Чи багато в Рівному старовинних будинків, де збережено автентичні внутрішні двері, з дерев’яним різбленням у вигляді ініціалів власника будівлі? Вочевидь, що ні. Утім, це лише одна із родзинок цього незвичного будинку.
Простуючи вулицею Петлюри, мало хто з перехожих не пригальмує кроки, щоб роздивитися цей будинок з незвичним фасадом — величезні вікна з екзотичною ліпниною навколо, мереживний козирьок над вхідними дверима… Якщо відійти від будинку трохи далі, то можна побачити скляну піраміду на даху, призначену для освітлення сходів усередині будинку. У не надто багатому на архітектурні пам’ятки Рівному цей будинок на Петлюри, 17 нині знають як Будинок вчених та Музеї бурштину й Уласа Самчука. Якби перехожий міг побачити будинок сто років тому, то, певно, був би вражений ще більше. Тоді верхівку фасаду вінчали декоративні елементи, які разом із нижньою частиною та великим круглим вікном нагадували арфу. Обрамлення вікон доповнювали ковані підставки для квітів і такі ж решітки. 
Та й сама будівля мала мереживну ковану огорожу. Величезне округле вікно колишньої парадної кімнати будинку, декороване рослинним орнаментом, наче запрошує зазирнути всередину. А там… Але про все по-порядку.
У багатих свої примхи
За словами доктора архітектури завідувачки кафедри архітектури та середовищного дизайну НУВГП Ольги Михайлишин, будинок на Петлюри, 17 зведено в стилі модерн причому з флористичними мотивами. Його давно, зазначає Ольга Михайлишин, паспортизовано, і він є пам’яткою архітектури місцевого значення. Яким був будинок Перли Вігдоровича можемо дізнатися зі старих світлин, які сьогодні зберігаються в приватних колекціях багатьох рівнян та у фондах краєзнавчого музею.
Архівні джерела називають дві дати зведення будинку — 1898-й і 1903-й роки. Утім, науковці все ж таки схильні вважати роком побудови другу дату, а перша, вочевидь, початок будівництва. У ті часи вулицю Гоголівську (сучасна Петлюри) починали обживати багаті містяни, зводячи розкішні особняки, наче хизуючись один перед одним. Деякі з цих будинків, на щастя, збереглися до наших днів. Заможний рівненський єврей Перла Вігдорович, який торгував по всій Європі хутром, вирішив оселитися на цій вулиці з родиною. Аби його помешкання вигідно вирізнялося серед інших, чоловік замовив архітектору Крижанівському житло в модерновому стилі, який на той час був чи не найпопулярнішим у будівництві. Родина Вігдоровича володіла особняком до 1939 року. З історичних джерел відомо, що в 1919 році, коли до Рівного прибули низка міністерств уряду Української Народної Республіки, перший поверх будинку Перли Вігдоровича зайняла Державна канцелярія. Про це, зокрема, повідомляли місцеві газети. “Керуючий Міністерством внутрішніх справ приймає приватних осіб щодня, крім свят, від 11–12 год. в будинку Вігдоровича по Гоголівській вулиці”, та “Прийом у п. Міністра проф. І. Огієнка щодня”, йшлося в оголошеннях.
З приходом у 1939 році радянської влади родина Вігдоровича емігрувала до Польщі й про подальшу долю їх нічого не відомо. Старожил Рівного і корінний мешканець вулиці Петлюри Володимир Кулій розповів таке: “Коли розпочалася війна з Польщею в 1939 році, він (Вігдорович, – прим. авт.) попросив мого батька відвезти їх у Гощу, що батько й зробив. Яка його дальша доля, я не знаю. Коли прийшли “совєти”, то в будинку Вігдоровича розмістились військові батальйону урядового зв’язку. За німців там розміщувались частини Червоного Хреста”.
Будинок багатьох господарів
Хоча життя й внесло певні корективи в зовнішній вигляд старовинного особняка, він все одно залишається окрасою історичної вулиці. За понад сто років існування будівля бачила з десяток господарів.
У його стінах свого часу розміщувалися і урядовий військовий зв’язок, і німецький шпиталь під час окупації, і комсомольські органи, і бібліотеки. З 1991 по 1994-й там розміщувався “Союз молоді Рівненщини”, у 1994-1999-у — музей українського мистецтва. З 2001-го історичною спорудою опікується Будинок вчених.
Частину приміщень виділено під Літературний музей Уласа Самчука та Музей бурштину в 2007-у і 2010-у роках відповідно. На щастя, тимчасові поселенці не зруйнували оригінальну “начинку” приміщення, хоча деякі кімнати й зазнали змін. Трохи змінився будинок і зовні. Але те, що збереглося, вражає.
Шкода, але поки що не вдалося дізнатися детальніше про архітектора будівлі, окрім його прізвища — Крижанівський. Та й ім’я і по-батькові також, окрім початкової літери імені — О. Було б цікаво дізнатися, що спонукало його вдатися до такого стилю. Чи був це вже досвідчений майстер, який просто виконував забаганку багатія? А чи представник тодішньої так званої нової генерації архітекторів, які на межі XIX-XX століть опановували стиль модерн, вправляючись у побудові міських садиб? Утім, ці відкриття ще попереду, а поки що відчинімо двері цього незвичного будинку…
За дверима старовинного особняка
Щоб оцінити красу внутрішнього оздоблення, слід роздивитися кожну деталь убранства. Щойно ступивши всередину, відвідувач потрапляє в дзеркальний тамбур-сіни з чудернацькою ліпниною на стінах і вітражем на вхідних дверях. А далі, як то кажуть, очі розбігаються від побаченого.
Розкішний вестибюль округлої форми, з колонами, оздоблений ліпниною, особливо її багато на стелі. Різблені дерев’яні двері оздоблено круглими віконцями.
До речі, майже всі двері будинку — автентичні, але оформлені по-різному. На першому поверсі є кілька дверей, оформлених дерев’яним різбленням з ініціалами власника — літерами П і В. Це двері, що ведуть до колишньої парадної кімнати, де нині розміщується Музей бурштину.
До речі, в музеї експонується картина з бурштину із старовинним зображенням будинку. Щоправда, автор її невідомий, а подарували її на відкриття музею. 
Не можуть не вражати напівкруглі грубки у вестибюлі, оздоблені декоративними кахлями, а дверцята до них — з фігурним литтям. Таких грубок у будинку є кілька. І кожну декоровано по-іншому. Кахлі, яким понад сто років, збереглися добре, лише подекуди потріскали.
Окрасою будинку є сходи на другий поверх — з білого мармуру, з дубовими перилами і візерунчастою решіткою. На стінах — величезні видовжені дзеркала в обрамленні ліпнини. Стелю прикрашає кольорове вікно-вітраж, через яке сходи освітлюються денним світлом.
Кожну кімнату в будинку оздоблено по-іншому. Найперше впадає в око стеля. Найбільш розкішна й вигадлива ліпнина у великій кімнаті на першому поверсі, в залі Музею бурштину. Біля люстри проглядаються вишукані родинні вензелі Вігдоровичів. У кімнатах другого поверху оздоблення більш скромне.
Особливо вражає стеля кімнати, де нині Літературний музей Уласа Самчука — дерев’яна (ймовірно дубова), вкрита лаком, різблена візерунками. 
Подекуди непогано збереглася старовинна підлога з дубового паркету й особливо з різноколірної плитки. За понад сто років існування будинку вона практично зовсім не витерта. 
Походжаючи будинком на Петлюри, 17, згадала Будинок з химерами, що в Києві, який має гучну туристичну славу. Він отримав таку назву завдяки скульптурним прикрасам, розташованим на фасаді й усередині, тематика яких — наземний і підводний тваринний світ, атрибути полювання, казкові істоти.
Будинок зведено архітектором Городецьким у 1903 році в стилі модерн на колишньому березі осушеного Козиного болота. Історія зведення рівненського будинку на Петлюри, хоча й відрізняється від київської, однак десь і схожа — стилем, доповненим фантазіями архітектора, роком побудови. Рівненський будинок, як і в Києві, теж зведено “на воді” — на старому руслі річки Усті. Хоча його й не прикрашають вигадані тварини-химери, але він надто вирізняється своїм чудернацьким виглядом серед старовинних споруд, не кажучи вже про сучасні. Можливо когось така аналогія й не зовсім влаштує, проте… Головне, що ця родзинка давньої архітектури міста збереглася. І нехай туристична слава будинку й не така гучна, але він точно може стати відкриттям для кожного допитливого відвідувача.
P. S. Щира подяка працівникам Музеїв бурштину та Уласа Самчука, а також Будинку вчених за надану можливість оглянути будинок усередині.
(Поставлено оцінок: 15, середня: 4,40)
Загрузка...