На перше січня 1939 року у Волинському воєводстві налічувалося 2 071 школа, 27 гімназій, 21 ліцей. Мережа спеціалізованих навчальних закладів – технічних, торговельних, ремісничих, сільськогосподарських шкіл, шкіл підвищення професійної кваліфікації, утримуваних державним коштом або за рахунок громадських організацій, мала забезпечити промисловість і дрібнотоварне виробництво кваліфікованими робітниками. Динаміка приросту кількості навчальних класів на Волині була однією найвищих у Польщі і складала 8,6 відсотка в порівнянні з 4 відсотками в центральних воєводствах та одним — у західних.
Зростання кількості населення в містах сприяло розвитку системи установ культури, орієнтованих на міську або сільську громаду в цілому. Частина з них представляли культури національних меншин. До таких об’єктів належали Народні доми польської, української, чеської громад у Гільчі Чеській, Горохові, Дублянах, Здовбиця, Любомлі, Озерянах, Улянівці та ін. Роль культурно-просвітницьких осередків також виконували установи, що спрямовували свою діяльність на мешканців міст, об’єднаних за професійною або соціальною ознакою — будинки залізничників (Ковель, Рівне), офіцерів (Рівне), військових резервістів (Річки).
Ознакою модернізації культурного життя на Волині міжвоєнного періоду стало будівництво кінотеатрів, чисельність яких до кінця 1930-х років досягла 34-х. Усе більшої популярності серед мешканців найбільших міст Волині набували заняття спортом. Системний підхід до оздоровлення середовища проживання проявлявся у розвитку рекреаційних зон, до складу яких обов’язково входили спортивні споруди – стадіони, ігрові майданчики, відкриті плавальні басейни. Поява подібних споруд наприкінці 1930-х років у ключових містах Волинського воєводства — Рівному, Луцьку, Ковелі — була ознакою кардинальних соціальних змін.
