Рівняни були серед перших на теренах міжвоєнної Волині, хто почав грати у хокей на льоду. Хоча великої хокейної слави наше місто не зажило, однак історія появи цієї захоплюючої гри на території нашого краю привідкрила ще одну цікаву сторінку минувшини Рівного.
…Одні називали їх “бандерівцями” і показували дулі, інші — вітали і зі сльозами на очах цілували синьо-жовті прапорці… Двадцять дев’ять років тому рівняни долучилися до наймасштабнішої всеукраїнської акції — ланцюга єднання “Українська хвиля”. Про незабутні враження розповідають учасники.
(Уперше опубліковано 22.01.1916. Оновлено) Військовий салют і випускання в небо голубів — так пишно в давнину в Рівному відзначали свято, що завершує різдвяний цикл. Про ті події нині можна дізнатися хіба що зі спогадів старожилів. А ще — гортаючи сторінки старих місцевих газет.
Як тільки в радянській Україні не намагалися викорінити віковічні традиції новорічно-різдвяних свят, але з цього нічого не вийшло. А так звані нові радянські свята і обряди, якими з усих сил влада намагалася замістити релігійні традиції, здебільшого так і залишилися на папері. Утім, відзначення релігійних свят в радянській Україні загрожувало серйозними …
Новорічно-різдвяні свята в давні часи, як і нині, були сповнені не лише мрій і очікувань, а й усіляких пригод — приємних, і не дуже, — про які потім їх учасники згадували мало не цілий рік. Чимало інформації про те, як гуляли наші земляки в давнину, міститься в архівних матеріалах і …
У давнину рівненські католики не лише дбали про своє святкове різдвяне дозвілля, а й допомагали влаштувати свято нужденним містянам. Завдяки чому рівненська дітвора з бідних родин і сиротинців також могла відчути дух і смак величного свята.
На долю римо-католицького костелу Святих Апостолів Петра і Павла випали такі ж випробування, як і на долю чи не всіх збережених досі рівненських храмів. За 86 років існування його і закривали, і оскверняли, і знову повертали до таїнства богослужіння.
“А ти сьогодні ідеш на “мєтри?” – таким запитанням з’ясовувала молодь 1970-х плани одне одного на вечірнє дозвілля. Одним із рівненських феноменів не таких і далеких 1970-х років була так звана стометрівка, або, як її називала в ті часи рівненська молодь, — “мєтри”.
Її називають нав’язливою, неоковирною, набридливою, агресивною, іноді — неправдивою і маніпулятивною… Реклама нині всюди. І як без неї обходилися якихось 100 років тому? Утім, виявляється, що й тоді реклами було чимало. Щоправда, вимоги до її розміщення були суворіші.
Усе менше залишається свідків жахіття голодомору 1932-1933-го років. Навмисно створене волею недолугих керівників, воно обернулося трагедією для цілого українського народу. Рівнянка Марія Чередник добре пам’ятає те лихо, бо пережила його особисто.
Біженці, корупція і бездіяльність армійського керівництва, як і патріотизм місцевих благодійників та милосердя простих мешканців краю — усе це було актуальне й 100 років тому. Долю прифронтового міста сповна спізнало Рівне під час Першої світової війни.
У цю моторошну місцину, попри її романтичну назву — Сосонки — одинокий перехожий не наважиться прийти навіть удень. Аура цього місця, яке називають рівненським Бабиним Яром, і через десятки років після трагедії навіває жах. Тут відійшли у вічність безвинно убієнні понад 17 тисяч мешканців Рівного.
