Автор: Admin

За царської Росії населення Волині поділялось на стани і групи: дворяни спадкові й особисті (переважно колишня польська або сполонізована шляхта), духовенство різних віросповідань, міські обивателі, а саме: почесні громадяни (спадкові й особисті), купці, міщани, ремісники (цехові), селяни, іноземні вихідці, дворові люди тощо. Частина представників колишньої польської шляхти, яка мешкала в містах і не зуміла довести своїх привілеїв (прав), зараховувалася до міських обивателів під назвою громадян західних губерній, а ті, які проживали у містечках, відносилися до розряду вільних сільських обивателів під назвою однодворців західних губерній.

За російської окупації перейменування назв вулиць Рівного здійснювалося з наміром увічнити вклад в історію царської Росії низки політичних і громадських діячів, що суперечило історичній традиції найменування вулиць. Зокрема, в зв’язку зі святкуванням 100-річного ювілею війни Росії з наполеонівською Францією в Рівному вулицю Німецьку перейменували на Бородінську, Литовський провулок – на вулицю Кутузовську, а Маломонопольна вулиця стала — Партизана Давидова. Напередодні Першої світової війни головну вулицю міста — Шосейну — перейменували на честь правлячої династії російських царів на Романівську.

Рівненська міська дума в 1900 році регламентувала застосування матеріалу, з якого дозволялось зводити покрівлі житлових будівель. У кварталах кам’яної забудови це мало бути залізо, цинк, черепиця або толь, а в кварталах дерев’яної забудови, окрім вказаних, ще й ґонт. Солом’яні покрівлі були заборонені по всьому місту. За спеціальним розпорядженням міської думи кожен домовласник повинен був установити на своєму будинку або огорожі садиби таблицю з чіткими позначеннями імені та прізвища власника чи назви установи, а також нумерації будинку по вулиці. Це диктувалося й необхідністю краще організувати збір податків з власників нерухомості.

За даними 1911 року, в дев’яти найбільших містах Волинської губернії було 15 кінематографів, причому найбільше в Рівному — три. Це були: електробіоскоп Берндта, біоскопи Бліндера, і “Новий мір”. Біоскоп — одна з назв кінопроєктора, за допомогою якого зображення проєктувалося на якусь площину — екран. У ті часи було вже чимало інженерів, які виготовляли за власними розробками такі проєктори. У різних країнах їх називали по-різному. У Франції — фонограф, у Англії — аніматограф, у Німеччині — біоскоп Складановського. Імовірно, апарат саме цього винахідника використовували в Рівному на зорі кінематографа.

У 1920-х роках у Рівному функціонувало п’ять кінотеатрів: “Ампір”, “Новий світ”, “Пріма”, кінематограф у театрі Зафрана, літній кінотеатр на “Гірці”. Найбільш поширеними були стрічки польських кінофабрик “Муза-фільм” і “Лехфільм”, львівської “Уфа-фільм”, “Штандарі-фільм Радіопікчерс” з Лондона, “Коламбія пікчерс”, “Парамаунт-фільм”, “Метроголденмейєр”, “Фоксфільм” — США. З аншлагами демонструвались фільми “Вогні великого міста” з Чапліним, “Американська трагедія”, “Капітан Блад”, фільм жахів “Опасниє вампіри”. Демонстрація фільмів “Девід Коперфільд” і “Мата Харі” тривала з аншлагом вісім днів поспіль.

Справжній кінобум у Рівному припав на 1970-1980-і роки. У місті налічувалось
вісім кінотеатрів. Причому один з них дитячий — “Малятко” — демонстрував казки та мультики. Найстарішим був кінотеатр “Партизан”. Найсучаснішим за тодішніми мірками був широкоформатний кінотеатр “Жовтень”. Його відкрили четвертого листопада 1967 року, приурочивши до чергової річниці більшовицької революції. Він став 51-м широкоформатним кінотеатром в Україні і найбільшим за розміром. При оздобленні будівлі уперше в Україні було використано білу і червону мармурову крихту. Відтоді всі найкасовіші стрічки демонструвались саме в “Жовтні”.