Галина Данильчук. Її Рівне

Вона показала нам Рівне. яке ми не знали — яскраве і несподіване, трагічне і нескорене, сплюндроване і відроджене… З далекого минулого і неймовірно близьке. Місто, доля якого тісно переплелася з долями його мешканців, яким історія відміряла непросту місію — бути рівнянами.

Нова книга краєзнавиці Галини Данильчук “Рівне у долях його мешканців” (а власне це продовження першої книги з такою ж назвою) — унікальне видання про минувшину нашого міста за спогадами представників корінних рівненських родин. Презентація книги відбулася в Рівненському краєзнавчому музеї при вщент заповненій залі. Прийшли не лише колеги, місцеві краєзнавці, історики, а й герої нарисів, поміщених у книзі. Багатьох з тих, чиї спогади увійшли до видання, вже немає в живих, або здоров’я не дозволяє виходити. За них прийшли діти, онуки, інші представники родини. Була в залі 90-річна Галина Зеленко, чиї спогади про життя на вулиці Золотій (теперішній Пирогова) увійшли в книгу. На презентацію завітали представники родин Логвись, Павлик, Урусових, Лукашевичів

Коли сім років тому Галина Данильчук видала першу книгу, то зрозуміла, що на цьому не мусить зупинитися. Надзвичайно хвилюючі історії з життя двадцятьох рівненських родин, втілені в двадцять краєзнавчих нарисів, стали фактично місцевим “бестселером”. То був такий пласт історії нашого міста, про який не розкажуть жодні історики! Те, про що авторка дізнавалася з вуст рівнян-старожилів, просто не можна було тримати в собі. І ось нове видання, яке вміщує вже 29 нарисів, у яких через розповідь про людські долі відкриваються нові сторінки іминувшини Рівного. Унікальність книги Галини Данильчук і в тому, що її проілюстровано понад 400-а світлинами, переважна більшість яких із родинних архівів рівнян. Ці унікальні знімки зберігають неповторний шарм і колорит того давнього провінційного Рівного, який безповоротно втрачено не лише через плин часу, а й завдяки старанням сучасників.

На запитання, як народилася ідея написання такої книги, пані Галина відповідає так:

Якось дуже давно, записавши кілька спогадів старожилів, опублікувала їх у місцевих ЗМІ. Коли побачила, що людям цікаві такі публікації, вирішила продовжити. Згодом зрозуміла, що ці усні історії варто зібрати в одній книзі. Активно записую спогади з 2003 року. Перша книга розійшлася дуже швидко, її ще й досі шукають, хто не встиг придбати. За роки від першого видання зібралося ще чимало спогадів. Прикро, що цю справу роблю вже запізно, бо все менше людей, які пам’ятають міжвоєнне Рівне. За ці роки зрозуміла, що немає нецікавих людей, кожна доля унікальна, варто лише це відчути. Кожна доля тісно переплітається з історією краю. У цьому особливість, це дуже цікаво — пізнавати минуле через людську пам’ять.

Як каже Галина Данильчук, усі люди різні й розговорити декотрих непросто. У цьому дуже допомагають світлини. Дивлячись на них, співрозмовники стають більш говіркими, розповідають, хто і що там зображено, згадують якісь події, виражають емоції. У фотографіях розкриваються не тільки образи оповідачів-рівнян, а й таємниці далекого минулого нашого міста і навіть держави. “З одних лише світлин можна скласти цікаву розповідь, – каже пані Галина. – Буває, до людини ходиш декілька днів, записуєш, розпитуєш, а якоїсь “родзинки” так і не знайдеш. А коли людина бере в руки родинні фото, мимоволі її розповідь набирає нового забарвлення, емоційності, допомагає пригадати. Намагаюся ніколи не перебивати оповідача, не нав’язувати своєї думки, навіть коли люди в чомусь помиляються (на мій погляд)”.

З багатьма світлинами, якими проілюстровано книгу, довелося поморочитися, бо вони через давність перебували не в надто хорошому стані. Галина Данильчук дякує за співпрацю колегам Віктору Луцу та Ользі Морозовій, які виконали дизайн і комп’ютерну верстку книги.

Нова книга розпочинається з нарису про легендарну рівнянку, яка пронесла через усе своє життя справжню любов до рідного міста, і на схилі літ повернулася у край свого дитинства з благополучної європейської країни, — Надію Косміаді. Ця жінка — сама жива історія нашого міста.

Чи переросте “дилогія” зі спогадів рівнян у “трилогію”, Галина Данильчук наразі не каже, однак зазначає, що має ще записані спогади, які не увійшли в книгу, і має ще адреси, куди неодмінно хоче завітати. “Двадцять дев’ять нарисів — це так мало для Рівного”, – каже вона про свою книгу.

Муза Галини Данильчук

Завершує свою другу книгу “Рівне у долях його мешканців” Галина Данильчук нарисом про свою родину, а саме розповіддю про родину своєї мами — корінних рівнян у третьому поколінні Луковських. Історія їхньої родини — також часточка історії нашого міста. Саме від своїх близьких маленька Галя колись почула цікаві оповідки про Рівне “за Польщі”, побачила старі фото рідні в розкішному (як думала мала Галина) вбранні. І лише згодом, уже дорослою, зрозуміла, що доля її близьких не була легкою. У книзі пані Галина згадує старовинні речі, які дісталися їй у спадок від дідуся-бабусі. “А ще в спадок дісталася їхня пам’ять про наше рідне Рівне”, – цими словами завершується друга книга Галини Данильчук “Рівне у долях його мешканців”.

Велика історія складається з безлічі маленьких історій кожної людини. Тому дуже символічно, що, плекаючи свою родинну історичну пам’ять, Галина Данильчук дбає і про збереження історичної пам’яті нашого міста.

У Рівному Галину Данильчук знають як невтомну і послідовну захисницю старовини і популяризаторку історії міста. Її звикли бачити з фотоапаратом у руках в різних куточках Рівного, особливо в старих кварталах. Вона ніколи не пройде повз якоїсь старої хвіртки чи огорожі, зверне увагу на візерунчасті двері будинку-розвалюхи, не мине ще польських часів каналізаційного люка, ризикне зайти до напіврозваленого старого будинку, розгледить невідомо яким чином збережену на стіні будинку стару табличку з назвою вулиці… Вона обов’язково зазирне в такі міські трущоби, в існування яких складно й повірити. І обов’язково все сфотографує, розуміючи, що її знімки з часом можуть стати безцінними експонатами.

Цьогоріч навесні минає 46 років, як Галина Данильчук пов’язала свою долю з музейною справою. Відтоді не зрадила своїй професії жодного разу, віднаходячи в ній все нові й нові грані. Нині вона старший науковий співробітник сектору обліку музейних цінностей Рівненського краєзнавчого музею. А починала молодшим науковим у колишньому музеї Кузнецова. “Але це тепер дратує багатьох, – каже Галина Данильчук. – Однак школа спілкування зі старшими людьми там була пройдена чудова”. Своїм “хрещеним батьком” у професії Галина Данильчук називає відомого рівненського історика і краєзнавця Гурія Бухала. Пригадує, як ще школяркою відвідувала гурток юних екскурсоводів, яким керував тодішній працівник музею Гурій Бухало:

Тоді музей розміщувався на вулиці Червоноармійській (тепер вулиця Петлюри, історичний будинок відомий як будинок лікаря Гайзенберга, нині в приватній власності), ми там відвідували гурток і навіть водили екскурсії в тому музеї. Саме з “подачі” Гурія Васильовича у 1974 році я потрапила до музею. Він був універсальним краєзнавцем, захоплювався пошуковою роботою і вмів зацікавити цим інших. Він про Рівне і Рівненщину знав усе. Для мене він назавжди залишиться взірцем історика і краєзнавця.

Галина Данильчук добре пам’ятає, як краєзнавчий музей переїхав у 1975 році до теперішнього приміщення, яке до того служило головним обласним “офісом” компартійного керівництва. Пам’ятає, як до нього треба було йти стежиною ще невпорядкованої тоді теперішньої “Лебединки”. Як зазначила сама Галина Данильчук, впору і їй почати писати особисті спогади, бо згадати і поділитися є чим.

А тим часом вона тішиться з кожної цікавої зустрічі, не втомлюється слухати і записувати, шукати і допитуватися, бути небайдужою. Любити своє місто і не знати його неможливо, вважає Галина Данильчук.