А чи багатьом з львів’ян відомо, що зовсім недалеко, якихось 12 км. від Львова є симпатичний, але занедбаний палац, який свого часу входив у великий палацово-парковий комплекс? Більшість здивується, але мова йде про маєток Любомирських у Гряді, що розташована по дорозі на Жовкву.
Поселення це відоме з 1500 року. Довгий час землі були королівськими, у 1781 році Гряду з околицями в австрійського уряду купила княгиня Людвіка Любомирська (померла в 1786 р). Проте, вже на початку XIX ст. Любомирські продали маєток.
За наступні 100 років, до вересня 1939 р., село кілька разів змінювало власників. Серед яких: Йозеф Шнайдер, Олександр Созанський, Мечислав Пінінський, який в 1914 р. перепродує Гряду фонду графа Скарбека. Фонду Гряда належала до Другої світової війни, кілька років була навіть садибою куратора фонду, графа Станіслава Скарбека. Пізніше ним управляли орендарі Рукери і Чарковські-Ґолєєвські. Останній орендар, Каетан Чарковський-Ґолєєвський, зібрав у маєтку цінну колекцію творів мистецтва і родинних пам’яток, котра пропала у 1939 році.
Кам’яний двір у Гряді було зведено ще за часів королівщини . Від нього до Другої світової війни збереглися глибокі пивниці і льохи та перший поверх зі склепінчастими стелями. Другий поверх палацу було надбудовано в ХІХ ст. Єдиним декоративним елементом будівлі був ризаліт з трикутним щитом, на якому знаходилися три декоративні вази. А також важкий і глибокий портик з чотирьох масивних колон, які опиралися на балкон другого поверху і утворювали критий під’їзд для екіпажей. Від крайніх колон починалася невисока огорожа з кам’яних стовбчиків. Головною рисою фасаду палацика з боку саду був напівкруглий ризаліт з чотириколонним портиком і балконом.
Опис маєтку у Гряді станом на 1929-1930 рр. залишив родич Рукерів, Казімєж Юліуш Наглік, у книжці «We Lwowie i na Pokuciu». Він згадує, що від дороги до палацу вела широка в’їзна алея із старих лип. На її початку, зліва, стояла каплиця, а справа одноповерховий будинок. Дещо далі, ліворуч від алеї, був в’їзд на широке подвір’я фільварку, оточене з трьох боків великими господарськими будівлями, в яких розмішувалися склади, обори, стайні. Навпроти подвір’я фільварку було приміщення для сезонних робітників.
Господарську частину від палацу та парку відділяла гарна металева брама, перед якою з правого боку було подвір’я з конюшнею, возовнею та гаражем, а зліва від брами спускалася дорога у напрямку села, обсаджена вербами. За брамою відкривався великий овальний газон з величезною липою посередині. З боків цю частину парку замикала висока стіна зелені. Справа її формувала алея старих лип на широкому валу, яка починалася на рівні в’їзної брами біля круглого басейну для купання дітей, розміщеного на відкритому сонячному місці. Кінець алеї ховався за східний край палацу. Тут стрімкі схили досить високого валу заросли густими кущами, які утворювали в цій частині алеї тінисту альтанку.
Зліва від парадного двору – зарослі високих квітучих кущів, за якими брала початок грабова алея, що простягалася в нижню частину парку аж до старого саду. Перспективу замикав палац. За палацом парк спадав вниз мальовничими зеленими терасами, прикрашеними групами дерев і кущів. За валом із липами розкинулась невелика галявина, на якій поодиноко росли молоді берези. Парк прикрашали високі стрижені живоплоти з граба, в яких були три альтанки-ніші. Нижче парку на терасі розміщувався чималий старий сад з оранжереями і теплицями, а територія маєтку простягалася аж до річки.
Автор згадує також і новий сад на 45 моргах (25,8 га), що простягався вздовж дороги від фільварку до лісу, а з півдня плавно спускався в долину. В саду поміж довгими рівними рядами черешень, вишень, слив були висаджені десятки кущів полуниць, червоних, білих і чорних порічок, агрусу.
На сьогодні на території маєтку збереглася занедбана будівля панського палацу, в якій проживає декілька родин. Вціліли також чотири кам’яні стовпи вхідної брами і невеликий будиночок зліва від неї . Чотириколонний портик з балконом мешканці замурували червоною цеглою.
На початку під’їзної алеї збереглася каплиця власників маєтку, збудована з червоної цегли. Зведена вона була за кошти Станіслава Созанського за проектом Теодора Таловського. За взірець було взято проект побудови гробівця для родини Реїв в Прецлаві, опублікований у львівському «Czasopismie Technicznym» в 1903 році.
Будівництво каплички було завершено влітку 1906 р. Освятити храм планували у 1907 році. Восени 1906 року справами освячення каплиця займався уже новий власник Гряди Мечислав Пінінський, котрий 19 жовтня 1906 року звернуся з цього приводу до львівської консисторії.
Проте, під час огляду стану каплиці для попередньої згоди на освячення виявилося, що вона є замалою аби слугувати як публічна (мала в довжину заледве 3 м. від дверей до вівтаря та 4,80 м. ширини). Окрім того, всередині не було менси, а одна «коробка збита з тонких дощок», над якою на стіні висів образ Матері Божої Ченстоховської і лямпка. Мечислав Пінінський пообіцяв збудувати муровану менсу та згодився на інтабуляцію каплиці на користь костеївської парафії.
У 1913 році місцевість уже належала до Фундації Станіслава Скарбка, яка 18 травня 1913 року запросила відокремлення для каплиці. В липні 1913 року храм поблагословили, а консисторію повідомили, що каплиця розширюється і після закінчення робіт її можна буде освятити як публічну. Храм був оточений парканом та живоплотом,неподалік була дерев’яна дзвіниця з 2 дзвонами.
Після Другої світової війни в храмі розмістили бензинову станцію. В середині розташували кілька великих цистерн, вибивши при цьому отвір на осі пресбітерія, який потім було замуровано.
Після 1989 року каплиця уже була занедбана. Після 2002 року забрано цистерни, ймовірно для цього було знято дах споруди. Ввідсутність накриття дуже швидко руйнує каплицю, хоча зовні вона ще у доволі хорошому стані. Дзвіниці на сьогодні не існує.
Софія Легін
Загрузка...