Традиції велосипедного руху у Львові є значними, беруть початок з часів винаходу велосипеда і синхронізовані з найвизначнішими подіями у розвитку світового велоруху, що дозволяє вважати Львів давньою велосипедною столицею Галичини.
У 1864 році ліонські промисловці брати Олів’є разом з каретним інженером П’єром Мішо і майстром зі створення дитячих візочків П’єром Лалманом почали випускати велосипеди в промислових масштабах, попередньо встигнувши отримати за своє творіння золоту медаль на виставці в Парижі.
Саме з Парижа у 1867 році Міхал Мрозовський привіз до Львова перший в Західній Україні велосипед. Дерев’яний велосипед був страшно дорогим, коштував 600 франків. На ці гроші у французькій столиці можна було харчуватися протягом півтора року (середня зарплата робітників тоді становила близько 4 франків на день).
Дорога покупка пана Міхала не надто порадувала. Їздити на велосипеді він так і не навчився, бо постійно падав, і тому подарував новомодну штучку львівському спортивному товариству “Сокіл”.
Першим велосипедистом Львова, та й усієї Галичини, став у квітні 1867 року один із “соколят” на прізвище Пшибилінський. Його поява на львівських вулицях викликала великий ажіотаж. У наступному році Пшибилінський попросив знайомого коваля виготовити копію велосипеда, і ось уже по Львову їздило двоє біциклістів. Третім став слюсар Мітше, який теж створив свою версію паризької дивини.
Вже в 1869 році у Львові почало виходити одне з перших у Європі періодичне видання “Das Velocipede”.
Велосипед швидко набув популярності і в 1886 році у Львові був зареєстрований “Львівський Клуб Циклістів”. ЛКЦ став першим велосипедним клубом на території України і одним з перших у Європі.
Перший велопрокат у Львові з’явився в травні того ж року. Тоді механік Іваніцький створив випозичальню велосипедів після укладення угоди з власником ресторану на Високому Замку. Це була перша випозичальня велосипедів на Галичині. 1892 року в “Львівському Клубі Циклістів” налічувалося вже 236 учасників. Велосипедний клуб діяв також при “Львівській політехніці”. Багато учасників налічував і відділ при спортивному товаристві “Сокіл”- 1893 року в ньому було майже сто велосипедистів.
Львів’яни спочатку велосипед називали “колами”, а велосипедистів “колістами”. Пізніше велосипед називали “біциклом”, а керманичів називали “циклістами”.
У 1910х роках популярності набула назва “ровер” за іменем англійської фірми, вироби якої користувалися в Західній Україні популярністю.
Перша веломайстерня розпочала роботу 6 травня 1893 р. В цей день у Львові механік Александр Заячківський в своєму закладі по вул. Коперніка відкрив першу в краї ремонтну майстерню для біциклів, що свідчило про велику кількість циклістів у місті.
З популяризацією велоруху велосипеди стали не лише засобом пересування, але й новим видом спорту. В місті проводили велосипедні змагання. В 1894 році у Львові презентовано перший велосипедний проект європейського рівня – спортивна траса для коловців 400 метрової довжини “навколо легкоатлетичного стадіону з врахуванням міжнародних вимог з будівництва такого типу споруд”. Ця споруда була признана одним з найкращих досягнень країни і не мала собі рівних у Галичині до кінця століття.
В той же рік у Львові вийшов тоненький ілюстрований “Підручник для велосипедистів” автора Казимира Хеммерлінґа, засновника гуртка любителів спорту при львівському “Соколі”, та Віктора Бергера, який мав на вул. Академічній велосипедну крамницю і спонсорував видання підручника. У книжечці було безліч порад: від рекомендацій стежити за поставою в шляху до опису режиму харчування. Їжу слід приймати чотири рази на день невеликими порціями. Спортсменам радили утриматися від вживання горілки, але не нехтувати коньяком із содовою і пивом.
У 1895 році в друкарні Голлоба вийшов календар-путівник по Галичині теж пана Хеммерлінґа. У львівській друкарні Піллера в 1898 році була видана книжечка Ярослава Пеньонжика “Львів – Кам’янець-Подільський. Нотатки з подорожі цикліста”. Хоча автор трохи зшахраював: зі Львова до Ворохти він доїхав поїздом, а вже звідти пересів на велосипед і настільки вигадливо склав маршрут, що намотав своїми колесами цілих 913 км. Велосипедист навіть підрахував, що за свій вояж прокрутив педаль 337.810 разів.
Мода на велосипеди змінювала місто. Так, побудований у 1897 році на вул. Академічній будинок інженера Кароля Ріхтманна-Рудневського був відразу спроектований з приміщеннями для веломашин на першому поверсі. А при Крайовому банку Галичини відкрили перший в історії Львова велопаркінг для співробітників і клієнтів.
Біциклістів на вулицях стало так багато, що поліція після узгодження з магістратом 10 серпня 1898 року видала “Правила їзди на колі на території міста Львова”. В пункті 1 зазначено “Коло кожного типу, вважається за транспорт легкий, тим самим надалі зобов’язує коловців дотримуватись порядку руху для всього транспорту в м. Львові”.
Це свідчило про те, що велосипедистів визнали, нарешті, повноправними учасниками дорожнього руху.
Велорух у місті був настільки активним, що періодично траплялись велосипедні ДТП. Одну із них “карамболь роверовий”, що стався влітку 1903 року на розі вул. Пекарської і Сакраменток, детально описали в газеті Wiek Nowy.
Велосипед став не тільки міським транспортом: на ньому рекомендували їздити в подорожі на кілька днів, взявши із собою торбинку з гігієнічними приладдям, їжею і зміною одягу. Дешево, зручно і сердито. Для зміцнення здоров’я радили долати по 30-40 км на день, але фанати проїжджали і вдвічі більше.
У кінці ХІХ століття з’явилася своєрідна уніформа у біциклістів. Вони носили вовняні або фланелеві костюми, легкі вовняні шапочки з козирками, трикотажні сорочки і високі гетри. Штани часто внизу застібалися на ґудзики для того, щоб тканина не потрапляла в зірочку.
З 1904 року у Львові налічувалось декілька товариств, що об’єднували в собі людей, котрі не уявляли свого життя без велосипедів. Серед них були наступні товариства:
- “Українське руханкове товариство” (“Сокіл- Батько”) перший широко масштабний клуб, створений у 1904 році за активної участі (зокрема і фінансової) митрополита Андрея Шептицького
- “Wielosekcijny klub sportowy”(“Pogon”) – створений у 1904 році та існував до 1939 року
- ” Lwowskie towarzystwo kolarzy”, яке існувало вже з 1886 року
- “Молодіжне Коло Циклістів Учнів Середніх Шкіл”, створення котрого зініціювало
- “Українське руханкове товариство” навесні 1913 року. Вони одразу організували декілька великих подорожей.
Відоме львів’янам слово “wycieczką” (“віцечка”) товариства використовували для означення вело-мандрівок, турів, прогулянок на велосипедах.
Після 1906 року на стадіоні, який знаходився на території Стрийського парку і межував з Виставою Крайовою, було влаштовано Тор циклістів для тренування велосипедистів львівського Клубу Циклістів та Мотористів.
На початку ХХ сторіччя на один автомобіль на Галичині припадало 50 велосипедів.
Наприкінці 1940-х років був заснований Львівський велосипедний завод (ЛВЗ), що випускає велосипеди та електровелосипеди і зараз. Першою масовою продукцією нового підприємства в 1950х роках були велосипеди В-14, В-27, жіночі моделі В-22, В-25, створені за німецькими зразками, а пізніше ряд моделей для дітей і підлітків.
Ще один велосипедний завод ще від міжвоєнного періоду діяв на Новому Львові, саме на його базі в 1959 році заснували завод “Полярон”.
Черговий сплеск популярності велотранспорту в сучасний період, в добу автомобілізації, відбувся у Львові в 2010-их роках. Тоді ж у місті почали активно розбудовувати велосипедну інфраструктуру.
В місті щороку відбуваються велопаради, часто проходять велопробіги, заїзди, змагання, акції. Також у Львові з 2014 року діє громадський велопатруль, а з 2018 року діє поліцейський велопатруль.
Лідія Гершуненко
Джерело: https://photo-lviv.in.ua/istoriya-veloruhu-u-lvovi/