Учетверте проводжали в останню путь прах міфологізованого радянською історією героя так званої громадянської війни (насправді польсько-більшовицької) Олеко Дундича. Цього разу без пишних церемоній і урочистих промов, але цивілізовано — в труні, під телекамерами і фотооб’єктивами журналістів. Це перша подібна акція на Рівненщині.
Счасному поколінню рівнян ім’я Олеко Дундича може бути загалом невідоме, адже в новітніх українських підручниках історії не згадується. Де вже там до перипетій його долі. Але, як би там не було, ім’я цієї людини пов’язане з історією нашого міста, а останніх кілька років і загалом спричинило суперечку.
Загадковий хорват
За радянських часів навіть десятирічний школяр чітко знав, хто такий Дундич. Однак, попри те, що його подвигам були присвячені цілі розділи в підручниках історії, справжніх фактів біографії цього чоловіка відомо мало. Радянська пропаганда зосередилася в основному на створенні образу героїчного воїна-інтернаціоналіста, який відстоював комуністичні ідеали далеко за межами своєї власної батьківщини. Більш-менш достовірними історики вважають відомості про останні два роки життя Олеко Дундича — з весни 1918-го до загибелі влітку 1920-го. Та навіть дату смерті називають різну. Одні твердять, що це сталося 8 липня 1920 року, а в матеріалах Держархіву Рівненської області фігурує дата смерті 5 липня.
Томо (за деякими історичними джерелами, саме таке його справжнє ім’я) Дундич у Червоній Армії був відомий під іменем Іван, у літературі — Олеко. Хорват за національністю, він був помічником командира 36-го кавалерійського полку шостої кавалерійської дивізії в армії Будьонного. У 1921 році нагороджений орденом Червоного Прапора (посмертно). Буцімто завдяки своїй легендарній хоробрості та безстрашності він завоював гарячу любов будьонівців, які називали його “червоним” Дундичем.
Життя його й досі є загадкою. За деякими історичними джерелами, його перебуванню в армії Будьонного передував грандіозний скандал. Начебто Дундич хотів зорганізувати власний військовий підрозділ і навіть обіцяв військовикам солідне грошове утримання за таку службу. Саме через це, буцімто, було видано такий припис, який забороняв брати Дундича до будь-яких підрозділів Червоної Армії. Утім, чи буде біографія цього чоловіка цікавою принаймні українським дослідникам (з огляду на вимоги декомунізації), хтозна…
Історія поховання
Десятого липня 1920 року будьонівці організували в Рівному пишні похорони Олеко Дундича. І обрали для цього територію тодішньої садиби князів Любомирських на “Гірці”, розгромлену і пограбовану тими ж будьонівцями. Більшовики гадали, що прийшли назавжди, й вважали, що князівський парк уже націоналізовано.
Одна з версій, чому поховали саме в парку, така. У будинку навпроти парку, на розі теперішніх Соборної і Пушкіна в липні 1920-го розміщувався головний офіс штабу 36-го кавалерійського полку, яким командував Олеко Дундич. Свого часу на ньому була й відповідна меморіальна дошка. Будинок зберігся донині.
За часів польської влади, в 1927 році за рішенням магістрату останки більшовицького героя було перенесено на Дубенське кладовище. Польська влада не могла стерпіти, аби могила людини, що воювала проти неї, знаходилася навидноті, та ще й у парку нащадків давнього аристократичного польського роду. Прах Дундича перенесли на Дубенське кладовище під виглядом невідомого солдата. Рівнянка Алла Логошовець (нині покійна) свого часу розповідала, що могила його з березовим хрестом була під парканом поруч із гарнізонною церквою (з 1991 року храм відновлено і названо на честь Святителя Миколи Чудотворця, – прим. авт.).
У 1939-у, коли Рівне вчергове “визволили” більшовики, могилою хорвата знову зацікавилися. Після ексгумації експерти підтвердили (принаймні про це ідеться в документах тодішньої міської влади, що зберігаються в Держархіві Рівненської області), що останки належать Олеко Дундичу. Постановою Ровенської міської ради від 15 липня 1940 року було вирішено перенести прах Дундича на попереднє місце захоронення — до парку, який на той час уже було націоналізовано і названо ім’ям Тараса Шевченка.
Тоді ж на могилі було встановлено скромний тимчасовий пам’ятник. У 1947-у на могилі Дундича з’явився новий пам’ятник. Сучасного вигляду — постамент з погруддям у бронзі та граніті — поховання набуло в 1959 році після реконструкції за проєктом архітектора В. І. Герасименка та скульптора Л. Л. Безюка.
Весняної ночі 2002 року могилу вперше “декомунізували” — з постамента зник бронзовий бюст Олеко Дундича. Ще раніше зловмисники спокусилися на бронзовий барельєф на гранітній плиті. Зусилля правоохоронців у пошуках зловмисників виявилися марними. Щоправда, через деякий час з’явилася інформація, що буцімто розбите на друзки погруддя знайшли на одному зі закинутих складів у Рівному. Кілька років поспіль пам’ятник був “обезглавленим”. У 2005 році встановили нове погруддя — з гіпсу, яке простояло понад десятиліття аж доки і воно зникло.
Дундич і біоенергетика
До цього можна поставитися скептично, як і до всього, що не вдається осягнути розумом. Але біоенергетики, які досліджували територію навколо могили Дундича, твердили, що від неї йде потужне випромінювання позитивної енергії.
Дундичу його сучасники приписували надприродні здібності, які ніхто не міг пояснити. Представники роду Лимичів з Рівного багато років відшукували родинні зв’язки між ними та Олеко Дундичем. Аж якось запросили до поховання в парку дослідника-біоенергетика з Хмельниччини Володимира Кобилянського. Він не один десяток років досліджував життя Дундича, намагаючись знайти пояснення його феноменальним здібностям. Автор цих рядків була свідком, як біоенергетик спеціальним пристроєм — він називав його біосенсором — тестував поховання. А потім розповів, що буцімто потік енергії відчувається ще за 150 метрів від могили. Таке ж випромінювання дають і давні святині, твердив дослідник.
“Це була людина дійсно надзвичайних здібностей та енергії, – переконував Володимир Кобилянський. – Кольорова гама тут, біля могили, справді сильна. Гармонійний стан цього місця дуже високий — 94 відсотки. Прирівнюю його до рівня гармонійності води з льодовика, дерев’яних стародавніх храмів та ікон”.
Біоенергетик порадив приходити до пам’ятника якомога частіше. Чого тут більше — містики, реальності, а чи просто домислів, і як насправді ставитися до цього, нехай кожен вирішує на власний розсуд.
Прах Дундича поїхав на Дубенське кладовище
Питання перенесення останків Олеко Дундича з міського парку імені Шевченка в Рівному громадськість міста порушувала вже давно. Навіть відповідну петицію на сайті міської ради підтримали необхідною кількістю голосів. Однак політичної волі керівництва міста для остаточного вирішення цього питання досі бракувало. Російсько-українська війна прискорила процес.
І ось після отримання відповідного погодження на перепоховання з Мінкульту, вранці 9-го червня 2022 року до могили Дундича в парку приїхала спецтехніка і робота з демонтажу надмогильних постамента і плит почалася. Доки тривали роботи, присутні ділилися припущеннями, чи ж дійсно там є могила червоного кавалериста. Декотрі казали, мовляв, там нічого немає, “совєти” свого часу зробили пропагандистську акцію та й потому, проте…
Багатьох із нас цікавило питання, чи дійсно під пам’ятником є могила, чи все ж це було частиною міфу більшовиків, – коментував подію секретар Рівненської міської ради Віктор Шакирзян. – Відповідаю: могила дійсно була. І сьогодні ми провели процедуру перенесення могили Дундича на військове кладовище, де власне й мало би бути здійснено поховання від самого початку. Парк – не місце для могил. А тут посадять дерева, посіють траву.
Коли місце імовірного поховання звільнили від надмогильних споруд, до роботи узялися працівники спецкомбінату “Ритуальна служба”. Вони з лопатами в руках спустилися в яму, а за ними з телекамерами і фотоапаратами в руках чатували журналісти. Процес тривав довго, і сумніви щодо наявності решток тільки підсилювалися… І ось нарешті під лопатами з’явились рештки зтрухлявілого дерева, імовірно труни, а разом з ними й людські кістки. Знаходились вони на глибині приблизно два метри від поверхні розкопок.
Працівники спецкомбінату склали кістки в спеціальний пакет, який потім помістили в труну, і повезли на Дубенське кладовище.
Як пояснив головний спеціаліст міського управління культури Юрій Фаєвський, для перезахоронення виділили ділянку кладовища поруч із могилами польських легіонерів. На могилі буде встановлено той самий постамент, що був у парку, але без погруддя. Написи на ньому зітруть, залишиться тільки прізвище і дати життя Олеко Дундича.
Так закнічилась історія цього загадкового поховання. На черзі ще одне — комдива Богомолова в сквері Українських добровольців. За словами Юрія Фаєвського, у планах вирішити питання і з похованням “енкаведистів” у братській могилі в парку.
Загрузка...