Лицарі шаблі і піки. Рівненська історія уланів Надвіслянських

Овіяні ореолом романтики і військової доблесті — лицарі шаблі й піки, стрункі красені на баских конях і бажані залицяльники — це все про них, про уланів.

У Рівному про перебування цього підрозділу Війська Польського нагадує цілий комплекс споруд у військовому містечку. Ще один зразок архітектури давнього Рівного — занедбаний, спотворений і, схоже, без шансів на збереження. Нині діючий (а радше, ледве животіючий) Музей бойової слави — колишнє приміщення штабу 21-го полку уланів Надвіслянських, що квартирував у Рівному в 1920-1930-х роках.

Поруч з основним приміщенням, що виходить фасадом на вулицю Соборну, збереглися й приміщення в дворі – колишні господарські й адміністративні будівлі та невелика стайня.

Працівники музею кажуть, що вони збудовані так, що служитимуть місту ще не один десяток років. Однак нині виходить, що місто не може вплинути на їх подальшу долю, бо мусить покладатися на волю чиновників з Міністерства оборони, оскільки споруди належать цьому відомству. Нині, окрім музею, там розміщено військову службу правопорядку і військовий оркестр. А тим часом накинули оком на занедбані приміщення й орендарі. Не виключено, що невдовзі й ця частина військового містечка може втратити свій автентичний вигляд.

Хто ж такі улани Надвіслянські, що вони робили в Рівному, і чому, власне, варто про них згадати?

“Гонорове військо на конях…”

У XIX-на початку ХХ століть уланські полки були в арміях практично усіх європейських держав, складаючи основу легкої кавалерії, і використовувалися там, де потрібна була стрімкість дій. Вікіпедія пояснює поняття “улан” походженням від тюркського “оглан” — молодець, хоробрий воїн. Так називали легкоозброєних кіннотників монголо-татарського війська XIII-XIV століть. Польські уланські полки, служити в яких було і почесно, і престижно, були армійською елітою. У міжвоєнному Рівному квартирував 21-й полк уланів Надвіслянських із запасним ескадроном у Луцку. В Острозі — 19-й полк Волинських уланів.

Оскільки політичний уклад міжвоєнної Польщі передбачав призов до війська молодих чоловіків з підпорядкованих територій, то в польському війську служили й наші земляки. Як розповідають старожили, колись ті, хто служили в уланському полку, дуже пишалися цим і казали: “Я був в уланах. То гонорове войсько, на конях…”.

Як гласить польська Вікіпедія, 21-й полк уланів Надвіслянських створено в липні 1920 року в селищі Старе Село (Stara Wieś) під Варшавою як 11-й полк кінних стрільців прикордонних.

У березні 1921-го командир полку полковник Куніцкі звернувся до міністра військових справ з проханням затвердити назву полку “21-й полк уланів Надвіслянських”, мотивуючи її місцем формування підрозділу та тим, що він постав на традиціях полків уланів Надвіслянської ліги, відомої з часів наполеонівських війн. Однак чомусь офіційно назву цю затвердили лише в 1938 році. Хоча до того 21-й полк таки називали Надвіслянським. Принаймні в польських джерелах він фігурує під такою назвою.

До Рівного улани прибули залізницею 10 вересня 1921 року. Але з’ясувалося, що розмістити кіннотників ніде. Тому їх тимчасово розквартирували частково в Здолбунові, Квасилові й Острозі. Лише в січні 1922-го всі підрозділи остаточно розмістилися в Рівному. Вочевидь, тоді й було побудовано комплекс будівель зі штабом і стайнями.

Хоча зі стайнями уланам в Рівному не щастило. З польських джерел відомо, що вони були в незадовільному стані. Але тільки після вимоги полкового ветеринара, який наголошував на неможливості утримувати коней в таких умовах, в липні 1925-го було надано дозвіл на побудову нових стаєнь на 30 коней.

Пишна церемонія освячення і вручення полкового прапора відбулася 15 червня 1924 року на полі на околицях Рівного. Завершилася вона урочистою дефілядою на конях, про що писали і місцеві, і центральні польські газети. “Честь і Батьківщина” (“Honor i Ojczyzna” ) — гласив напис на полковому прапорі уланів Надвіслянських. До речі, донині доля полкового прапора уланів 21-го полку невідома. Як пише польська Вікіпедія, під час вересневих подій 1939-го року прапор було сховано в Грубешові, чи його околицях, і сліди його загубилися.

Улани і рівняни

Слідуючи політиці тісної співпраці військових і цивільних тогочасного польського уряду, командування уланського полку в Рівному заходилося налагоджувати контакти з місцевим населенням. Цьому сприяло й те, що чимало мешканців краю служили в польському війську.

Командування заохочувало родини військових до участі в полкових святах, яких в уланів було чимало. Кожен із підрозділів полку обрав собі покровителя, день якого святкуватиме.

Наприклад, перший ескадрон — Святу Ядвігу (15 жовтня), другий — Св. Станіслава (8 травня), третій — Св. Олександра (26 лютого), четвертий — Св. Антонія Падуаньского (13 червня). Ескадрон кулеметників — Св. Архангела Михаїла (29 вересня); технічний ескадрон – Св. Казимира (4 березня) i музичний взвод – Св. Єжи (23 квітня). Було запроваджено традицію спільного відзначення Різдва і Великодня.

Загалом у міжвоєнний період військові Рівненського гарнізону, зокрема й 21-го полку уланів Надвіслянських, активно долучалися до життя міста. На старих світлинах часто можна побачити рівненських панянок під руки з чоловіками в мундирах, вуличні дефіляди вояків піших і кінних, з оркестром тощо.

Окрім різноманітних танцювальних вечірок, балів-маскарадів, де галантні улани були бажаними кавалерами, чимало добрих справ було зроблено військовими. Благодійні обіди і свято “божого древка” (ялинки) для дітей бідноти, подарунки для сиротинців і будинків престарілих…

Як свідчать матеріали ДАРО, нерідко під час стихійних лих — повені, великих снігопадів, пожеж — на допомогу містянам приходили військові Рівненського гарнізону.

За наполягання і сприяння, в тому числі, командування 21-го полку уланів Надвіслянських було зведено Будинок польського жовніра (за радянських часів Будинок офіцерів), костел святих апостолів Петра і Павла, який служив не лише гарнізону, а й цивільній громаді. У період 1929-1930 років за сприяння полку уланів у військовому містечку з’явилися закритий манеж для кінного спорту та відкритий спортивний майданчик для кінних змагань.

До речі, улани 21-го полку часто влаштовували відкриті показові виступи на конях. Для цього на околиці Рівного за військовим містечком було облаштовано ціле поле.

Улани були вправними вершниками і вміли виконувати всілякі мало не циркові трюки на конях, від яких публіка була в захваті. Деякі трюки були дуже небезпечні й виконувати їх доручали найбільш досвідченим вершникам.

Не відставали улани й в інших видах спорту. Так, наприклад. боксерську команду 21-го полку вважали однією з найсильніших у Волинському воєводстві.

Була в Рівному й вулиця Уланська — нині Григорія Сковороди (донедавна Бахарєва).

Ще одна традиція була в уланському полку, яка мала зближувати військових і цивільних, — набирати до складу полкового оркестру неповнолітніх музик з цивільних. Утім, можливо, до цього вдавалися й через те, що серед вояків не завше можна було знайти з музичною освітою. На старих світлинах, які дійшли до наших часів, часто можна побачити практично дітей-оркестрантів у військових строях.

Навіть, коли вище командування заборонило брати неповнолітніх до оркестрів (оркестранти повинні були, окрім музичних тренувань, проходити й військовий вишкіл, а неповнолітніх до цього не мали права змушувати) така практика в Рівному продовжувалася.

Як можна припустити з різних польських джерел, казарми 21-го полку були в будівлі, що поруч із комплексом будівель штабу. Тепер там розміщуються діючі частини ЗСУ. Збереглися й стайні, і ще деякі будівлі колишнього комплексу уланського полку. Вони розташовані у військовому містечку вглиб нинішньої вулиці Коцюбинського.

До речі, вулиця тоді носила назву Кошарової. Нині туди немає відкритого доступу, бо там також розміщуються армійські підрозділи.

З шаблями на танки. Легенда і реальний подвиг

Сімнадцятого серпня 1939-го, коли війною, здавалося, вже пахло в повітрі, уланський полк було несподівано відкликано з літніх маневрів з-під Луцька і ешелоном зі Здолбунова відправлено в напрямку Радома.

А 31 серпня 21-й полк уланів Надвіслянських у складі Волинської бригади кавалерії зайняв позиції на околицях селища Мокра, що неподалік Ченстохова, щоб одними з перших на теренах Польщі зустріти німецьку агресію.

Улани під Мокрою — це трагедія і слава польської армії, і предмет гарячих суперечок істориків і військових експертів. Атака польської кавалерії на німецькі танки під селищем Мокра — одна з найбільш дискусійних тем при обговоренні вересневих боїв 1939 року. Польські історики ще сперечаються, чого тут більше — військових міфів і безумства, а чи справжньої реальної військової доблесті. Однак є історичним фактом те, що першого вересня 1939 року під Мокрою Волинська бригада кавалерії (туди входили 21-й полк уланів Надвіслянських, 19-й полк Волинських уланів, два батальйони піхоти, дивізіон кінної артилерії, бронепоїзд “Сміливий”) упродовж дня стримували наступ 4-ї танкової дивізії вермахту з понад 300-а танками в складі. Декотрі історики припускають, що основою легенди про атаку з шаблями на танки міг стати дійсний епізод бою, коли уланський патруль наштовхнувся на німецькі танки, що наступали. Щоб врятуватися від нищівного вогню, улани пустили коней галопом просто на панцерники, розсіявшись таким чином між ворогом. І дійсно, німці не стали стріляти в бік своїх, а улани, на великій швидкості проскочивши між бронетехнікою, благополучно повернулися до своїх.

У битві під Мокрою 21-й полк Надвіслянських уланів, який займав позиції в центрі оборони, зазнав дуже великих людських втрат, загинуло також багато коней. Однак і німці заплатили високу ціну за легковажне ставлення до супротивника.

Та все ж у боях початку вересня 1939 року 21-й полк уланів Надвіслянських втратив 85 відсотків особового складу і після бою під Цирусовою Волею практично припинив своє існування. Рештки полку 19 вересня прибилися до Варшави, де брали участь у боях з німцями аж доки столиця не здалася. За вересневу військову кампанію 21-й полк уланів Надвіслянських нагороджено найвищою відзнакою Польщі — орденом Віртуті Мілітарі.

Пам’ять про Надвіслянських уланів

У воєнній історії Польщі 21-й полк уланів Надвіслянських є одним із найшанованіших військових підрозділів. Є навіть клуб шанувальників, який досліджує історію полку і щорічно збирається на урочистості з нагоди вшанування героїв-уланів. Про них написано чимало наукових статей і книг, намальовано картин, оцифровані фотоматеріали можна знайти у фондах Національного цифрового архіву Польщі та військових архівів.

На польських форумах дослідників-аматорів воєнної історії можна знайти багато світлин з місця служби в Рівному, які виставляють нащадки колишніх уланів. Декотрі з них ілюструють цю публікацію.

На честь подвигу уланів під Мокрою встановлено величний пам’ятник.

А в Рівному, на жаль, пам’ять про славний підрозділ — лише у вигляді обшарпаних і понівечених часом і недбальством кількох будівель, подальша доля яких невідома.

Утім, хтось, можливо, скаже, що це герої не нашої держави… Хоча, за даними польських джерел, у складі 21-го полку уланів було 50 відсотків поляків, 40 — українців і 10 — інших національностей. Але ті, кому довелося служити в уланському полку впродовж майже 20-ти років його перебування в Рівному, і котрі першими вирушили назустріч війні, вони все ж були і нашими земляками, частиною нашого міста. А значить і нашої спільної історії.

Джерела інформації і фото: nowahistoria.interia.pl/historia-na-fotografii/przedwojenna-kawaleria; www.wikizero.com.pl; www.jednostki-wojskowe.pl; forum.dobroni.pl; www.1939.pl; книга Wojciech Lietz “21 Pulk Ulanow Nadwislanskich b 11 Pulk Strzelcow Granicznych 1920-1939” Tom 1, 2; wolynskabrygadakaw.wixsite.com; NAC; www.odkrywca.pl; інші відкриті джерела, особистий архів автора.