Відтепер і Рівне долучилося до міст. у яких є таке диво як аптека-музей. Його відкрито на базі найстарішої рівненської аптеки – №3 товариства “Рівнефармація”. Для Рівного, бідного на “живі” пам’ятки старовини, це подія непересічна.
Адреса нового музею — вулиця Соборна,187, у старому районі міста, який колись іменували Волею. Чим же рівненський музей вирізнятиметься серед інших таких аптек-музеїв? Насамперед, як стверджують його організатори, це інтерактивний заклад.
Тобто, це і аптека-музей, де можна ознайомитись з історією фармацевтичної справи на Рівненщині, водночас можна і самому спробувати стати “фармацевтом”. Аптека практикуватиме майстер-класи, під час яких охочі зможуть під керівництвом працівників аптеки виготовляти вітамінізовані порошки, мазі, креми. За словами працівників аптеки, вони зберегли унікальні рукописні рецептури настоянок, мазей, живильних кремів, наприклад, для обличчя або рук, Усі інгредієнти для цього аптекарі обіцяють підготувати. А тим часом можна придбати вже готові “Пігулки щастя”, “Пігулки від заздрості”, “Антихандрин”, “Пігулки для привернення кохання” — це вітамінізовані препарати на рослинній основі власного виробництва аптеки.
Організатори музею (ініціаторами його створення є Володимир Синяк, який присвятив велику частину свого життя розвитку фармацевтичної галузі на Рівненщині, його донька Ольга Садовник, яка є заступником гендиректора ТДВ “Рівнефармація”; “Рівнефармація” взяла на себе усі витрати, пов’язані з реалізацією проєкту) зробили все. аби відвідувачі вже з порогу розуміли. що зайшли не просто в аптеку.
В інтер’єрі збережено відреставровані старовинні стелажі ще польських часів з фігурним різбленням. які прикрашали цю ж аптеку майже сто років тому. Такі ж стелажі та інші меблі “під старовину” було виготовлено на спецзамовлення для оснащення аптеки-музею.
Окрему кімнату відведено під власне музей. Тут — царство аптечних атрибутів і пристосувань давніх часів. Можна побачити сторічний стілець, автентичну валізу аптекаря, сторічний касовий апарат, за допомогою якого не лише фіксували продаж препаратів, а й вели облік клієнтів та відкривали кредити для купівлі ліків. Колби, мензурки, аптечні терези, ступки, пілюльні машини — усі ці раритети звозили до рівненської аптеки-музею з усієї України.
А у великому аптечному вікні сидить давній власник закладу — старий аптекар Юзеф за роботою. У 1927 році саме він, згідно з історичними документами, був власником цієї аптеки, розповіла Ольга Садовник. Манекен давнього фармацевта виготовили спеціально для музею.
З минулого аптечної справи на Рівненщині
1. Про існування в Рівному ще в 1860-1862 роках так званої вільної (приватної) аптеки відомо з матеріалів Держархіву Рівненської області. Згідно зі затвердженим імператором Миколою І в 1836 році “Статутом аптекарським” разом з казенними аптеками дозволялося відкривати і вільні (приватні) аптеки. На це потрібно було дозвіл Медичного департаменту Міністерства внутрішніх справ, яке до 1918 року опікувалося аптекарською справою. Відкривати й утримувати аптеки дозволялося лише тим, хто мав фармацевтичне звання аптекаря або провізора. У противному разі власник повинен був найняти управителя аптеки з відповідним фахом.
2. За польських часів процедура відкриття аптеки була складною. До звернення власник аптеки мав додати метрику, свідоцтво гмінної належності (своєрідну прописку), диплом магістра фармації, свідоцтво про відбуття “служби професійної”, тобто попереднього стажу роботи в аптеці. А ще — так зване свідоцтво моральності. посвідчене магістратом гербовими марками і печатками. У свідоцтві підтверджувалося зокрема, що здобувач “упродовж усього часу проживання в тутешній гміні не дав ніякого приводу для поганих про нього відозв з огляду моралі”. Для відкриття аптеки потрібно було також дозвіл Аптечної палати.
3. Попри контроль держави за ціновою політикою аптек, вартість ліків була доволі високою. Міністерство громадського здоров’я своїм розпорядженням від 9 серпня 1922 року дозволило аптекам деякі цінові вольності, однак… Підвищувати вартість ліків можна було хоч і щомісяця, але тільки 1-го та 15-го числа, попередньо заручившись згодою всіх аптек воєводства, повідомивши про це заздалегідь Міністерство та вказавши причину подорожчання. За порушення процедури на власників аптек позивалися до суду. В аптеках переважали препарати імпортні виробництва, і загалом асортимент лікарських засобів не був надто широким. Траплялися й випадки продажу фальсифікованих медпрепаратів.
4. Аптеки поділялись на громадські й лікарняні. У громадських виготовляли й продавали медичні препарати й засоби профілактики, перев’язувальні матеріали, мінеральні води, косметичні засоби. У лікарняних – виключно медпрепарати. Відкривати лікарняні аптеки могли власники амбулаторій або шпиталів, у яких було не менше 50-ти лікарняних ліжок. Безкоштовно в лікарняних аптеках могли отоваритися тільки члени Кас хворих. Решта ж пацієнтів повинні були сплачувати повну вартість ліків.
5. Власниками аптечної мережі Волинського воєводства були здебільшого євреї. У Рівному в 1930-х роках функціонувало шість аптек: Я. Карша та В. Маза (центральна аптека), С. Грандського, Х. Сандберг, Х. Маргуліса, Й. Маргуліса, А. Блоха. У 1939 році у Волинському воєводстві діяло 112 аптек, із них 108 приватних, три шпитальних і одна залізнична. У Рівненському повіті налічувалося 15аптек.Загалом в аптеках воєводства працювало 142 фармацевти.
6.Окрім аптек, поширеними були й аптечні склади. Їх було значно більше, ніж аптек, оскільки вимоги до їх відкриття були не такими жорсткими. Наприклад, у 1927 році у Волинському воєводстві налічувалося 74 аптеки й 136 аптечних складів. У Рівному в 1930-і роки працювало 16 аптечних складів. Найбільш відомими з них, які розміщувалися на центральній вулиці міста – 3-го Мая (нині Соборна) були заклади Х. Сандберг, С. Шітерер, А. Зельман, М. Ліберман, С. Ельбойм, Х. Мекель. Власниками складів здебільшого були євреї. Єдиним українцем був Полікарп Бульба. Як відомо, в період німецької окупації обіймав посаду бургомістра Рівного. Диплома про фармацевтичну освіту він не мав. але мав довідку про успішне складання іспиту з “санітарного рятівництва”, завірену керівником курсу Язвінським та очільником воєводського відділу Служби здоров’я Габіхом. Його дружина Марія також працювала в складі. Відомо також, що син Полікарпа Бульби Андрій в 1936 році вступив на фармацевтичний факультет Львівського університету Яна Казимира.
7. На аптечних складах разом з ліками і медикаментами продавали косметичні засоби, отрутохімікати, засоби для дезінфекцій. А подекуди навіть дитячі іграшки та прикраси на ялинку. В аптечному складі можна було купити ліки без рецепта лікаря, хоча це й було порушенням, за яке власників могли не лише оштрафувати. а й арештувати складське майно. Проте мешканці задля здешевлення закупок часто зверталися не до аптек, а на аптечні склади.
8. Виявляється. неконтрольована реклама ліків — це не лише проблема сучасної України. Потерпали від цього і в минулому. Рівненський лікар Роман Могильницький (практикував у 1920-1930-і роки в Рівному) привертав увагу тодішньої влади не лише до невиправдано високих цін на фармацевтичні препарати, а й до засилля й шкідливості реклами ліків серед широкого загалу. Як лікар-практик він вважав, що потрібно встановити жорсткий контроль за рекламою лікарських засобів. Зокрема про це також ішлося в квітні 1933 року під час з’їзду воєводських фармацевтичних інспекторів у Варшаві.
9. У середині 1920-х років у Рівному було створено філію професійної спілки фармацевтів Волинського воєводства. Спілчани рішуче виступали проти залучення до роботи в аптеках непрофесійного персоналу та фармацевтів, які не підтвердили своїх дипломів у Польщі. Апелювали до влади на місцях, вимагаючи від неї жорсткішого контролю.
10. У серпні 1929 року працівники рівненських аптек влаштували страйк на знак протесту проти низької оплати праці. Протестна акція відбувалася під пильним наглядом комісаріату поліції. У результаті страйку було переглянуто щомісячну зарплатню. Магістри фармації та провізори відтоді мали отримувати 750 злотих на місяць, керівник аптеки – на 25 відсотків більше. Помічнику аптекаря належало 600 злотих. Найменше мав отримувати практикант: упродовж першого року роботи всього 150 злотих, другого року – 300. Окрім цього, за нічне чергування доплачували ще 15 злотих. Дозволялася робота в дві зміни, але не довше, ніж по 6 з половиною годин.
Джерела інформації: матеріали РОКМ (архів П. Бульби). ДАРО, наукова стаття Н. Переходько “Аптечна мережа у Волинському воєводстві (1921–1939 років): організаційна структура та діяльність”; http://kresynieutracone.pl/
Загрузка...