Це фото велелюдної маніфестації на центральній вулиці Рівного перших місяців фашистської окупації час від часу з’являється на різноманітних історичних і краєзнавчих форумах. Добре відоме воно й історикам. Вочевидь, буде цікаво й пересічним рівнянам дізнатися, що ж зображено на світлині 77-річної давнини.
Як відомо, певна частина населення Західної України, в тому числі й Рівне, з надією і прихильністю поставилася до приходу німецьких військ. Більшовицька влада за менш, ніж два роки добряче встигла налаштувати проти себе населення. Хоча дуже швидко й нові “визволителі” показали своє справжнє обличчя.
Свято на площі Старого Замку
З тих далеких і непростих часів дійшли до нас світлини маніфестації у Рівному 27 липня 1941 року, які зберігаються у Центральному Державному архіві України. На фото ми бачимо, як теперішню вулицю Соборну (у перші дні окупації її було перейменовано в Гітлерштрассе, а в грудні 1941-го — на Німецьку) заполонили колони демонстрантів, а на тротуарах масово зібралися місцеві мешканці. Підпис під фото гласить: “Перша сотня куреня ім. Холодного Яру у Рівному. 1941 рік”. Подібні мілітаризовані загони влітку-восени 1941 року було створено на Волині й Галичині. Декотрі дослідники називають ці формування підготовчим етапом до створення УПА.
За деякими архівними даними, в перші дні окупації в Рівному було створено так звану школу народної міліції, під егідою якої розпочали військову підготовку майбутніх “холодноярців”. На її базі в липні 1941-го було сформовано перший курінь українського війська імені Холодного Яру, названий так на честь селянської повстанської республіки 1919-1920 років. Його командиром став Сергій Качинський (друг Остап), а вишкільним – полковник Ступницький. Вже 27 липня 1941 року під час урочистостей в Рівному з нагоди так званого Акту відродження Української держави (проголошення у Львові 30 червня 1941 року самостійної Української держави, – прим. авт) Перший курінь Українського війська імені Холодного Яру було приведено до присяги. Саме моменти святкування у Рівному й доносять до нас тогочасні світлини.
Про деталі тих урочистостей можна дізнатися зі “Звіту проводу ОУН у Львові про свято української державності в Рівному 27 липня 1941 року” (ЦДАВОВ України. Інформація до проводу ОУН у Львові про діяльність українських націоналістів. Ф. 3833, оп. 1, спр. 15, арк. – 7-7 зв.). У звіті зокрема йшлося:
“Присутні 10 тисяч людей із Рівного і сімох районів давнього Рівенського повіту (Корець, Гоща, Межиріччя, Олександрія. Клевань, Ріне, Тучин), як і теж численні делегації від населення Полісся (Костопільщина і Деражне). Осередком Свята був Перший Курінь Українського Війська ім. Холодного Яру. Всі райони пройшли зорганізовано з оркестрами, прапорами й написами:”Хай живе наш Вождь Бандера!”, “Боремося за Державу Володимира Великого!”, “Хай живе Одна Нероздільна Українську Держава!”. Під час Свята співав гарно хор із Городна, на переміну із трубними оркестрами, яких було на Святі аж вісім. В год. 10-й рано показалися на зруйнованих вулицях Рівного перші колони людей в гарних національних строях з районів; всі йшли в сторону площі Старого Замку.”
Саме там, на майдані перед руїнами замку Любомирських, відбувалися описані урочистості.
“На Святі було багато німецьких старшин, які принимали разом з Українськими Представниками Влади дефіляду. На Святі проголошено всім святочно, що революційним порядком повстав Перший Курінь Українського війська ім. Холодного Яру. Цей курінь зложив присягу, а разом з ним складали присягу всі зібрані. Посвячено прапори: 1. Національний. 2. Прапор Куріня (синьо-жовнитий), на одній стороні є тризуб, на другій напис:.”Воля Україні або смерть!”. Цей прапор вишивали підпільники ОУН Рівенської округи під кермою
друга Остапа, він був прапором підпільної групи ОУН Рівенської області. Від підпільних вийшла ініціятива творити Курінь, і вони передали Куріневі свій прапор… 3. Прапор організаційний (червоно-чорний). “По закінченню свята всі райони перейшли вулицями міста… з окликами:”Слава Україні!”, “Хай живе Українська Самостійна Соборна Держава на чолі зі Степаном Бандерою!”, “Хай живе уряд Стецька!”, “Хочемо повороту Бандери і Стецька на Україну”. В місті був спинений рух. Німці робили знімки і помагали нам робити порядок.”
“По Святі Перший Курінь зайняв на казарму один із міських будинків. Зараз на другий день приступив до підстаршинського вишколу. Вже першого дня постаралися ліжка, сінники, коци і простирадла. Постаралися польову кухню, запаси харчів і білля. Всім пошили мазепинки. Почалися вправи… Командант Куріня друг Остап. Вишкільні: Федорович, Сірко, Ципко, Мельник”.
Далі у звіті йдеться про таку ж маніфестацію того дня в Здолбунові, про подальші бої членів Куріня з партизанами. З серпня 1941-го курінь отримав статус Cхідного навчального батальйону. Водночас, німецьке командування, воліючи не випустити з-під контролю вермахту воєнізовані частини, восени 1941 року переформатувало підрозділ в загони так званої допоміжної охоронної поліції. Місцеві називали їх “щуцманами” (від німецького шуцманшафт — працівник охоронної поліції). В обов’язки “шуцманів” зокрема входило стерегти радянських полонених, яких виводили на роботи в місто. Декотрі дослідники приписують “шуцманам” участь у каральних акціях німців проти євреїв та місцевого населення.
Біографія натхненника “холодноярців” пов’язана з Рівним
Новоствореному військовому підрозділу недаремно присвоїли ім’я Холодного Яру. Вояків виховували на ідеалах, описаних у документальному романі Юрія Горліса-Горського (справжнє прізвище – Городянин-Лісовський) “Холодний Яр”.
Цією найвідомішою книгою письменника, виданою у Львові 1934 року, зачитувалася молодь тодішньої Західної України. Це була певною мірою автобіографічна книга. Бо автор сам був учасником подій у Холодному Яру, служачи під прапорами холодноярських повстанців. До речі, біографія Юрія Горліс-Горського певною мірою пов’язана з Рівним. Нетривалий час у 1932 році він мешкав у нашому місті. Цікаво, що саме тут він зустрів свою майбутню дружину Галину Талащук. Щоправда, було їй тоді всього вісім років. Доля звела їх у Львові через десятиліття, і в 1943-у вони побралися.
Юрій Горліс-Горський ще раз відвідав Рівне навесні 1942 року. Тоді у рівненській газеті “Волинь”, яку редагував Улас Самчук, з’явилися спогади Горліса-Горського “Їх прийшло дванадцять”.
Юрія Горліс-Горського дослідники його творчості й життя називають людиною-легендою. Син польської шляхтянки Людвіки Соколовської і офіцера російської імператорської армії Юрія Лісовського, який, щоб одружитися з коханою, викрав майбутню дружину з батьківського аристократичного дому, він наче унаслідува від батька схильність до усіляких авантюр. У Першу світову служив під командуванням князів Хана-Нахічеванського та Султан-Гірея. Потім став хорунжим 1-го Гайдамацького кінного куреня імені Кармелюка. Затим служив у 2-у Запорозькому кінному полку Запорозької дивізії Армії УНР. Потім — захищав “Холодноярську республіку” під чорним прапором повстанців. Далі були тюрми, переслідування, підпільна робота, переїзд з міста до міста. Як пишуть його біографи, востаннє письменника бачили в Аугсбурзі (Німеччина) 27 вересня 1946 року, де він зійшов з поїзда і сів в автомобіль…Подальша доля Юрія Горліса-Горського невідома. Є припущення, що він міг загинути від рук радянських спецслужб.
Не так давно з Лондона у Головківку (колишній Холодний Яр), що на Черкащині, приїхала онука письменника Ляля Лісовська. У місцях, які описав її дід у найвідомішому своєму романі, вона вирішила відкрити мистецький центр для молоді.
Загрузка...