Таємниці й цікавинки будинку з еркером

Маленька перлинка давньої архітектури Рівного. До неї, на щастя, ще не дотягнулася рука новітніх горе-реконструкторів. Усе в цьому будинку — від вікон до ручок на міжкімнатних дверях — збережено в такому вигляді, як його збудували 90 років тому.

Дім Басі Каган на вул. 13-ї Дивізії, 1930-і р.

Таких будинків у місті — на пальцях перелічити. Своїм збереженням будівля завдячує не так тому, що має статус пам’ятки архітектури місцевого значення, як тому, що будинку пощастило з теперішніми власниками. У його стінах розміщується дитяча бібліотека, працівники якої бережуть будівлю, як найцінніше надбання. А ще — дбайливо і ретельно збирають усе, що пов’язано з історією цього будинку.
Забаганка заможної пані
У 1928 році заможна єврейська крамарка Бася Фрейда Каган, вирішивши оселитися на престижній в ті часи вулиці 13-ї Дивізії (тепер Симона Петлюри) замовила для себе особняк. Та не аби в кого, а в самого на той час головного архітектора міста Семена Сидорчука, який, окрім посадових обов’язків, мав ще й приватну практику.
(Про архітектурну спадщину золотого медаліста Петербурзького інституту цивільних інженерів Семена Сидорчука, який з 1928-го по 1930-й рік працював головним архітектором Рівного, і чий вклад в благоустрій Рівного досі не оцінено належно, читайте на сайті незабаром).
Вочевидь, грошовита пані не обмежувала себе в коштах, тому талановитий зодчий дав волю власній фантазії. Семен Сидорчук запропонував замовниці на вибір два проекти.

Архітектурні фантазії Семена Сидорчука
Варіант побудови, який обрала замовниця

Один геть чудернацький з елементами бароко та флористичними мотивами раннього модерну, другий — у більш строгих формах раціоналістичного модерну. “І хоча цей архітектурний стиль в усіх його різновидах відійшов в історію на момент проектування, архітектурна інерція провінційного міста, яким не зважаючи на свій адміністративний статус залишалося Рівне, дала можливість архітектору включити в його середовище об’єкт європейського рівня ,”- писала у своєму дослідженні Ольга Михайлишин (“Архітектор Семен Сидорчук: спроба творчого портрета забутого майстра”. Вісник НУВГП. Рівне, 2009. – Ч. 3. Вип. 3). Бася Каган зупинилася на другому, більш, так би мовити, приземленому, варіанті. Завершено зведення будинку в грудні 1929 року, про що свідчить виписка з документу, згідно з яким Бася-Фрейда Каган 17 грудня 1929 року сплатила технічному відділу магістрату 24 злотих 2 гроша й отримала технічний паспорт на будівлю. Так на престижній міській вулиці, де осідали місцеві багатії, адвокати, лікарі, заможні торговці, які наввипередки будували розкішні особняки, постав ще один оригінальної архітектури будинок у стилі раціоналістичного модерну. Головним зовнішнім архітектурним елементом, який досі привертає увагу до будинку, є напівциліндричний еркер, розташований на куті будівлі.

Кутовий еркер окраса будинку

Незвичної форми вікна, вхідні дерев’яні двері, які підтримують лінію основного стилю, декоративне незвичне оформлення карнизу — усе це робить будинок окрасою старовинної міської вулиці.

Це цікаво  Петра Могили і Коперника. Дві вулиці — дві колоритних сторінки в історії Рівного

 

Сучасний вид будинку

Диво комунальної техніки на 13-ї Дивізії
Але головні переваги будинку були всередині. Він — одна з перших рівненських будівель зі “зручностями”. За архівними даними, будувати загальноміську мережу водопостачання та водовідведення в Рівному почали в 1929 році за проектом відомого тодішнього гідрографа, професора Варшавського політехнічного інституту доктора Пом’яновського. Оскільки на вулиці 13-ї Дивізії селилися найбільш заможні рівняни та було багато державних установ, то на ній одній із перших було прокладено водопровід і каналізацію. Щоправда, як свідчать архівні документи, частину вулиці (якраз ту, де стояв будинок Басі Каган), підключили до водогону раніше, іншу частину вулиці — лише в 1936 році.
П’ятикімнатний будинок заможної крамарки був справжнім втіленням тогочасної побутово-комунальної революції. Власниця однією з перших у Рівному змогла собі дозволити рідкісне в ті часи для Рівного задоволення — парове опалення, ванну з гарячим водопостачанням і туалет у помешканні. У великому, на всю площу будинку, підвалі встановили паровий котел. Там же були приміщення для дров і вугілля, пральня і сушарка.

Ситуаційний план розміщення будинку на плані міста
Внутрішнє планування будинку

Вікна найбільшої кімнати, яка слугувала залою-вітальнею, з напівкруглим еркером на куті, виходили на вулицю 13-ї Дивізіїї. На підлозі — дубовий паркет і дубові панелі на стінах. Вони, до речі, збереглися донині й прикрашають читацький зал бібліотеки, який розмістився у цій кімнаті. З невеличкого передпокою до внутрішніх помешкань вели сходи з мармурової мозаїки, яка донині не збереглася.
Будинок мав внутрішній облаштований невеличкий двір, куди вів ще один вихід з будинку. У дворі — каретний сарай, де власниця ставила свій виїзний кінний екіпаж. Тепер це приміщення для господарських потреб бібліотеки.
Ласий шматок для зайд
Насолоджуватися гоноровим помешканням власниці довелося усього якихось 10 років. У 1939-у прийшли “совєти” з новим порядком, і Бася Каган кудись тихо зникла. Принаймні рівненські старожили Кулії, які мешкали з нею практично через паркан, про це розповідали. Яка її подальша доля, чи залишилися в місті її родичі, невідомо. Принаймні, як свідчать архівні документи, в Рівному було чимало мешканців з прізвищем Каган. Наприклад, серед власників будинку на розі теперішніх Петлюри-Соборної, де нині митниця ДФС України, значаться Регіна, Лейбіш та Борух Кагани.
Не дивно, що радянські зайди-чиновники в 1939 році серед найперших накинули оком на цей будинок, і тут поселився і жив до 1941-го року директор Будинку Червоної Армії. Як розповідав Володимир Кулій, під час війни в будинку було німецьке казино. Працювало тихо, без зайвої реклами. З 1944-го року там поселився спочатку суддя військового трибуналу, а потім прокурор. Володимир Мануїлович пригадував, як прокурорський водій ставив у дворі в колишньому каретному сараї Басі Каган чорне трофейне авто. Кілька кімнат зайняло одне з відділень прокуратури. У “спадщину” від останньої залишився величезний металевий сейф, який досі стоїть у коридорі теперішньої бібліотеки.
Нова історія старого будинку

Це цікаво  Історія вулиці через історію життя родини Громовських
Адресна табличка з оцинкованої бляхи, знайдена на стіні будинку під шаром штукатурки

Як розповіла заступник директора обласної бібліотеки для дітей Лариса Лісова, бібліотека переїхала в цей історичний будинок у 1954 році. Але перш, ніж вони стали одноосібними господарями приміщення, довелося два роки співмешкати з родиною Павла Кистерного, яка займали кімнату і кухню. Після їх виселення кімнату зайняв такий собі Василь Панов з родиною. Влада ніяк не могла навести лад у квартирному питанні.
Бібліотека підписала охоронний договір, яким взяла на себе зобов’язання щодо охорони будинку як пам’ятки архітектури місцевого значення. Цю місію працівники бібліотеки виконують з особливим трепетом і явно не для “галочки”. Дбайливо збирають і оберігають усі цікавинки з його історії й залюбки діляться інформацією. Як надзвичайну реліквію показують штамповану з цинкової бляхи старовинну будинкову табличку з прізвищем власника і адресою.

Свого часу Рівненський магістрат своїм розпорядженням зобов’язав усіх власників житлових будівель, комерційної нерухомості вивішувати на фасадній частині будинків таблички з прізвищем власника. На той час адреса будинку була: вулиця 13-ї Дивізії, 23. За словами Лариси Лісової, табличку знайшли вже в наші часи під шаром штукатурки на стіні під час ремонту.
Директор обласної бібліотеки Наталя Назарук та Лариса Лісова люб’язно провели своєрідну екскурсію старовинним особняком. Небайдужих до минувшини нашого міста обов’язково зацікавлять і вхідні двері 90-річної давнини, і мідні ручки на міжкімнатних дверях, і кольорові вітражі, і 90-річні радіатори опалення, які виглядають цілком сучасно. У колишній вітальні абсолютно пристойно виглядають дубові панелі на стінах, яких, здавалося, не торкнувся час. Цікаві вхідні двері з секретом до вітальні. У скляні блоки вкраплені своєрідні вічка-збільшувачі, через які можна бачити повністю всю кімнату. Старовинний будинок — родзинка давньої архітектури міста, досі живе і служить людям.

Р. S. Автор дякує Наталії Назарук та Ларисі Лісовій за наданий ілюстративний матеріал.

Оцініть будь-ласка публікацію
(Ще немає оцінок)
Загрузка...