У першій половині 1920-х років Рівне стало місцем перебування біженців з совєтської України. Частину з них польська влада повертала назад до УРСР. Ті ж, кому пощастило залишитися, після шестимісячного перебування в Рівному отримували польський закордонний паспорт і вирушали далі в пошуках кращої долі за кордон. Певна кількість залишалася на території Волинського воєводства, в тому числі й у Рівному. Проте без польського громадянства ці особи не могли претендувати на робочі місця, відкривати власну справу тощо. Натомість польська влада в 1920-х роках активно здійснювала прийом документів від охочих стати громадянами Польщі.
За переписом 1931 року відбулося зростання загальної кількості мешканців у Рівному на трохи більше ніж у півтора рази. При цьому частка євреїв скоротилася з 71,1 відсотка в 1921 році до 55,98 відсотка, але подвоїлася частка поляків з 11,1 відсотка до 25,65 відсотка. Частка українців серед жителів волинських міст і надалі залишалася доволі низькою. У порівнянні з 1921 роком знизилася з 10,8 відсотка до 8,15. Суттєве посилення польської присутності в Рівному спричинене напливом переїжджаючих з внутрішніх польських воєводств. Натомість представники української та єврейської громади активно вирушали в еміграцію, головним чином заокеанську.
На початку 1930-х років понад половина мешканців Рівного були зайняті в промисловості, ремеслі, торгівлі та страхуванні. Значний відсоток задіяних у торгівлі традиційно становили євреї. Понад 20 відсотків рівнян працювали у суспільно-важливих сферах життя міста: органах державної влади та місцевого самоврядування, освітніх закладах, транспорті і зв’язку, охороні здоров’я, суспільних і релігійних установах. Трохи більше трьох відсотків працювали домашніми прислугами в заможних рівненських родинах. За матеріалами перепису 1931 року, лише трохи більше 10 відсотків мешканців міста були безробітними та такими, що не вказали місця праці.
