Взуття і одяг, будматеріали і меблі, продукти харчування і дитячі іграшки — такий асортимент продукції випускали в повоєнному Рівному так звані кустарі, тобто, як нині сказали б, приватні підприємці. Радянській владі нікуди було дітися (адже економіка лежала в руїнах), й вона змушена була, щоб забезпечити життєдіяльність населення, дозволити працювати “приватникам”.
![](http://retrorivne.com.ua/wp-content/uploads/2018/10/1-головна-Полиці-напівпорожні-натомість-є-Сталін.jpg)
А вони вже виготовляли практично все — від найпростіших предметів домашнього вжитку до возів і меблів. Дерев’яні орли на скелях і чудернацьке чорнильне приладдя, які ще й досі зберігаються в деяких рівненських родинах, якраз звідти, від тих артілей. До війни на Рівненщині їх налічувалося 66.
![](http://retrorivne.com.ua/wp-content/uploads/2018/10/2-Деревяна-чорнильниця.jpg)
![](http://retrorivne.com.ua/wp-content/uploads/2018/10/3-Орел-сувенірний.jpg)
Маючи досвід роботи ще за Польщі, кустарі першими відновили свої маленькі виробництва, давши поштовх до розвитку великої промисловості. За станом на 1945 рік у Рівному працювало вісім артілей. Артіль “1 Травня” виробляла продукти харчування; “Більшовик” — кондитерські вироби, цукерки, каву, лимонад.
![](http://retrorivne.com.ua/wp-content/uploads/2018/10/4-Підпис-під-фото-гласить-Вермішельний-цех-артілі-1-Травня.jpg)
До останньої відносився завод з виробництва безалкогольних напоїв потужністю до 8 тисяч декалітрів у рік. Артілі “Красный кожевник” і “Червоний чоботар” виробляли шкіри, шили взуття; “8 Березня”, “17 Вересня” — займались ремонтом і пошиттям одягу, взуття, виготовленням культтоварів. Побутовим обслуговуванням населення займалась артіль “Побутпраця”, до якої належали пральня, 5 перукарень, бляшана і годинникова майстерні, фотографія, цех столярних виробів. У квітні 1945 року було відкрито свічкову фабрику.
Взуття і одяг — найдефіцитніші повоєнні товари
Чого дійсно гостро не вистачало в перші післявоєнні роки, то це одягу. Хотілося мати щось гарне і модне, але скромні фінансові можливості й дефіцит на прилавках змушували вдовольнятися речами, придбаними ще до війни. Війна наклала відбиток і на зовнішній вигляд людей. Замість модного одягу в жіноче життя увійшли брюки, тілогрійки, кирзові чоботи. За відсутністю великого швейного виробництва пошиттям одягу займалися артілі, які випускали дешеву продукцію невисокої якості, яка все одно користувалась попитом.
![](http://retrorivne.com.ua/wp-content/uploads/2018/10/5-У-закрійному-цеху-артілі-8-Березня.jpg)
![](http://retrorivne.com.ua/wp-content/uploads/2018/10/5а-Такі-сумки-пропонувала-жінкам-артіль-Комуніст-з-Дубна.jpg)
Відома на той час у Рівному артіль “8 Березня”, яка відновила свою роботу в червні 1944 року була основним виробником таких товарів. Знаходилась вона на вулиці 17 Вересня (сучасна Чорновола), 9. Мала по дві швейні і взуттєві майстерні, які займались ремонтом і пошиттям одягу і взуття, одне виробництво культтоварів. У 1945 році ця артіль пошила 37 жіночих пальт, 1 – чоловіче, 2 шинелі, 15 жакетів, 64 чоловічих костюмів, 47 дитячих хусток, 233 костюми масового пошиття, 18 кітелів, 242 пари брюк, 13 гімнастерок, 91 чоловічу сорочку, 1 540 мішків, 154 дитячих приданих, 114 простирадл, 22 халати, 1 001 ковдру, 21 фуфайку. І навіть 611 ляльок. Найбільше бракувало взуття. Три міські артілі у 1945 році пошили всього 831 пару взуття на понад 20 тисяч місцевого населення.
“Три щітки на прилавку, та й ті поганої якості”
Однак і цих товарів неможливо було навіть побачити на прилавках магазинів міста. У листопаді 1945 року місцева газета “Червоний прапор” писала, що кореспонденти газети відвідавши деякі магазини Рівного побачили тільки порожні полиці. Тільки в магазині “Господарчі товари” на прилавку знайшли три одежні щітки, погана якість яких відразу впадала у вічі. Зроблені вони були “неміцно, незграбно, так, що при першому вжитку з них висипається щетина. Крім щіток було пару грабель, кочерг і кінських упряж”. Вироблені вони були як раз однією з місцевих артілей. На питання, чи бувають у магазині відра, лопати, отримали відповідь, що ніколи не торгували таким товаром. Не вироблялись і були в страшному дефіциті ложки, ножі, дверні та віконні ручки тощо.
![](http://retrorivne.com.ua/wp-content/uploads/2018/10/9-У-буфеті-артілі-Красный-Октябрь.jpg)
Основні продукти харчування тоді реалізовувались за хлібними і продуктовими картками. Але, як не дивно, найбільшим дефіцитом у повоєнному Рівному були безалкогольні напої і пиво. У продуктових магазинах і на ятках восени їх продаж було майже припинено через відсутність, зі слів продавців, попиту в холодну пору року. Хоча така ж ситуація була і влітку, про що йдеться у матеріалі “Склянка води” тієї ж місцевої газети. У ній Рівне порівнюють із Сахарою, тому що “хоч цілий день шукай, все одно не знайдете жодного кіоску, не то що з водою, з двойним сиропом, а навіть звичайнісіньким квасом”.
Відсутність товарів також пояснювали заниженими планами артілей і відсутністю сировини. Наприклад, всю область на 1945 рік було заплановано 1 800 пар валянок, а виготовили тільки 1 548, серед яких 500 пар визнали бракованими. А наприклад, план з пошиття взуття не виконували через відсутність…залізних цвяхів. Артілі зовсім не виготовляли зубного порошку, гуталіну, чорнил, гребінців.
![](http://retrorivne.com.ua/wp-content/uploads/2018/10/10-Асортимент-так-званого-комерційного-магазину-був-набагат-о-ширшим-от-тілдьки-не-всім-по-кишені.jpg)
А ще товари часто не потрапляли у торгівельну мережу, бо реалізовувались поза нею. Ціни на продукцію також неймовірно різнилися між виробниками. Так встановлена державою ціна за тонну вапна становила 60 карбованців, а відпускали її з артілей і по 700.
Бюстів Леніна-Сталіна — вдосталь, а взуття за талонами
В одній з артілей Рівненського міськпромкомбінату почала працювати скульптурна майстерня. Як ви гадаєте, для чого? Чого найбільше потребували люди? Бюстів Леніна і Сталіна, яких за місяць було виготовлено понад півсотні! Водночас, як писала газета “Червоний прапор” за липень 1945 року, щоб замовити пошиття взуття треба було отримати відповідний талон. Але й це ще нічого не вирішувало. У статті часопису під назвою “Таких у нас багато” в рубриці “На побутові теми” йшлося про поневіряння мешканця Рівного, через які він пройшов, щоб замовити собі взуття. Одержавши талон на пошиття взуття в артілі “8 Березня”, чоловік і гадки не мав, яких мук він зазнає, переступивши поріг підприємства.
![](http://retrorivne.com.ua/wp-content/uploads/2018/10/11-Взуття-виробництва-артілі-Кожевник.jpg)
Три дні пішло тільки на те, щоб оформити талон. Потім не було заготівельника, а потім не було матеріалу. Минуло два місяця сварок, після чого майстру було видано матеріал на чоботи. Але потім чоловікові сказали оплатити матеріал і забрати його, оскільки шити нема кому. Або домовлятися з майстром на дому. Але замовник наполіг, щоб чоботи пошили в майстерні. Минуло ще 3 місяці, але чобіт так і не було. Голова артілі ставилася до цього, як до звичайного явища: “Таких, як ви, у нас багато. Щоб пошити чоботи до нас ходять навіть цілий рік. І вам ще рано ображатися”. Так само реагувала на такий стан справ в артілі “8 Березня” і її керівна установа Облпромрада.
Ось такі меблі виготовляли рівненські кустарі.
У місті також не вистачало перукарень. Ті, що були, працювали вкрай погано, не були забезпечені інструментами, обладнанням, спецодягом. Бракувало елементарних культурно-санітарних умов, існували великі черги.Навіть, щоб відремонтувати відро чи каструлю, треба було приходити в бляшану майстерню зі своїм матеріалом, а бувало, що й у цьому відмовляли.
Попри те, що торгівельні заклади Рівного отримували деякі промтовари і за державним постачанням, держава наголошувала на подальшому розвитку системи місцевих промислових артілей, виробництво яких мусило базуватися на місцевій сировині. І тільки в середині 1950-х років артілі припинили своє існування.
![](http://retrorivne.com.ua/wp-content/uploads/2018/10/18-Духовий-оркестр-артілі-7-Сентября-на-демонстрації.jpg)