Жіночі скульптури у Львові – не рідкість. У львівському середмісті чимало будинків, на фасадах яких – грецькі богині, німфи, русалки, мавки, алегорії, вбрані й оголені, цнотливі й розпусні. Кам’яне жіноцтво Львова надає нашому місту неабиякого романтизму, шарму.
Тонкощі кам’яного силуету прикрашають будівлі банків, університетів, музеїв. Є жінки, які на своїх плечах тримають балкони або схиляються в скорботі над могилами на Личаківському кладовищі.
Жінка-алегорія, а не реальна постать
Незліченне кам’яне жіноцтво Львова, так би мовити, нереальне. У нашому місті й справді не знайти пам’ятника жінці, дивується Ілько Лемко, відомий львівський екскурсовод.
Напевно, в таких галузях людської діяльності, які призводять до встановлення пам’ятників, львівських жінок було мало, пояснює екскурсовод. З видатних жінок Львова можна пригадати Ольгу Басараб, громадську і політичну діячку, ім’я якої оповите ореолом мучеництва боротьби за Україну. Видатною жінкою була Катерина Зарицька, членкиня ОУН, розповідає він.
Дехто з містян навіть не обурюється з того приводу, що у Львові немає жінки на постаменті. Мовляв, у нас там чоловіків вистачає. І пам’ятники ці аж ніяк не є окрасою міста. Так, пам’ятника жінці нема, але є багато скульптур.
Жіночі фігури у Львові, зокрема богині Діана і Амфітрита, є показником «просунутості» міста. Ці скульптури були завершені в 1814 році. На той час в такій дуже суворій католицькій країні, тим паче у Львові, оголені фігури були справжнім виявом сміливості, додає Ілько Лемко.
Амфітрита– це дружина Нептуна, яка не хотіла ставати нею, навіть втекла у гори, щоби сховатись. Але до неї приплив дельфін і таки вмовив вийти заміж за Нептуна, тому й зображений біля неї, розповідає львовознавець та історик Петро Радковець.
Богиня Діана була надзвичайною красунею, жоден смертний не міг бачити її неземну красу. Але одного разу випадково з-за кущів мисливець Актеон побачив, як вона купалась. Втратив пильність, зламав гілку, богиня його побачила і одразу ж перетворила на оленя, а його ж мисливські пси його роздерли… Так Діана помстилася смертному, який побачив її неземну вроду.
Храм як пам’ять про дружину
Жіночих скульптур, напевно, найбільше на Личаківському кладовищі. Ці фігури в тузі, в жалю, в плачі…, розповідає Ігор Лильо. Так повелося, що найчастіше, аби передати емоції, скульптори обирають саме жіночий силует. Недарма кажуть, що в жінці все серце, навіть голова.
У Львові є, так би мовити, пам’ятник жінці у вигляді цілого собору. Йдеться про храм святих Ольги та Єлизавети.
Його збудували в пам’ять про померлу дружину австрійського імператора Франца-Йосифа Єлизавету, яку в народі дуже лагідно називали Сісі. Цю жінку зарізали в Швейцарії італійські анархісти, каже Ігор Лильо. Напад стався під час прогулянки набережною Женевського озера, де імператриця повинна була сісти на пароплав, що вирушав до міста Монтре. Не усвідомлюючи всієї серйозності поранення, Єлизавета все ж таки потрапила на пароплав, де, стікаючи кров’ю, померла.
Є у Львові й пам’ятник відунці. Увічнена в камені, ця жінка стоїть у дворику поблизу аптеки “Під чорним орлом” – одній з найстаріших аптек у Львові, яку перетворили на єдиний в Україні музей, де можна оглянути старовинне аптекарське обладнання і зільники, якими користувалися середньовічні фармацевти.
Пам’ятник знахарці (або ж відунці) поставили у внутрішньому дворику будівлі на вул. Ставропігійській, 1 у 1985 році до 250-ї річниці аптеки. Жіноча скульптура тримає пучок зілля у лівій руці, а на її праву руку намотана змія, з якою знахарка наче розмовляє.
Навіть Галичина – жінка
Зі слів екскурсовода Петра Радковця, якщо говорити про жіночі скульптури у Львові, то першою і головною серед них, мабуть, є скульптура Галичини – центральна фігура на будівлі колишнього сейму, а нині головного корпусу Львівського університету ім. І. Франка. Біля неї сидять два алегоричні персонажі – Дністер і Вісла, тобто Галичина простягається від Дністра до Вісли.
Красива жіноча фігура – Божа Матір на проспекті Свободи. Вона з’явилась ще в ХІХ столітті. Щоправда, стояла спершу там, де зараз пам’ятник Адамові Міцкевичу. Коли в 1904 році його встановлювали, то Богоматір посунули і поставили так, що вона дивилась не в бік вулиці Коперника, як зараз, а в бік Міцкевича. Львів’яни навіть жартували: “Посунься, Божа Мати, бо Міцкевич іде”. Мовляв, він головніший для Львова, пояснює Петро Радковець.
З його слів, коли в ХІХ столітті звели готель «Жорж», на фасаді встановили чотири жіночі скульптури – Європу, Азію, Америку і Африку.
В радянські часи там був готель «Інтурист», його стіни повністю зафарбували одним кольором – сірим. Тому скульптури були непомітні, губились, розповідає історик. А коли готель став приватним, то фасад перефарбували, а ці скульптури виділили. Тоді до директора готелю прийшов «цнотливий» чоловік і сказав: «Що це ви голих бабів на фасаді поставили? Це що, бордель?!». На що директор відповів, що ці скульптури стоять тут уже більш ніж сто років, просто їх не помічали.
Також не менш відома жіноча скульптура «Ощадність». Попри поширену в народі назву «сидяча статуя Свободи» скульптурна композиція на вершечку будівлі колишньої Центральної монопольної ощадної каси символізує саме ощадність та готовність народу Галичини досягти добробуту власними силами на своїй землі. Статую створили приблизно в той самий час, що й американську, яка на той момент ще не встигла стати символом США.
А ще серед істориків поширена думка, що автором львівської «Свободи» був автор нью-йоркської – Фредерік-Огюст Бартольді. Говорять, що свою роботу під назвою «Ощадність», встановлену у Львові на замовлення та гроші ділових кіл, він використав як прототип для французького подарунка американцям, якому судилося стати символом вселюдської Свободи в Америці.
Скульптури, втрачені назавжди
Проте ніщо так не нищить жіночого тіла, навіть із каменю, як час… Змінювалися часи, змінювалась влада. Поляки знімали австрійські скульптури, радянська влада – польські. Тож у нашому місті було й чимало «столітніх» жінок, які не встояли… Чимало красивих жіночих пам’ятників Львів втратив і через війну, і через радянську мораль.
Зі слів Ігоря Лиля, колись на площі Князя Романа була одна дуже гарна і цікава жіноча скульптура. Серед містян навіть точились дискусії з приводу її надмірної сексуальності. Йдеться про фонтан «Світезянка», де була зображена героїня балади Адама Міцкевича. Нині сам фонтан залишився (тепер там скульптурна композиція «Кульбаба» ), а скульптури дівчини вже немає. Дехто з істориків каже, що вона зникла з площі десь у 1950 році, оскільки дисонувала з урбаністичною радянською філософією. А дехто, що скульптура припала до душі якомусь радянському генералові.
«Світезянку» створив відомий скульптор Тадеуш Блотніцький у 1880 році. А коли вона зникла, почали ширитися чутки, що то якийсь радянський генерал захотів поставити її на своїй дачі, пояснює Ілько Лемко.
Колись над входом до Львівської міськради були алегоричні жіночі скульптури –“Гостинність” і “Патріотизм”, про які нині можна дізнатись хіба зі старих знимок 80-х років ХІХ століття. Як розповідає Ілько Лемко, їх зняли поляки з міркувань безпеки, бо скульптури ці поруйнувались і могли впасти. Є ще думка, що оскільки це були австрійські фігури, так би мовити, символи Австрійської імперії, то полякам вони не дуже подобались.
Також невідома доля однієї з найдавніших жіночих скульптур Львова. Зі слів історика, в кінці ХVI століття на місці теперішньої скульптури Діани, що на площі Ринок, була інша міфічна постать – Мелюзина (кельтська німфа, дух свіжої води у святих джерелах і річках). Куди вона зникла, ніхто не знає.
Джерело: photo-lviv.in.ua
Загрузка...