Унікальну інженерну операцію здійснили польські фахівці 54 роки тому. Величезна старовинна будівля упродовж 49 днів сантиметр за сантиметром розверталась на 74 градуси. При цьому жодна цеглина з неї не впала. Ця креативна операція — приклад того, як можна зберігати культурну спадщину, вписуючи її в сучасне місто. Цікаво й те, що історія будівлі має певний стосунок і до нашого краю.
Ідеться про розкішний бароковий палац у Варшаві, власниками якого в різні часи були різні польські магнати. А в 1790-у його придбав заради своєї коханої дружини князь Олександр Любомирський — син одіозного й відомого своїми витівками на всю Польщу власника Рівного та інших маєтностей на правобережній Україні Станіслава Любомирського. А тією жінкою, задля прихильності якої було зроблено таке коштовне придбання, була графиня Розалія з Ходкевичів (донька власників Млинова, що на Рівненщині). Польські краєзнавці зазначають, що в цьому палаці мешкала єдина полька, страчена на гільйотині під час кривавої французької революції в червні 1793 року. Про історію графині Розалії РівнеРетроРитм уже писав.
Точна дата побудови палацу невідома, але відомо, що на початку XVIII століття він уже існував. Палац знаходиться в історичній місцевості польської столиці — на площі Залізної Брами. Назва площі походить від власне залізної брами, яка в давні часи вінчала західний вхід до королівського Саксонського парку (саду). Палац ще багато разів змінював власників, однак увійшов у історію саме як палац князів Любомирських.
У 1938 році його викупив уряд Варшави, пристосувавши в подальшому під житло. Реновації будівлі перешкодила Друга світова війна, під час якої палац був дуже сильно зруйнований. У період нацистської окупації перед палацом проходила межа варшавського гетто.
У 1947-1950 роках палац було відбудовано під керівництвом архітектора Тадеуша Журовського з використанням проєкту будівничого ХІХ століття Якуба Хемпеля. А на початку 1960-х років у керманичів міста виникла ідея побудови житлового масиву під назвою “За Залізною Брамою” (“Za Żelazną Bramą”). Її реалізація почалася в 1964 році. За проєктом перед палацом мали звести дві висотки, які повністю його б закрили. Але на це не погодився Мар’ян Спихальський (державний і політичний діяч Польщі, інженер-архітектор, який чимало будував і у Варшаві). Саме він запропонував “розсунути” багатоповерхівки і розвернути палац на 74 градуси. Цим самим, на його думку, можна було б архітектурно замкнути так звану Саксонську вісь — історичну містобудівну лінію, що проходить через Саксонський парк, не нищачи історичний ареал, сформований у давні часи. Колонада палацу якраз би завершувала перспективу головної алеї Саксонського саду. До речі, він збережений до наших часів і нині слугує міським парком.
Однак, на думку деяких сучасних польських дослідників, ідея Спихальського мала глибший сенс. Мовляв, цей відомий у соціалістичній Польщі комуністичний діяч, член ЦК Польської об’єднаної робітничої партії вбачав у запланованій операції своєрідну демонстрацію комуністичної містобудівної думки, для якої “немає нічого неможливого”. Втілювати задум влада доручила архітектору Олександру Мостовському.
Як розвертали палац
Цегляна будівля палацу мала три надземні поверхи та підвал, важила вісім тисяч тонн, сягала 65-ти метрів завдовжки, мала три бічні прибудови-офіцини. Останні вирішено було не переносити, тому їх знесли. Також було “зрізано” підвал з пивницями. Занепокоєння експертів на чолі з Олександром Мостовським викликав нестійкий грунт. Аби унеможливити зсуви, в землю було залито тонни бетону. Підготовчі роботи було проведено ще наприкінці 1969 року. Потім під будівлею проклали металеву конструкцію, яку поставили на 16 залізничних рейок, розташування яких адаптували до внутрішньої архітектури палацу, щоб він не тріснув під час руху. Між конструкцією і рейками знаходились металеві вали.
“Подорож” палацу розпочалась 30 березня 1970 року і тривала 49 днів. Будівлю “штовхали” за допомогою гідравлічних двигунів. Робили це дуже повільно — один сантиметр на хвилину. Після кожного такого переміщення проводили інженерно-технічні заміри, регулювання механізмів тощо. За день палац переміщався на 180 сантиметрів. І ось 18 травня 1970 року було завершено зміщення будівлі довжиною 65 і шириною 16 метрів навколо східної осі на кут 74 градуси. При цьому жодна цеглина з неї не впала. Похибка від запланованих координат розташування становила один міліметр. Металеві конструкції, за допомогою яких рухали палац, так і залишилась під ним.
Так завершилась унікальна операція завдяки якій було збережено непорушною величезну історичну будівлю, яка є окрасою Варшави, й досі служить її мешканцям. Технологія, якою користувалися поляки, актуальна й нині. У 2012 році нею скористалися у Цюріху, щоб перенести історичну будівлю довжиною 80 метрів і вагою понад шість тисяч тонн.
Навіть у часи, коли Польща перебувала в так званому соціалістичному таборі й під пильним контролем срср, поляки дбали про збереження своєї історичної спадщини. Приклад — гідний наслідування.
Світлана КАЛЬКО за матеріалами польської преси
Джерела фото: NAC (Narodowe Archiwum Cyfrowe) www.nac.gov.pl/ ; Bundesarchiv; Muzeum powstania Warszawskiego (https://www.1944.pl/fototeka/kolekcja/)