Свято-Воскресенського собору. Попри те, що прапор неодноразово зривали, а флагшток ламали, активісти знову його відновлювали. Над адмiнбудинком мiської ради синьо-жовтий прапор підняли 16 червня 1990 року, в днi, коли громадськiсть Рiвненщини й усiєї України вперше за багато рокiв вiдкрито i урочисто вiдзначала рiчницю битви пiд Берестечком. А під час вiдкриття сесiй мiської ради звучав нацiональний гiмн “Ще не вмерла Україна” — задовго до законодавчого затвердження його музичної редакцiї.

Покровський собор…

Покровський собор у Рівному — один з найбільших і найвищих храмів України. Його висота сягає 55-ти метрів, довжина — 51 метра, ширина — 42. Наріжний камінь Собору заклав Патріарх УАПЦ Святійший Мстислав у 1990 році. Завершення будівництва і освячення храму Святійшим Патріархом Київським і всія Руси-України Філаретом відбулося в 2001 році. Нижній і верхній храми Собору вміщають більше трьох тисяч парафіян кожен. На подвір’ї Собору поховано відомих українських церковних та громадських діячів: митрополита Рівненського і Острозького Даниїла та старосту собору, члена Вищої Церковної Ради УПЦ КП, політичного діяча Василя Червонія.

Сімнадцятого травня…

Сімнадцятого травня 1994 року в Рівному перенесено на вулицю Ясну пам’ятник партизану-розвіднику Миколі Кузнєцову, який стояв перед адмінбудинком міської ради. На постаменті цього монумента встановлено пам’ятний знак “Загиблим за Україну”. На площі Короленка відкрито пам’ятник “Загиблим у збройних конфліктах”. Демонтовано пам’ятник командиру партизанського загону Дмитру Медвєдєву. Відразу ж після провалу путчу 25 серпня 1991 року в Рівному було демонтовано пам’ятник Леніну. На його місці 22 травня 1999 року урочисто відкрили пам’ятника Тарасу Шевченку.

У травні 1990 року…

У травні 1990 року відбулися перші демократичні вибори до міської Ради Рівного. За їх результатами очільником міста став Іван Федів. Тоді його посада називалась “голова виконкому міської Ради народних депутатів”. З першого жовтня 1991 року посада мала назву “голова Рівненської міської ради народних депутатів”. А з червня 1992-го — “голова Рівненської міської адміністрації (управи)”. У 1993 році Іван Федів добровільно достроково покинув “мерське” крісло. Наступним очільником міста до квітня 1998 року був Володимир Мороз, а посада стала називатись “міський голова” з 21 травня 1997 року.

У різні періоди…

У різні періоди історії Рівного посади керівника міста (міського голови) мали різні назви. З 1891 і до 1898 років містом керував староста. Наступні роки і до 1919-го — міський голова. Далі упродовж року був комендант. А з 1920 і до 1922 року — бурмістр. Упродовж п’яти наступних років (до 1927-го) Рівним керував президент. А з 1927 і до 1934-го — знову бурмістр, на зміну якому і аж до 1939-го знову прийшов президент. За радянської влади, з жовтня 1939-го і до початку німецької окупації Рівного містом керував голова виконкому міськради. Коли Рівним заволоділи німецькі загарбники очолив місто бургомістр.

У середині 1930-х у Рівному…

У середині 1930-х у Рівному налічувалось понад 150 вулиць протяжністю 50,5 км. На 1939-й рік з них було забруковано майже 33 кілометри. За період з 1932-го по 1937-й роки в Рівному було побудовано 210 приватних будинків з 400-а квартирами. Кількість житлових будинків у місті становила 4 447, споруд для промислових і ремісничих закладів – 1 357, торговельних – понад 2 500. У 1936 році з міського бюджету було виділено 159 тисяч злотих на ремонт доріг, у той час як на придбання нерухомості, будівництво шкіл, міської лазні було витрачено всього 81 тисячу 587 злотих.

У 1930-х роках…

У 1930-х роках до власності гміни міста Рівне (міського самоврядування) належали: міська електростанція, дві бойні, водопровід і каналізація (у стадії будівництва), ринок, бетонярня, заклад опіки над матір’ю та дитиною “Крапля молока”, ясла, бактеорологічна станція, заклад опіки над дітьми в Клевані, заклад з охорони здоров’я, ізолятор для венеричних хворих, міська пожежна команда, лазня і місце для тримання заарештованих. На утриманні міського самоврядування знаходилось 9 загальних шкіл і одна школа для дітей з відставанням у розвитку.

За переписом 1937 року…

За переписом 1937 року населення Рівного становило 40 тисяч 612 осіб. З них було 12 тисяч поляків; євреїв – 23 500; українців – 3 тисяч 500; росіян – біля 3-х тисяч; чехів — 500. Рівне вважалось торгівельно-фінансовим центром Волині. У 1937 році промислами і ремеслом займались 13 тисяч 962 особи, торгівлею і обслуговуванням – 11 386, у сфері комунікацій і на транспорті були зайняті 2 тисячі 913, у сільському господарстві – 971 особа. Державних службовців і працівників самоврядування налічувалось біля 2 500. Кількість безробітних на 1 січня 1937 року становила 1 тисяча 200 осіб.

У лютому 1921 року…

У лютому 1921 року було утворено Волинське воєводство, в складі якого опинилась і Рівненщина. Найбільші міста: Рівне, Луцьк, Ковель, Володимир, Кременець, Острог, Дубно, Здолбунів. Центром воєводства став Луцьк. Рівне було повітовим містом. За переписом 1921 року у Волинському воєводстві налічувалося 1 мільйон 437 тисяч 907 мешканців воєводства. Серед них 68,8 відсотка були неписьменними. Найбільше жінок — 78,7 відсотка. Найчастіше джерелом доходів населення було сільське господарство — 79,4 відсотка, промисловість — 8,5 відсотка, торгівля — 4,8 відсотка, транспорт і зв’язок — 1,7 відсотка.

Рівненський повіт…

Рівненський повіт з центром у Рівному включено до Волинського воєводства 19 лютого 1921 року. До складу повіту входило три міста, п’ять містечок і 16 ґмін-волостей. Територія повіту складала 2 тисячі 898 кілометрів квадратних, мешканців налічувалося 338 тисяч 134 особи. Серед них найбільше було православної віри — 233 тисячі 016 осіб, 47 тисяч 123 складали юдеї, римо-католиків налічувалося 45 тисяч 605 осіб, євангелістів — 10 тисяч 411. Очолював повіт староста. Староство складалося з секторів і відділів. Староствам підпорядковувались волосні і міські ради і правління та сільські гміни.

У серпні 1919-го було…

У серпні 1919-го було створено рівненський магістрат, до складу якого входили бургомістр, заступник та лавники (депутати). Першим Рівненським бургомістром став Ян Балінський. У 1919 році магістрат складався з двох відділів: військово-паспортного бюро та технічного відділу. Однак волинські міста до 1927 року перебували в “ручному” управлінні волинського воєводи, який призначав членів магістрату. Функції ж самоуправління у цей період в містах виконували міські громадсько-господарчі комітети. Вони були для магістратів одночасно рекомендаційними і контролюючими органами. І діяли до 1928 року.

У середині ХІХ…

У середині ХІХ століття на території Рівненського повіту існувало 26 винокурних заводів, які перебували у володінні виключно титулованих осіб.
Найбільше вина вироблялося на заводі княгині Олександри Радзівіл у Великому Житині — 14 тисяч відер за сезон з першого жовтня по перше травня (обсяги в той час вимірювалися відрами) та в Обарові — 15 тисяч. Поміщик Яроцький на своєму заводі в Бронниках виробляв до семи тисяч відер за сезон. На двох заводах, які належали власникові Рівного князю Любомирському — у Колоденці та Олександрії — вироблялося усього 6 тисяч 400 та дві тисячі відер вина відповідно.

У ХІХ столітті…

У ХІХ столітті існувала система винних відкупів. Відкупщик (торговець) сплачував державі встановлену суму в якості питного податку, що давало йому право відкривати питні заклади. Продажна ціна вина становила три рублі, з яких 85 копійок становила вартість закупівлі вино, решта — державна націнка. Зиск для торговців полягав у наступному. Виконавши достроково річний план з продажу визначеної кількості вина по три рублі, торговець-відкупщик надалі мав право продавати вино за своєю ціною, різницю залишаючи собі. Якщо вдалося домовитися про меншу закупівельну ціну — різницю також залишав собі.