Територію навколо залишків закинутої старовинної католицької каплиці, що в селі Симонів Гощанського району, вирішили розчистити і впорядкувати активісти ГО “Культурно-просвітницький центр імені Томаша Оскара Сосновського”. Однак історія походження каплиці досі є недослідженою, і, схоже, може стати новим відкриттям на теренах нашого краю.
Привернули увагу до закинутої зруйнованої культової споруди саме активісти “Культурно-просвітницького центру імені Томаша Оскара Сосновського”. Потому вирішили впорядкувати та прибрати територію навколо каплиці. Чому саме руїни каплиці в Симонові зацікавили громадську організацію, розповідає її керівник Ярослав Ковальчук:
За нашими обгрунтованими припущеннями ця каплиця може мати стосунок до всесвітньо відомого скульптора, що народився на Рівненщині і чиє 210-річчя з дня народження відзначатимемо 12 грудня, Томаша Оскара Сосновського. Свого часу симонівські землі належали йому. Імовірно це була їхня родинна каплиця. Він був заможною людиною. Мав великі маєтності. То чому б йому не мати родинної каплиці на своїх землях? Про понад сторічне походження споруди, на мій погляд, свідчить цегляна кладка, добротні масивні стіни… Звісно, заключення мають дати фахівці, але я просто переконаний, що це саме родова каплиця Сосновських. З усього видно, що споруда дуже давня. Звісно, наші припущення потребують документального підтвердження. Ми ініціюємо пошукові роботи щодо історії появи цієї каплиці. Будемо залучати науковців. А тим часом зверталися до авторитетного фахівця Ольги Михайлишин (доктор архітектури, професорка кафедри архітектури та середовищного дизайну НУВГП, – прим. авт.) по домогу, однак вона зазначила, що поки що їй нічого не відомо про цей об’єкт.
– А тим часом, – продовжує розповідь Ярослав Ковальчук, – на наші ініціативи і щодо впорядкування території каплиці, і щодо дослідження охоче відгукнулися в Гощанській ОТГ. Нас підтримав її голова Микола Панчук. Більше того, він передав нам ікону Ісуса Христа, яку йому передали місцеві мешканці. За їхніми словами, вона буцімто колись належала саме цій каплиці в Симонові. Ми, в свою чергу, передамо цю ікону костелу в Острозі.
За словами Ярослава Ковальчука, ГО ““Культурно-просвітницький центр імені Томаша Оскара Сосновського” й надалі продовжуватиме пошукові роботи з дослідження історії походження каплиці. А навесні продовжуватиме опоряджувальні роботи навколо. Щодо подальшої долі споруди, то Ярослав Ковальчук каже, що добре було б відбудувати її і відродити як культову споруду. Або ж. якщо це не вдасться, то, можливо, створити там якийсь центр для молоді. наприклад. Однак, стояти в руїнах споруда не повинна. вважає він.
На фото: толока біля каплиці в Симонові
Загадкова каплиця над Горинню
Руїни симонівської каплиці видніються у густих зарослях (принаймні вони були, до того, як їх розчистили) на узвишші над розлогим лугом. З берега Горині її добре видно. Молодше покоління симонівців знає цей об’єкт як сушарку хмелю. Дійсно, ще перед війною, в 1940-у році, коли в селі створили колгосп, до каплиці добудували приміщення, де сушили і зберігали хміль.
Та сушарка проіснувала десь до середини 1980-х. Так сталося, що автор цих рядків добре пам’ятає і ту сушарку, і руїни каплиці, оскільки на початку 1980-х студенткою працювала на зборі хмелю у Симонові. Була в ті часи така традиція — шефська “добровільна” допомога колгоспникам. Та й фактично донині маю можливість споглядати загадкову каплицю, відвідуючи з чоловіком його родичів у Симонові, звідки він родом. Старше ж покоління симонівців переповідає усілякі страшилки-бувальщини про панський двір та панську каплицю.
А ось що вдалося довідатися з офіційних джерел і від старожилів.
До 1917 року в Симонові було понад тисячу десятин землі, що належала графу Сосновському та його родичам. Цю землю Сосновські здавали орендарям — поміщикам Регульському, Окольському, Задемському. Останнього з цих орендарів найбільше запам’ятали старожили села. Пан Задемський розбагатів саме на їхніх землях, спорудив гарний маєток з господарськими приміщеннями. До речі, в одному з його будинків ще в 1960-х була сільська школа. Вцілів він до наших днів. Статків пана Задемського вистачило, щоб придбати навіть автомобіль, що було в ті часи недешево. Гоноровий пан мав навіть власну каплицю-костел — саме ту, про яку наша розповідь. На вшанування якого святого її спорудили, невідомо. Місцевий дослідник історії села (нині покійний; працював, зокрема, завідувачем сільської бібліотеки, секретарем Симонівської сільради) Євстафій Жовнір стверджував, що саме пан Задемський на початку 1930-х років збудував ту каплицю.
На свята туди приїздив ксьондз з хором і відправляв службу Божу. На відправи до каплиці-костелу з’їжджалися поляки з сусідніх сіл, відвідували служби й симонівські поляки, які в школі навчали дітей. Але богослужіння в каплиці припинилися в 1939 році, коли в село прийшли “совєти”. Пана Задемського з родиною вислали на Сибір. З того часу каплицю використовували для господарських потреб, добудувавши приміщення. Приблизно в кінці 1980-х цегляну прибудову частково розібрали, зняли шиферну покрівлю з хмелесушарки і каплиці. Залишилися тільки півметрової товщини стіни, які відтоді й до наших часів руйнувалися, не цікавлячи ані істориків, ані владу.
Коментар докторки архітектури, професорки кафедри архітектури та середовищного дизайну НУВГП Ольги Михайлишин:
– На жаль, мені нічого не відомо про цю споруду. Вона не має статусу. У міжвоєнний період в Польщі було спеціальне Міністерство визнань релігійних, яке обліковувало і курувало побудову і діяльність культових споруд в державі. Особливо на кресах, тобто на приєднаних східних землях, адже польська влада була зацікавлена в поширенні католицизму. Однак мені не зустрічалося жодних згадок про цей костел чи каплицю. Можна лише припустити, що ця каплиця могла бути приватною, тому про неї немає згадки в офіційних джерелах.
На завершення Ольга Михайлишин зазначила, що її зацікавив цей об’єкт. І вона пообіцяла переглянути ще деякі польські джерела, що стосуються культових споруд. А раптом там щось знайдеться.
Отож таємниця виникнення поруйнованої безіменної каплиці в Симонові поки що залишається нерозкритою і чекає на дослідників. А скільки ще подібних закинутих, понівечених і сплюндрованих, нікому не потрібних споруд залишається на території сіл і містечок Рівненщини! За кожною з них — цікавуща історія нашого краю, яка відкриває нам спражнє наше минуле. Добре, що знаходяться ентузіасти, які бодай привертають увагу до цих незаслужено забутих об’єктів. Бо на державу сподіватися в цих речах, вочевидь, марно.
Використано інформацію з сайту https://symoniv.at.ua/
(Поставлено оцінок: 4, середня: 4,25)
Загрузка...