Маловідомі широкому загалу й замовчувані в радянські часи події 1918-1920 років на теренах Рівного й краю обговорили місцеві історики, краєзнавці й дослідники минувшини — учасники круглого столу. Сто два роки тому поляки й українці спільно зупинили більшовицьку навалу, не давши їй захопити частину Європи.
У червні-серпні 1920-го на Рівненщині точились жорстокі бої, у яких вирішувалася не лише доля Польщі, України, а й усієї Європи. Більшовицький командарм Семен Будьонний заявляв, що на Захід вони підуть “через труп білої Польщі”, а його кінна армія “помиє чоботи” у французькій Сені. Вшанувати пам’ять полеглих у боях польських жовнірів, а також українського командувача армії УНР Василя Тютюнника та полковника УНР Костянтина Вротновського-Сивошапки, похованих у Рівному, 7 липня зібралися історики, дослідники минувшини і краєзнавці, священослужителі, небайдужі рівняни.
Захід організовано спільно Рівненським краєзнавчим музеєм та Культурно-просвітницьким центром ім. Т. О. Сосновського. А розпочався він на Дубенському цвинтарі з покладання квітів та запалення лампадок на могилах вояків та молебнів о. Віталія (Поровчука) та о. Вітольда Коваліва.
Як зазначив краєзнавець, журналіст і автор кількох краєзнавчих книжок про наш край Чеслав Хитрий, йому вдалося встановити прізвища усіх похованих на Дубенському цвинтарі польських солдатів — їх 327. Поки що вони лежать під безіменними хрестами, однак дослідник сподівається, що їхні імена буде увічнено на цьому меморіалі.
Сторожка в каплиці?
Невідомі подробиці більшовицько-польської війни, яка чорною хвилею прокотилась нашим краєм і Рівним зокрема, нам ще належить дізнаватися. І кожен нововиявлений факт як військового протистояння, так і довкола нього, відкриває нам нові сторінки нашої історії. Отож, ще одне маленьке відкриття.
Навпроти польських могил, ліворуч від алеї, стоїть цікава споруда, увінчана хрестом. Її обриси нагадують явно архітектуру культової споруди. Нині там комунальники тримають свій реманент. У часи срср ті ж комунальники казали, що це трансформаторна будка. Можливо, для того, щоб всередину ніхто не зазирав?
За переказами старожилів, поруч із польським похованням була капличка, але її начебто зруйнували “совєти”. Цікаво, що на фрагменті плану Дубенського кладовища 1929 року якраз на тому місці, де нині таємнича споруда-будка, позначено “строжувку муровану”.
Водночас відомо, що в 1934 році поляки хотіли збудувати поруч із похованням капличку-пам’ятник, для чого оголосили конкурс на кращий проєкт. Докторка архітектури, викладачка НУВГП Ольга Михайлишин у своїй статті “Архітектурні конкурси у міжвоєнній Польщі: відображення Волинської проблематики та стилістичні пошуки” якраз і пише про цей конкурс і подані проєкти:
“Різноманітні геометрично правильні об’єми поєднуються між собою, утворюючи нескладні лаконічні силуети невеликої будівлі. Цегла і базальт, неприховані штукатуркою підкреслюють “чесність” конструкції, структурність фасадів і посилюють враження монументальності. Кожний з авторів ніби намагався перевершити один одного у досягненні максимальної простоти архітектурного образу. На жаль, жоден з проєктів не підписаний автором, що не дає можливості встановити, який саме виконаний переможцями – Єжи Мокжиньським і Анджеєм Унєєвським”.
Вочевидь, капличка мала виглядати так, як на одному з цих малюнків-креслень. Однак через якісь причини вона мала трохи інший вигляд. Який саме, можна припускати, дивлячись на те, що від неї залишилось тепер. Чому так сталося, Ольга Михайлишин пояснює:
– На мою думку, збудували так, на що вистачило коштів — невеличку і скромну. На той момент, коли писала статтю, то ще не ідентифікувала, про яку каплицю йдеться. Тепер це очевидно, що мова про будівництво тієї, яка зведена на католицькій частині Дубенського цвинтаря. Невідомо тільки, чому не скористались конкурсними проєктами. Гадаю, стояло завдання зробити швидко і за мінімальні кошти. Відповідно й архітектурне рішення прийняли найпростіше. На жаль, автор невідомий, як і дата побудови. Імовірно кінець 1930-х.
Усередині споруда складається з двох маленьких кімнаток, стеля яких нагадує скоріше таки культову споруду. Дерев’яна підлога, пічка-”буржуйка”, маленькі дерев’яні вікна, і гори господарського усілякого причандалля… Можливо варто було б привести приміщення у відповідність до його первісного призначення?
Україна і Польща — разом у борні, як і сто років тому
Того ж дня, 7 липня, в Рівненському краєзнавчому музеї відбувся круглий стіл “Спільна боротьба українського та польського народів проти більшовицької навали в 1920 році”. Учасники обговорили військове протистояння поляків та українців російсько-більшовицьким військам на початку ХХ століття та сучасні події російсько-української війни в контексті допомоги Польської держави Україні. Своїми напрацюваннями і дослідженнями, а також думками щодо сучасних реалій поділилися директор НВК “Колегіум” історик Петро Куделя; директор Держархіву Рівненської області Олег Дзецько; краєзнавці Чеслав Хитрий, Валентина Данілічева, Віктор Гром; журналістка-дослідниця Світлана Калько; старша наукова працівниця відділу історії РОКМ Наталія Гавриш; завідувачка відділу історії Острозького державного заповідника Марія Данилюк; священники о. Віталій (Поровчук) і о. Вітольд Ковалів. Патріотичні пісні виконав член Національної музичної спілки та Національної спілки кобзарів України Назар Волощук. Модератором заходу виступив директор РОКМ Олександр Булига.
Польща та Україна 102 роки тому уклали між собою союз і вступили у спільну боротьбу проти більшовицької Росії, зазначали виступаючі. Проте, для України успіхом це не завершилося, адже в підсумку поляки уклали з більшовиками мирну угоду (так званий Ризький мир, – прим. авт.).
Це історія, яка дає нам можливість переосмислити це все, тому що ми знову зараз союзники. Бажано, щоб не було “Ризького миру” — угоди закулісної, яка на користь когось, а не України. Тому у всьому мають бути українські національні інтереси, які для нас є важливішими, — зазначив історик Петро Куделя.
Загрузка...