У Рівненському краєзнавчому музеї започатковано новий проект — “Виставка одного експоната”, покликаний розкрити колекції музею, які довгі роки перебувають на збереженні в музейних фондосховищах та через нестачу експозиційних площ недоступні широкому загалу відвідувачів.
Першим експонатом цього проекту стала картина невідомого німецького художника “Будинок Гете у Веймарі”. Чому ця картина і який стосунок вона має до Рівного?
Кожен експонат, який потрапляє до музейної колекції, має свою історію. Не секрет, що наші державні українські музеї неспроможні купувати реліквії через відсутність належного фінансування на закупівлю експонатів. Здебільшого науковці, виконуючи завдання комплектування фондів, мають надію на добрих людей, які є щирими шанувальниками культури і нашої спільної історичної спадщини й час від часу дарують музею цікаві предмети.
Як відомо, проблеми комплектування фондів були аналогічними й у радянські часи. З тією лише різницею, що фонди максимально поповнювались предметами, що увічнювали “переможну ходу соціалізму” на всіх напрямках.
Невеличка картина “Будинок Гете у Веймарі” авторства невідомого німецького художника потрапила в музей у 1981 році з російського міста Воронеж. Яким був її шлях з Німеччини до Рівного через Воронеж?
Пріоритетною темою за часів радянської влади для Рівненського музею була “героїчна боротьба партизан і підпільників Рівненщини”. А серед них особливе місце займав загін полковника Дмитра Медведєва і дії партизана-розвідника Миколи Кузнецова. У 1974 році в Рівному на вулиці Партизан-розвідників, 55 (тепер — вулиця Ясна) було відкрито меморіальний музей Миколи Кузнецова. Цей будинок в роки війни належав родині Довгер і був конспіративною квартирою партизан. У створенні музею велику допомогу надала родина Довгер, яка зберегла чимало речей 1940-х років, які були в цьому будинку і стали основою для відтворення меморіальної кімнати.
Ім’я Валентини Костянтинівни Довгер (1924-1990) увесь повоєнний час було в Рівному у всіх на вустах. Про неї читали в численних книгах, з нею публікувались інтерв’ю в газетах, знімались документальні і художні фільми, а її героїню з гордістю грали на сцені рівненські актори.
Валентині Довгер було присвоєно звання “Почесний громадянин Рівного”.
Доля закинула Валентину Довгер після війни у Воронеж. Цьому передував її арешт у Рівному в 1944 році і дороги концтабору, які завершились в Німеччині. Там застала її перемога і визволення. Перебуваючи в звільненій від нацистів Німеччині, вона вийшла заміж за радянського офіцера Саву Матвійовича Рибака, який служив у військовому трибуналі. Військового Саву Рибака направили у Воронеж, де Валентина Довгер-Рибак з чоловіком і сином Костянтином прожила до кінця життя.
У Рівному ж мешкала її мама Євдокія Андріївна і молодша сестра Зінаїда Костянтинівна. Ще одна сестра Лілія теж жила у Воронежі. Валентина Довгер була частим гостем Рівного. Бували у Воронежі у її гостинній квартирі і багато рівнян, яких вона завжди дуже радо зустрічала.
Мені, як працівнику музею, у 1981 році теж довелось побувати у Воронежі. Тоді Валентина Костянтинівна передавала в музей чимало різноманітних речей, фотографій, сувенірів. Одного разу на стіні я побачила картину, наче пронизану німецькою атмосферою. Господарі розповіли, що картина приїхала з ними з Німеччини як трофей у 1946 році. Тоді делікатно запитала, чи не віддали б вони нам цю річ? На що Валентина Костянтинівна одразу рішуче стала на диван і зняла картину зі стіни. Ось тоді й приїхала картина до Рівного, й ми її помістили в меморіальній кімнаті музею Миколи Кузнецова. А далі вже й народилась легенда, що так мав облаштувати своє помешкання німецький офіцер Зіберт, за якого себе видавав Кузнецов. Декілька років картина прикрашала стіну меморіальної кімнати музею, який перестав існувати на початку 1990-х років. З того часу роботу “Будинок Гете у Веймарі” жодного разу не виставляли.
Коли ж нині зайшли в мережу Інтернет і поцікавились інформацією з німецьких сайтів, то зрозуміли, що будинок Гете у Веймарі був одним із улюблених місць, які зображували у своїй творчості різні німецькі (і не тільки !) художники, а також численно тиражувались листівки з зображенням цього історичного місця, починаючи з кінця ХІХ століття. Цей дім, зведений ще в ХVІІ столітті, для Гете придбав герцог Саксен Веймар Ейзенах, який був великим шанувальником таланту поета. Поет жив тут у 1776-1782 роках, поки не придбав власний будинок. Однак, до кінця життя він любив тут відпочивати. Саме цей заміський будинок, а не великий дім у центрі Веймара, став головним об’єктом паломництва шанувальників Гете після його смерті. Нині в будинку розміщується музей генія німецької літератури.
А в Рівненському краєзнавчому музеї зберігається понад 10 книг Йоганна Вольфганга фон Ґете німецькою мовою, більшість з яких видано в ХІХ столітті й передано в музей Рівненською обласною науковою бібліотекою.
Однією з родзинок картини є майже непомітне зображення дерева гінкго, яке росло у Веймарському парку. Саме цьому реліктовому дереву Гете в 1815 році присвятив свою поезію “Ginkgo biloba” (“Гінкго білоба”), у період своєї закоханості в Маріанну фон Віллемер. У вірші листок гінкго є поетичним образом уявлення автора про те, що двоє можуть становити єдине ціле. А тому в Німеччині гінкго ще має назву “дерево Ґете”.
Прикметно, що цілюще дерево гінкго, що є ровесником динозавра, росте й на території Рівненського краєзнавчого музею. Його посадив декілька років тому рівнянин Анатолій Іванович Терещук, який культивує цю рослину на своїй присадибній ділянці.
Звичайна, здавалося б, картина, а скільки цікавого вона може повідати тим, хто вміє бачити більше, ніж на ній зображено.
Загрузка...