Війна, як би це, можливо, дивно не звучало, відкриває нові сторінки натхнення, що дає сили і віру. Дає розуміння того, що нам є за що боротися. Це своєрідна мистецька “передова”, і ми не повинні там складати свою “зброю”.
Ось уже місяць минув відтоді, як реальність кожного українця змінилася.
Пройшовши через тяжкі психологічно фази від несприйняття до усвідомлення, рівняни, як і мільйони українців у містах і містечках перелаштувалися на воєнну хвилю. Сьогодні кожен, хто не протистоїть ворогу безпосередньо зі зброєю в руках, шукає своє місце в строю, вибудовуючи свою власну лінію оборони. Сьогодні зброєю може бути все — і голка з ниткою, і пензель, і смичок скрипаля, і клавіатура комп’ютера… Нині пишеться нова сторінка в історії Рівного — трагічно-оптимістична, і ми всі є її авторами.
Воєнні невоєнні історії з життя нашого міста часів російсько-української війни неодмінно стануть ще однією сторінкою трагічного і славного минулого нашого краю. Нижче — перша з розповідей про те, як рівняни і ті, хто вимушено стали мешканцями нашого міста, знаходять власні способи долучитися до всенародної боротьби з ворогом.
Ця розповідь про відому рівненську художницю, яка працює в унікальній техніці крапкарства, Олену Сєргєєву, і про те, як війна надала новий імпульс і смисл її творчості.
Олена Сєргєєва, яка народилася в Рівному в театрально-музичній родині, і нині живе і працює у Рівному. Захоплюється історією рідного міста і нераз ставала на захист його культурної й історичної спадщини. Цій темі навіть присвятила серію своїх робіт – старі вулиці й будинки нашого міста, втрачені архітектурні об’єкти.
Майстриня займається крапковою графікою більше 30-ти років і має в доробку понад 500 робіт. Про її незвичне захоплення до 2012 року знали хіба що друзі, аж доки в тому ж році художниця не презентувала свою творчість у краєзнавчому музеї, відкривши першу персональну виставку “Три краплини весни”. Відтоді відбулося ще три виставки: у 2014 році — “Шлях Point”, у 2017-у — “Аркуш і крапка” та в 2019-у — “Крапкологія”. Тепер крапкові картини Олени Сєргєєвої добре відомі рівнянам.
Її роботи — це цілий диво-Всесвіт, де з десятків тисяч крапочок постає глибокий філософський світ її малюнків. Кожна крапочка на її картинах — це і завершення, і початок водночас.
“Варто її поставити, – каже художниця, – і все закінчиться, але варто її поставити знову — і все розпочнеться знову!”. Із тисяч крапочок, які майстриня наносить на аркуш ручкою-лінером, постають унікальні іноді щиро-дитячі, іноді замріяно-романтичні, часто фантасмагоричні, але все одно реалістичні й такі душевні образи. Усі її картини, попри інколи глибокий трагізм, усе одно надзвичайно життєстверджуючі.
Пані Олено, у мережі Фейсбук побачила вашу картину “Ненька Україна, молися за нас”, написану вже під час війни. Вона дуже надихаюча і оптимістична. Ваша Муза не полишила вас у цей лихий час? Як загалом ви усвідомили, що тепер поняття “війна” — це наша реальність?
Я ніколи не вірила в те, що війни не буде. Лише не очікувала, що навала буде такою масштабною. Перші дні це був, певно, як і в усіх, якийсь ступор, коли мізки відмовляються сприймати те, що відбувається, безперервне “сидіння” в новинах, повідомлення від друзів, які мешкають в зоні активних бойових дій… Пригадались розповіді моєї бабусі, як вони партизанили в часи війни, як їхнє село мало не спалили німці… Я завжди казала, що я б так не змогла. А бабуся переконувала:”Змогла б”. Тепер я розумію, який зміст вона вкладала в ці слова. Підсвідомо намагалась постійно бути в русі — трохи волонтерила, плела сітку. Десь на третій-четвертий день прийшло усвідомлення, що війна — це реальність, в якій ти перебуваєш. Спочатку про творчість не думала. Але якось само собою рука потягнулась до лінера, і я поставила першу крапочку. Картину зробила практично за один вечір.
Чи не було відчуття: навіщо я це роблю, кому це нині потрібно?
Коли я виставила свою картину (до неї ще був текст) у фейсбук, і побачила, скільки до неї було “лайків”, перепостів, слів подяки і підтримки, то зрозуміла, що моя робота немарна, що стріляють не лише кулі й снаряди. Кожен на своєму місці зарез має робити те, що може. Перемогу виборюють не лише танками і гарматами…
Ваша Муза перелаштувалась на воєнний лад і вже є нові картини?
Так. Одна називається “І розквітне Україна”. Прем’єра ще однієї крапкової картини відбулася три дні тому — “Одвічний сад — Україна”.
До речі, віршовані тексти, які супроводжують деякі ваші малюнки, це нове ваше захоплення?
Ні, я й раніше писала білі вірші. А нині в них виражаються мої концентровані думки, які перегукуються з малюнками, доповнюють їх. Особливу потребу в них породила нинішня ситуація.
Білий вірш, що супроводжує малюнок Олени Сєргєєвої “І розквітне Україна”.
Коли земля наша очиститься від ката,
І охрипнуть всі сирени.
Коли ми полишимо свої укриття,
Але нас не полишить хоробрість.
Коли наші лелеки з розстріляними крилами
Відбудовуватимуть свої гнізда.
Коли наші міста гордо постануть з попелу,
Адже дух не зламати.
Коли наші воїни-янголи, затуляючи собою небо,
Відлетять у наші серця,
Тоді скрізь, де була пролита невинна кров,
Розквітнуть квіти…
Деякі малюнки Олени Сєргєєвої, написані ще раніше, нині, як вона сама каже, набувають нового значення і сприйняття. От як, приміром, “Фенікс”, у якому звучить тема відродження, оновлення, що дуже актуально нині.
Люди мистецтва — це серце й душа народу, – каже Олена Сєргєєва. – Війна, як би це, можливо, дивно не звучало, відкриває нові сторінки натхнення, що дає сили і віру. Дає розуміння того, що нам є за що боротися. Це своєрідна мистецька “передова”, і ми не повинні там складати свою “зброю”.
Пані Олено, що б ви порадили тим, хто ще, перебуваючи в розпачі й розгубленості, не знайшов, можливо, свого місця в сучасних реаліях?
Уже доведено, що ми напрочуд самоорганізована нація. Уся Україна нині як той великий вулик, де кожна бджілка сама собі знаходить роботу. Треба лише намагатися зберігати внутрішню рівновагу і спокій. Якщо немає можливості повернутися до тієї роботи, яку виконували до війни, то просто зайняти себе якимись буденними звичними справами — від хатнього прибирання до прибирання в під’їзді чи дворі будинку. І головне пам’ятати, що сьогодні важливі й потрібні всі і кожен. Кожен, хто робить хоч щось, вносить свою часточку в нашу Перемогу.
…Коли над Рівним починає своє моторошне виття сирена повітряної тривоги, Олена Сєргєєва уявляє себе кимось на кшталт Гаррі Потера, і уявною чарівною паличкою “малює” уявний захисний купол над Рівним і над усією Україною, щоб ніякі ворожі ракети не могли його пробити. Вона переконана, що десятки мільйонів позитивних думок здатні матеріалізуватися, і добро обов’язково переможе. І зовсім скоро її крапкові малюнки “зазвучать” веселими барвами відродження і оновлення.
Чорно-білий рідний світе!
Розтривоженого ранку
Я збираю чорні крапки
І фарбую їх у біле.
Ніби зорі, білі крапки
Небо сховищ розмалюють.
І Матуся полелює
Білий Світ, немов Дитятко.
(Поставлено оцінок: 3, середня: 4,33)
Загрузка...