“Я збираю чорні крапки і фарбую їх у біле”… Крапкові диво-історії Олени Сєргєєвої, що надихають

Війна, як би це, можливо, дивно не звучало, відкриває нові сторінки натхнення, що дає сили і віру. Дає розуміння того, що нам є за що боротися. Це своєрідна мистецька “передова”, і ми не повинні там складати свою “зброю”.

Ось уже місяць минув відтоді, як реальність кожного українця змінилася.

Пройшовши через тяжкі психологічно фази від несприйняття до усвідомлення, рівняни, як і мільйони українців у містах і містечках перелаштувалися на воєнну хвилю. Сьогодні кожен, хто не протистоїть ворогу безпосередньо зі зброєю в руках, шукає своє місце в строю, вибудовуючи свою власну лінію оборони. Сьогодні зброєю може бути все — і голка з ниткою, і пензель, і смичок скрипаля, і клавіатура комп’ютера… Нині пишеться нова сторінка в історії Рівного — трагічно-оптимістична, і ми всі є її авторами.

Воєнні невоєнні історії з життя нашого міста часів російсько-української війни неодмінно стануть ще однією сторінкою трагічного і славного минулого нашого краю. Нижче — перша з розповідей про те, як рівняни і ті, хто вимушено стали мешканцями нашого міста, знаходять власні способи долучитися до всенародної боротьби з ворогом.

Ця розповідь про відому рівненську художницю, яка працює в унікальній техніці крапкарства, Олену Сєргєєву, і про те, як війна надала новий імпульс і смисл її творчості.

Олена Сєргєєва за роботою

Олена Сєргєєва, яка народилася в Рівному в театрально-музичній родині, і нині живе і працює у Рівному. Захоплюється історією рідного міста і нераз ставала на захист його культурної й історичної спадщини. Цій темі навіть присвятила серію своїх робіт – старі вулиці й будинки нашого міста, втрачені архітектурні об’єкти.

“Рівне. Вулиця Пушкіна”, так назвала Олена Сєргєєва один зі своїх малюнків на тему старого міста. На ньому зокрема зобразила німецьку кірху. яка до наших часів не збереглася
А це знаменитий старовинний будинок з вулиці 16 Липня, який кілька років поспіль громадськість міста намагається відстояти
Костел Святого Антонія, нині перебудований під органний зал облфілармонії
Архітектурна пам’ятка польських часів, яка не дожила донині, – палац князів Любомирських. Малюнок Олена Сєргєєва назвала “Рівне. Палац Любомирських і дівчина з книгою”

Майстриня займається крапковою графікою більше 30-ти років і має в доробку понад 500 робіт. Про її незвичне захоплення до 2012 року знали хіба що друзі, аж доки в тому ж році художниця не презентувала свою творчість у краєзнавчому музеї, відкривши першу персональну виставку “Три краплини весни”. Відтоді відбулося ще три виставки: у 2014 році — “Шлях Point”, у 2017-у — “Аркуш і крапка” та в 2019-у — “Крапкологія”. Тепер крапкові картини Олени Сєргєєвої добре відомі рівнянам.

Олена Сєргєєва і її малюнки. Фото з однієї з виставок художниці

Її роботи — це цілий диво-Всесвіт, де з десятків тисяч крапочок постає глибокий філософський світ її малюнків. Кожна крапочка на її картинах — це і завершення, і початок водночас.

“Лірика”
“Бандура”

“Варто її поставити, – каже художниця, – і все закінчиться, але варто її поставити знову — і все розпочнеться знову!”. Із тисяч крапочок, які майстриня наносить на аркуш ручкою-лінером, постають унікальні іноді щиро-дитячі, іноді замріяно-романтичні, часто фантасмагоричні, але все одно реалістичні й такі душевні образи. Усі її картини, попри інколи глибокий трагізм, усе одно надзвичайно життєстверджуючі.

“Наша хатка. Схід сонця”
“Наша хатка-2. Полудень”

Пані Олено, у мережі Фейсбук побачила вашу картину “Ненька Україна, молися за нас”, написану вже під час війни. Вона дуже надихаюча і оптимістична. Ваша Муза не полишила вас у цей лихий час? Як загалом ви усвідомили, що тепер поняття “війна” — це наша реальність?

“Ненька Україна, молися за нас”

Я ніколи не вірила в те, що війни не буде. Лише не очікувала, що навала буде такою масштабною. Перші дні це був, певно, як і в усіх, якийсь ступор, коли мізки відмовляються сприймати те, що відбувається, безперервне “сидіння” в новинах, повідомлення від друзів, які мешкають в зоні активних бойових дій… Пригадались розповіді моєї бабусі, як вони партизанили в часи війни, як їхнє село мало не спалили німці… Я завжди казала, що я б так не змогла. А бабуся переконувала:”Змогла б”. Тепер я розумію, який зміст вона вкладала в ці слова. Підсвідомо намагалась постійно бути в русі — трохи волонтерила, плела сітку. Десь на третій-четвертий день прийшло усвідомлення, що війна — це реальність, в якій ти перебуваєш. Спочатку про творчість не думала. Але якось само собою рука потягнулась до лінера, і я поставила першу крапочку. Картину зробила практично за один вечір.

Чи не було відчуття: навіщо я це роблю, кому це нині потрібно?

Коли я виставила свою картину (до неї ще був текст) у фейсбук, і побачила, скільки до неї було “лайків”, перепостів, слів подяки і підтримки, то зрозуміла, що моя робота немарна, що стріляють не лише кулі й снаряди. Кожен на своєму місці зарез має робити те, що може. Перемогу виборюють не лише танками і гарматами…

Ваша Муза перелаштувалась на воєнний лад і вже є нові картини?

Так. Одна називається “І розквітне Україна”. Прем’єра ще однієї крапкової картини відбулася три дні тому — “Одвічний сад — Україна”.

“Одвічний сад – Україна”

До речі, віршовані тексти, які супроводжують деякі ваші малюнки, це нове ваше захоплення?

Ні, я й раніше писала білі вірші. А нині в них виражаються мої концентровані думки, які перегукуються з малюнками, доповнюють їх. Особливу потребу в них породила нинішня ситуація.

“І розквітне Україна”

Білий вірш, що супроводжує малюнок Олени Сєргєєвої “І розквітне Україна”.

Це цікаво  Олеський замок – початок історії

Коли земля наша очиститься від ката,

І охрипнуть всі сирени.

Коли ми полишимо свої укриття,

Але нас не полишить хоробрість.

Коли наші лелеки з розстріляними крилами

Відбудовуватимуть свої гнізда.

Коли наші міста гордо постануть з попелу,

Адже дух не зламати.

Коли наші воїни-янголи, затуляючи собою небо,

Відлетять у наші серця,

Тоді скрізь, де була пролита невинна кров,

Розквітнуть квіти…

Деякі малюнки Олени Сєргєєвої, написані ще раніше, нині, як вона сама каже, набувають нового значення і сприйняття. От як, приміром, “Фенікс”, у якому звучить тема відродження, оновлення, що дуже актуально нині.

“Фенікс”

Люди мистецтва — це серце й душа народу, – каже Олена Сєргєєва. – Війна, як би це, можливо, дивно не звучало, відкриває нові сторінки натхнення, що дає сили і віру. Дає розуміння того, що нам є за що боротися. Це своєрідна мистецька “передова”, і ми не повинні там складати свою “зброю”.

Пані Олено, що б ви порадили тим, хто ще, перебуваючи в розпачі й розгубленості, не знайшов, можливо, свого місця в сучасних реаліях?

Уже доведено, що ми напрочуд самоорганізована нація. Уся Україна нині як той великий вулик, де кожна бджілка сама собі знаходить роботу. Треба лише намагатися зберігати внутрішню рівновагу і спокій. Якщо немає можливості повернутися до тієї роботи, яку виконували до війни, то просто зайняти себе якимись буденними звичними справами — від хатнього прибирання до прибирання в під’їзді чи дворі будинку. І головне пам’ятати, що сьогодні важливі й потрібні всі і кожен. Кожен, хто робить хоч щось, вносить свою часточку в нашу Перемогу.

“Козацькі могили”

…Коли над Рівним починає своє моторошне виття сирена повітряної тривоги, Олена Сєргєєва уявляє себе кимось на кшталт Гаррі Потера, і уявною чарівною паличкою “малює” уявний захисний купол над Рівним і над усією Україною, щоб ніякі ворожі ракети не могли його пробити. Вона переконана, що десятки мільйонів позитивних думок здатні матеріалізуватися, і добро обов’язково переможе. І зовсім скоро її крапкові малюнки “зазвучать” веселими барвами відродження і оновлення.

Це цікаво  Рівненському тролейбусу — 48!

Чорно-білий рідний світе!

Розтривоженого ранку

Я збираю чорні крапки

І фарбую їх у біле.

Ніби зорі, білі крапки

Небо сховищ розмалюють.

І Матуся полелює

Білий Світ, немов Дитятко.

Оцініть будь-ласка публікацію
(Поставлено оцінок: 3, середня: 4,33)
Загрузка...