Мостиський повіт у сюжетах про аферистів, або Шахрайство по-провінційному

Жертвами різного штибу шахраїв у провінції ставали найчастіше малоосвічені і наївні селяни, а також ті, хто шукали прибутку на дурняка. Довірливість селян, здавалось, не мала краю.

Вулиця Панська в Мостиськах, поштівка 1912 року

Так, наприкінці 1933 року у польській пресі з’явився допис про те, як ув одному із повітів Львівського воєводства селяни поспішили скористатись “акцією” з нагоди буцімто одруження дочки Пілсудського. Хтось пустив вістку, що того дня можна буде за злотий купити літру горілки, а за 20 грошів – пачку “пшеднього”. Зробити це міг той, хто мав посвідку від громадського (ґмінного) уряду. У пресі зазначали, що того дня громадські уряди не могли відбитись від охочих задешево придбати горілку і тютюн – тисячі людей сунуло з усіх сторін до повітового міста отримати їх на дурничку. Щойно там переконалися, що їх обманули. Польські часописи єхидствували, що українці заявляють, як зарікаються пиячити і палити, а за дурничкою побігли б та й на край світа¹.

Мостиська, поштівка 1909 року

Нічого незвичного немає у тому, що у галицькій пресі з останньої чверті ХІХ ст., а особливо у міжвоєнний час, звісток про шахрайські “подвиги” дуже багато. Аферисти “гастролювали”, часто відвідуючи торги і ринки. Багатообіцяючою була роль “агента”, який вирішував ті чи інші питання. Огляд тогочасної преси показує, що для аферистів Мостищина була прибутковим повітом.

Едгар Аллан По, пишучи про риси, притаманні шахраям, зазначав, що “шахрай – достоту великий оригінал. Ідеї в нього – власні. Користуватися чужими – нижче його гідності”. Звісно, не всі звинувачення у шахрайстві стосувались професійних аферистів. У статистиці злочинності Мостиського повіту 1928 і 1929 рр. Зафіксовано 4 214 і 5 358 злочинів. Випадків шахрайства було 115 і 125 відповідно². У пресі фіксували власне оригінальні видумки дурисвітів, або ті витівки, які траплялись на певній території регулярно.

Храм Св. Юрія, Мостиська, 1905 рік

Торги і ярмарки були вдалим місцем для ошуканців – селянин, який продавав чи купував, мав готівку. 1875 року у пресі з’явився допис про шахрая, який активно працював у Мостиському і Перемишльському повітах. 25 лютого, під час ярмарку в Мостиськах, до Настки Куп’якової, яка продала пару волів за 100 зл., підійшов незнайомий їй єврей. Він видав себе за шваґра орендаря з її села. Після недовгої люб’язної розмови з селянкою, аферист заохотив її податись до шинку. В ході бесіди за чаркою, не відразу, він попросив Куп’якову, аби та, покликаючись на його ім’я, застерегла орендаря, що в обігу ходять фальшиві банкноти по 50 і 100 зл. Їх упізнати, буцімто, можна з того, що вони не мають штемпля. Така новина занепокоїла селянку – вона дістала свої гроші, отримані від продажу волів, аби переконатись, чи є на них штемпель. Єврей взяв банкноту у свої руки, оглянув її поглядом знавця і повернув Куп’яковій, запевнивши, що ця “сотка” є добра. Відразу після цього єврей покинув шинок. Куп’яковій це здалося підозрілим, тому вона знову витягнула свою банкноту, аби подивитись на неї, і побачила, що замість купюри тримає у руках незаповнений вексель. Той самий шахрай (якщо опиратись на опис Настки Куп’якової) в подібний спосіб 12 лютого на торгу у Перемишлі у селянина зі Старяви видурив банкноту у 50 зл.³

На наївних селян аферисти особливо полювали на торгах у великих містах. У жовтні 1930 р. у пресі повідомляли про якогось Стефана Теодорця з Болянович, котрого у Львові на вулиці Різницькій (Rzeźnicka, нині – вул. Наливайка) стрінули двоє махерів. Вони запропонували селянину придбати за 40 зл. дві золоті обручки. Причому, дали тому знати про їх не зовсім легальне походження. Після транзакції пройдисвіти поспішили зникнути. Наївний Теодорець недовго тішився покупкою – перший же золотар, до якого він вступив аби оцінити “золото”, сказав йому, що це лише мідь⁴.

Мостиська, поштівка 1909 року

Дурисвітів по ярмарках і торгах завжди вистачало. Проте в пресі їх нотують порівняно нечасто. Куди більше дописів про шахраїв, які пропонували послуги у вирішенні певних питань. Так, у жовтні 1907 р. у Мостиськах поліція зафіксувала випадки асентерункових (призовних) хабарів. Як читаємо у пресі, 23 жовтня якийсь “антимілітарист” з Мостиськ, аби його не визнали придатним (“tauglich”), дав спритному агенту 600 корон за звільнення з війська. Аферист гроші взяв, проте з обережності не відважився запропонувати комісії спілку. Відтак чекав, що комісія вирішить. Справа провалилась – поліції не надто спритного шахрая виказав його конкурент. Жандармам він зізнався, що взяв гроші за турботу (“za fatygę”). З цією “фатиґою” поліція відправила його до суду. У дописі зазначили, що чимало міщан, сподіваючись отримати звільнення від військової служби, довіряє таким шахраям. Ті ж беруть різні суми ніби за звільнення. Схема працює так – якщо клієнт виявляється “звільненим” (“befreit”), то гроші агент залишає собі за роботу. Якщо ж його визнають придатним, то гроші такий дурисвіт на спішить повертати. Все вирішувала комісія, а агенти заробляли на страху і глупоті призовників⁵.

Це цікаво  Туристичні маршрути на Рівненщині 80 років тому

1918 року у пресі повідомляли про фальшивого коменданта двірця в Судовій Вишні. На початку травня військова влада арештувала якогось Мрака, котрий вправно послуговуючись фальшивими документами і телеграмами, що буцімто походили від начальства військової влади, зумів отримати посаду коменданта залізничної станції у Судовій Вишні. Аферист додумався до того, що їздив залізницею і робив ревізії у вагонах, конфісковуючи провіант. Таке райзування не могло довго залишатись непоміченим. У ході слідства з’ясувалось, що ревізор і комендант двірця з Судової Вишні – одна і та ж особа. Жандарми, які почали стежити за “ревізором”, виявили, що той регулярно змінював напрямок. Відтак сліди все одно вели до Судової Вишні. Коли поліціянти висіли з потягу і зайшли до урядового приміщення, фальшивий комендант власне “урядував” при бюрку. Зрозумівши, що його арештують, він спробував витягти револьвер, але жандарми спостерегли цей крок і хутко його зв’язали. Афериста доставили до гарнізонного суду у Перемишль⁶.

Вітання з Мостиськ, поштівка 1904 року

У міжвоєнне двадцятиліття мостищани все частіше зринають у хроніках про аферистів. 1929 року слідчий відділ держполіції у Львові провадив справу про шахрайство поштового урядника Казимира Каселя. Аферист видурював у різних осіб гроші, обіцяючи їм взамін посади в державних і адміністративних інституціях. Зокрема, отримав від Романа Балабуха із Шешерович 100 доларів і товару ще на 1000 зл. Також, видурив у Юліана Тарнавського із Судової Вишні 100 доларів, обіцяючи йому посаду канцеляриста в апеляційному суді у Львові. Від учительки із Шешерович Емілії Кузик Касель отримав 50 зл. як аванс за її переведення із львівської шкільної кураторії до Коломиї. Поштовий урядник запевняв усіх своїх жертв, що має знайомства серед суддів та вищих чиновників Львова. У пресі відзначили, що рік напередодні Касель уже стояв перед судом. Тоді йому закидали зловживання у Дирекції пошти і телеграфу, проте покарання вдалося уникнути⁷.

Це цікаво  Десять цікавих фактів про львівську Софіївку

Махінації з отриманням посад траплялись часто. 1930 р. поліція заарештувала працівника кіоску на головному залізничному вокзалі у Львові Рудольфа Поппера. Спритний аферист обіцяв за винагороду подбати про отримання тих чи інших посад на залізниці. Його клієнтами були Михайло Шпаляр та Юзеф Вогль з Судової Вишні, від котрих він отримав 520 зл. та 350 зл. відповідно. Звісно, посади вони не отримали. Після викриття афери Поппер повернув гроші. В ході слідства з’ясувалось, що раніше він взяв в такий же спосіб 700 зл. від Миколи Грибальського з Довгомостиськ. Також його клієнтами були ще 8 осіб з інших повітів⁸.

1933 року з’явилось повідомлення про розшук поліцією шахрая, який у Мостиськах під приводом виготовлення документів для роботи у Франції брав у зацікавлених кандидатів по 100 зл. готівкою. В Мостиськах йому вдалося ошукати 7 осіб⁹. Справа мала продовження і  наступного року. 12 грудня 1934 р. у Золотковичах появився якийсь чоловік, назвав себе Яном Врублевським і заявив, що вербує селян на роботу у Францію. У селі він заагітував 7 осіб, яких привіз до Львова і завів до будівлі французького консульства, де мав вирішити якісь формальності. Селянам казав чекати біля брами, а сам подався до будинку. Через певний час Врублевський вийшов з консульства і вручив селянам якісь папери, де текст був надрукований французькою мовою. Це були, як пояснив шахрай, залізничні білети до Франції. Після Врублевський забрав у заагітованих ним людей по 100 зл. і відправив їх на головний вокзал. Після розслідувань з’ясувалось, що насправді агента звали Микола Поротко. Він замешкував у Куликові. Окрім селян з Золотковичів, його жертвами стали мешканці села Биків (пов. Перемишль) – з 15 господарів аферист отримав по 20 зл. як аванс за кожухи, які мав згодом привезти. У Львові за Поротком розіслали гончі листи. Його арештували у Тарнобжегу і ув’язнили у місцевому гродзькому суді¹⁰.

Торговиця в Мостиськах, поштівка 1906 року

По селах райзували махери різного штибу. Так, 1928 року по селах і містечках Мостищини ходили парафіяни із Твіржі, збираючи пожертви на місцевий костел. Аби зібрати більшу суму в українських хатах вони заявляли, що збирають гроші на церкву¹¹.

До афер вдавались і спритні торгові агенти. Неграмотність та наївність селян дозволяла таким видридушникам укладати вигідні угоди купівлі-продажу. Правда, на карту ставилась репутація фірми. Так, у серпні 1928 року в Радохінці на авто завітав агент львівської фірми “Дябольо-Сепаратор” Йосиф Стеслєр. Він пропонував селянам кружлівки (сепаратори) та маслобойні, проте ті навідріз відмовлялись купувати товар. Все-таки Стеслєру вдалося знайти покупця. Місцевий селянин Андрій Гамер не погодився платити пропоновану агентом ціну, тому той суттєво знизив вартість – до 140 зл. за маслобойню і кружлівку. Оплатити товар, згідно домовленості, потрібно було за півтора року. Всі деталі цієї справи невідомі. Проте вже через два тижні довірливий Гамер одержав рахунок. в якому фірма “Дябольо-Сепаратор” жадала за товар не 140 зл., як була погоджено, а 520 зл. Причому оплатити покупку потрібно було не впродовж півтора року, але за шість місяців. Справа опинилася в суді. У дописі зазначили, що подібні афери з торговими агентами не були рідкістю¹².

Мар’ян Хомяк

Джерело: Zbruc.eu

  1. Нове село. Львів, 5 грудня 1933. Р. IV. Ч. 8. С. 6.
  2. ДАЛО. Ф. 1. Оп. 3. Спр. 894. Арк. 29 зв.
  3. Opiekun Domowy. Pismo dla rodzin. Warszawa, 3 (15) lipca 1875. R. 11. Nr. 28. S. 448.
  4. Ilustrowany Express Wieczorny. Lwów, 26 października 1930. R. I. Nr. 146. S. 5.
  5. Słowo Polskie. Lwów, 24 października 1907. R. XII. Nr. 496. S. 7.
  6. Gazeta Lwowska. Lwów, 12 maja 1918. R. 108. Nr. 107. S. 4.
  7. Chwila. Lwów, 29 grudnia 1929. R. XI. Nr. 3865. S. 14.
  8. Robotnik. Warszawa, 12 kwietnia 1930. R. XXXVI. Nr. 102. S. 4.
  9. Dziennik Ludowy. Organ Polskiej Partji Socjalistycznej. 1933. Nr. 289. S. 8.
  10. Dziennik Ludowy. Organ Polskiej Partji Socjalistycznej. Lwów, 1934. Nr. 6. S. 7.
  11. Свобода. Львів, 1 липня 1928. Р. ХХХ. Ч. 27. С. 4.
  12. Свобода. Селянська газета. Орган Українського національно-демократичного об’єднання Львів, 2 грудня 1928. Р. ХХХ. Ч. 49. С.

Джерело: https://photo-lviv.in.ua/mostyskyy-povit-u-siuzhetakh-pro-aferystiv-abo-shakhraystvo-po-provintsiynomu/

Оцініть будь-ласка публікацію
(Ще немає оцінок)
Загрузка...