У листопаді 1967 року…

У листопаді 1967 року введено в експлуатацію Рівненську телевежу, потужність якої була аналогічною передавачам у Москві та Ленінграді. Оскільки щогла могла заважати літакам Рівненського аеропорту (її висота становила 239 метрів), її збудували в селі Антопіль. Перші передачі Рівненської ретрансляційної телевізійної станції — саме так називався тоді цей об’єкт — вийшли в ефір 7 листопада. Попередницею Антопільської вежі була малопотужна щогла, встановлена на Видумці (зараз вулиця Транспортна) групою аматорів телевізійної справи на напівлегальних засадах.

Уперше після визволення…

Уперше після визволення Рівного від німецької окупації рівняни почули місцеве радіомовлення 28 листопада 1944 року. Невдовзі, окрім Рівного і району, було радіофіковано 25 районів області. Перші повоєнні радіопередачі складались з читання центральних радянських газет, а також й обласної комуністичної — “Червоний прапор”. У подальшому редакційну політику рівненського радіо визначав Київ, а на мовлення відводили всього 50 хвилин на день. Рівненське обласне радіо в 1945-у переїхало на вулицю 16 Липня, в будинок №49/51, а в 1983-у — на вулицю Котляревського, де й знаходиться нині.

Початок розвитку радіосправи…

Початок розвитку радіосправи на теренах Рівненщини поклав перший аматорський гурток радіолюбителів, що виник у Здолбунові. Його зареєстрував у 1925 році місцевий залізничник поляк Цезар Павловський. У подальшому клуби радіолюбителів було зареєстровано в Рівному, Костополі, Сарнах. Є відомості, що в Рівному радіо для масового слухача працювало в 1935 році. Сигнал на приймачі подавався зі Львова. У грудні 1939-го містяни почули нове радянське радіо, а в лютому 1940-го було створено радіокомітет, який розташувався у будинку №10 на вулиці 17 Вересня (тепер Чорновола).

Неймовірна історія династії фотографів Ляховців із села Кухітська Воля

Історію фотографії у селі Кухітська Воля, що нині належить до Зарічненської громади Вараського району Рівненської області, розпочав чоловік, народжений від тамтешнього поміщика і служниці. Так у далекому поліському селі з’явилась династія фотомайстрів. Професорка з Білорусі вивчає історію нашого краю. У березні (2020-го року, – прим. ред.) від докторки мистецтвознавства Білоруського …

У “Хлів” до Олександра Гурістюка

Старовинне село Глинськ, що неподалік Рівного в колишньому Здолбунівському районі, може стати новим мистецьким центром Рівненщини. Відомий рівненський художник Олександр Гурістюк відкрив там художню галерею. Понад сторічна споруда, а точніше — справжнісінський сільський хлів чеської побудови (Глинськ — село, де здавна селилися чеські колоністи), у п’ятницю 17 вересня зустрічав численних …

З осені 1939-го…

З осені 1939-го по червень 1941-го років з території Рівненщини було здійснено чотири етапи депортації населення. За два дні 10-11 лютого 1940-го було виселено 1 601 сім’ю (7 922 особи). 13-14 квітня в азіатську частину РСФСР та до Казахстану було депортовано 380 тисяч осіб — власників великого майна, промисловців, банкірів, торговців, шляхтичів, поміщиків, а також дружин, дітей і батьків раніше арештованих активістів і членів ОУН, “Просвіти”. Депортація у червні-липні 1940-го торкнулась переважно інтелігенції. 15 червня 1941 року було вивезено 416 сімей поміщиків, понад 1 700 сімей осадників, куркулів та колоністів.

Радянізація “визволених” територій…

Радянізація “визволених” територій розпочалась із розгрому культурних установ та перетворень у шкільній освіті. Газети, бібліотеки, книжкові магазини – закрито. Заборонено діяльність політичних партій, громадських об’єднань, товариств. До “контрреволюціонерів” віднесено Організацію Українських Націоналістів, Спілку визволення України, Українську військову організацію, Волинське українське об’єднання, товариство “Просвіта”, молодіжні формування “Луг” і “Пласт”, фізкультурні організації, товариства кооператорів і філателістів, студентів, дітей репресованих. Під “ковпак” НКВС потрапила й неорганізована молодь.

Ранок 17 вересня…

Ранок 17 вересня 1939 року в Рівному розпочався з бомбардування радянською авіацією. На місто, яке ще не оговталось від німецьких бомбардувань 15 і 16 вересня, скинули бомби з 81-го радянського бомбардувальника. Основні цілі — залізнична станція та військові склади. Близько 18-ї години передовий загін 45-ї стрілецької дивізії зайняв Рівне. Дрібні польські частини було роззброєно. У місті одразу ж було створено загін “народної міліції”, який зайнявся арештами відомих польських політиків і урядовців. Серед перших арештантів були зокрема п’ятеро суддів окружного суду та заступник прокурора, яких згодом розстріляли.

В’язні “золотого вересня”. Трагічна доля однієї рівненської родини

Наталя Негребецька — молодша донька рівнян Миколи і Ніни Негребецьких, родина яких після “золотого вересня” 1939-го потрапила в страшні жорна сталінської репресивної машини, що перемелювала без жалю людські долі. Інколи вона навідувалася до відділу історії Рівненського краєзнавчого музею. А одного разу принесла з собою сімейний альбом… “Із п’яти-шести років пам’ятаю …

Двадцять сьомого вересня…

Двадцять сьомого вересня 1988 року в Палаці культури “Хімік” відбулись установчі збори “Товариства шанувальників української мови і культури імені Тараса Шевченка”, в роботі яких взяли участь 80-ти осіб. З доповіддю про становище української мови, проблеми її функціонування та необхідність створення у Рівному “Товариства” виступив апаратник РВО “Азот” Василь Червоній. Вирішено створити “Товариство” при ПК “Хімік”, було затверджено його Статут, обрано раду “Товариства” в складі 19-ти осіб. Керувати роботою ради було доручено Василеві Червонію, виконувати обов’язки секретаря – Євгенії Гладуновій.

Шостого березня 1989…

Шостого березня 1989 року група віруючих рівнян розпочала голодування на сходах Свято-Воскресенського собору з вимогою ліквідувати музей атеїзму в Соборі й повернути храм релігійній громаді. Наступного дня навколо Собору вже стояли сотні, а під вечір – тисячі рівнян і мешканців навколишніх сіл. Уночі голодуючих охороняли активісти “Народного Руху” і “Товариства шанувальників української мови імені Тараса Шевченка” під керівництвом Василя Червонія. Протести в Рівному продовжувалися допоки міська Рада народних депутатів 16 березня не ухвалила рішення про повернення Собору віруючим.

Тридцятого жовтня 1989 року…

Тридцятого жовтня 1989 року в рівненському міському суді відбувся процес над місцевими активістами “Народного Руху України за перебудову” Миколою Поровським (тоді головою регіональної організації “НРУ”), Іваном Дем’янюком, Михайлом Данькевичем, Олександром Гладуновим, Мойсеєм Шерманом. Їх звинувачували в організації обговорення проєкту альтернативного закону про вибори в Україні. Процес перетворився у загальноміський мітинг протесту. Підтримати активістів прийшли сотні небайдужих рівнян, заблокувавши роботу суду на цілий день. Влада не ризикнула застосувати силу проти мітингувальників.

У 1990-1991 роках у Рівному…

У 1990-1991 роках у Рівному з’явилися нові газети. З 1990-го рівняни змогли читати “Діалог” та перше приватне ділове видання у Рівному та області – інформаційно-рекламний часопис “Фурор”. У наступному, 1991-у, майже одночасно газетних кіосках Рівного з’явилися ще дві нові газети. Двадцятого вересня рівняни побачили перше число відродженого історичного рівненського часопису “Волинь”. А 21-го вересня світ побачила перша приватна міська газета “Рівне вечірнє”. З липня 1992-го — знову новинка — щотижнева газета “10 канал”. З двадцятих чисел листопаду 1993 року на медійному ринку з’явився міський тижневик “Сім днів”.

На початку 1990-х…

На початку 1990-х на зміну радянським героям прийшли герої, імена яких за СРСР навіть згадувати було заборонено. Двадцять другого травня 1992 року відкрито меморіальну дошку Головному отаманові УНР, Голові Директорії УНР Симону Петлюрі, який бував у Рівному в часи української революції 1917-1921 років. Дошку відкрито на фасаді будівлі Народного дому, що на вулиці Петлюри. Перед громадськістю виступили народний депутат і співголова “Народного Руху України за перебудову” Іван Драч, активісти “Руху”, свідок перебування Петлюри в Рівному, учасник визвольних змагань, колишній репресований Пантелеймон Либак.