Наприкінці 1930-х років у Львові автомобіль все ще був предметом розкоші. Скільки коштував та хто міг дозволити собі розкіш придбати “залізного коня” сьогодні на сторінках Фотографій старого Львова.
В 1930-их роках львівський робітник заробляв близько 100-120 злотих на місяць, службовці заробляли від 200 до 350 злотих, вчитель 280 злотих, підпоручник і капітан війська польського відповідно 280 і 390 злотих.
Крім автосалонів, з найновішими автівками львів’яни могли познайомитись на щорічних Східних Торгах у Львові, де завжди був виставковий павільйон з авто найпопулярніших марок. Найновіші моделі можна було одразу купити, але забрати лише після закінчення виставки.
Згідно прайсу, відносно дешевий мінімалістичний “Fiat 500” коштував близько 3800 злотих. Схожий на нього австрійський “Steyr 50″ – 4250 злотих. За ціною ближче до 5 тис. злотих, можна було ще купити Fiat 508 , або Morris 8HP. Нова модель Peugeot 202 коштувала уже трохи більше 6 тис. злотих. А от за Opel Olimpia А (прототип першого”Москвича”) треба було віддати 6800 злотих.
Далі ціни росли із збільшенням розміру автівки. Найдорожчим з представлених був Mercedes 320, що коштував 33500 злотих, а це майже 10-річна зарплата службовця.
Поза тим, придбавши
авто, треба було змиритись з немалими
витратами на щорічний податок на
автомобіль. Податок залежав від ваги
автівки, за кожні 100 кг -15 злотих.
Втім
ставку цього податку можна було знизити
на цілих 60 %, якщо військові вважали
якийсь автомобіль корисним для оборонних
цілей. Тим, хто наважився скористатись
такою пільгою, доводилось погодитись,
що автомобіль буде вилучений військом,
якщо почнеться війна.
Крім того, якщо авто використовувалось з метою комерції, то за кожне пасажирське місце сплачувалось по 100 злотих на рік.
Тут треба зауважити, що платники податків, як і сьогодні, любили грати в “цюцюбабки” з податківцями. Львівські (і не тільки) таксисти, яких доволі сильно “напружував” податок на пасажирські місця, знайшли “дірку” в законодавстві.
Виявилось, що коли зареєструвати своє авто як “dorożka samochodowa” (автомобільний візок), щось на кшталт “„dorożki konnej”, то податку цього можна уникнути . Цю “дірку” в надто заплутаному податковому законодавстві фіскали кинулись терміново затуляти. Причому робили це так активно, що справу після багатьох судових засідань розглядали аж у Верховному Суді. Вердикт був такий: в транспорті, що перевозить кілька людей і невеликий багаж, тип приводу (кінний, чи двигун) до уваги не береться, тому таксі платитиме такий самий податок, як і кінні екіпажі.
Також неминучими були витрати й на ремонти і технічне обслуговування, гуму, технічні рідини, та пальне. А вони були немалими, бо ненажерливі двигуни тягали авто по ненайкращих дорогах. В кінці 1930-х бензин коштував понад 60 грошів за літр, з яких третина йшла на податки.
Все це впливало на те, що лише багаті львів’яни і ті, що були впевнені, що їх високий заробок є стабільним, могли дозволити собі придбати нову автівку, а її наявність у львівській сім’ї сприймалась, швидше, як виняток, а не правило.
На світлинах виставковий павільйон на Східних торгах у Львові , та автівки львів’ян та мешканців околиць у 1930-х роках.
Гриць Совків
Джерело: https://photo-lviv.in.ua/lviv-motoryzovanyy-abo-skilky-koshtuvav-avtomobil-u-1930-kh-rokakh/
Загрузка...