Театр – це життя. Проте і життя – це також театр. Так було колись, є зараз і воно не зміниться, очевидно, ніколи. Навіть найбагатшим і найбільш впливовим історичним діячам доводилося не просто виконувати визначену їм долею роль, але й ситуативно одягати маску, якої вимагали непередбачувані обставини.
Десь так сотні років тому одному представнику заможного князівського роду довелося у Львові переодягатися в … звичайнісінького жебрака. Чому? Відповідь – нижче!
Славного князівського роду
Князь Семен Слуцький – це син князя Юрія Слуцького й Олени Радзивілл. Він народився і жив у XVI столітті, був нащадком славетного князівського роду Олельковичів. Відтак Слуцькі – це рід, пов’язаний як з Ольгердовичами, тобто Гедиміновичами, правлячою династією Великого князівства Литовського, так і з Рюриковичами, тобто правлячою династією Русі. Князі Слуцькі мали родинні зв’язки з такими потужними родинами, як князі Острозькі, князі Радзивілли, князі Ходкевичі і ін.
Сам Семен Слуцький був досить помітною фігурою для давньої історії України, Білорусі й Литви. Зокрема, володів просторими маєтками на українських землях. Проте нащадків по собі він не залишив. Ситуація також загалом досить звична і траплялась доволі часто. Хоча Семен Слуцький, до його честі, намагався це змінити. Проте й обставини склалися дещо інакше.
Складні хитросплетіння любовні
У 1559 році Семен Слуцький приїхав до Львова – це не найбільше випробування, яке на нього чекало в цей момент. На цьому, насправді, все лише розпочиналося. З кращого – на нього в місті очікувала кохана. Щоправда, був нюанс – її довелося визволяти. При цьому, не з високої казкової вежі палацу – з монастиря при самісіньких міських фортифікаціях. Для цього боротися він мусив не зі страшним драконом, а з цілою системою складних і заплутаних патронатно-клієнтарних відносин, табу та правил. Врешті, не зовсім боротися – потерпати!
Це в казках безстрашний герой кидає виклик обставинам і відважно рятує принцесу. Його не лякає ні магія, ні інфернальні чудовиська. У житті ж все по-іншому. Принаймні у випадку з князем Семеном Слуцьким та його коханою у Львові все було зовсім по-іншому.
Тільки у Львові
Історія князя Семена та князівни Гальшки достойна не однієї книги чи навіть екранізації. Ніхто з них не був досить тісно пов’язаний зі Львовом, але саме тут розігрався один з найвідоміших епізодів їхнього життя. У 1559 році ці представники славетних родів Острозьких та Слуцьких у Львові, в монастирському храмі домініканців, вінчалися. Зараз це було би помпезною урочистою подією. Проте в ті часи був суттєвий нюанс. Відбувалося це все не сказати незаконно, але точно всупереч волі багатьох впливових людей. Зокрема, короля Сигізмунда ІІ Августа, правителя Корони Польської, до якої тоді входив Львів.
У монастирі домініканців у Львові Гальшка Острозька не стільки жила з власної волі, скільки переховувалась вимушено. Її хотіли насильно видати за Лукаша Гурку. Той був у чудових відносинах з королем. Монарх протегував Гурку. Гальшка цьому противилась. Її власна охорона прибула до монастиря разом з племінницею князя Василя Костянтина Острозького. Проте король наказав львівському старості сприяти Лукашу Гурці в захопленні монастиря. Ситуація склалась досить критична, навіть драматична. Особливо, коли міська влада перерізала монастирю водогін.
Згаданий вище князь Семен Слуцький, щоб потрапити в середину комплексу домініканців у Львові, був змушений переодягнутися в жебрака. Лише в такому вигляді він зумів проникнути в монастир. По тому його нібито таємно повінчали з Гальшкою. Такий-от незвичайний жебрак був у Львові в 1559 році.
Жебрак під прикриттям
Проте всі старання виявились даремними і Гальшку таки видали львівському старості, який передав її Лукашу Гурці. Після короткого перебування у Високому замку у Львові її перевезли в Шамотули і тримали у вежі місцевого замку. Князь Семен Слуцький також повернувся до своїх володінь, виявившись безсилим пішаком на шахівниці, де грали значно сильніші фігури.
Очевидно, князь Семен Слуцький користувався прихильністю і матері Гальшки, Беати Костелецької. Остання у історії зі своєю донькою відігравала ніби не надто вагому, але не зовсім зрозумілу роль. Ймовірно, була обманута могутніми претендентами на руку її доньки. Проте саме князю Слуцькому вона записала замки Рівне, Хлапотин, Сатиїв і ін., подаровані їй чоловіком. Щоправда, уже через рік після цього князь Семен Слуцький помер і ці володіння повернулися до дружини князя Іллі Острозького.
Євген ГУЛЮК
Використані джерела:
- Крип’якевич І. Історичні проходи по Львові. – Львів: Каменяр, 1991. – С. 22-23.
- Русина О. Слуцькі // Енциклопедія історії України [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://resource.history.org.ua/
- Собчук В. Від коріння до крони. Дослідження з історії князівських і шляхетських родів Волині XV – першої половини XVII ст. – Кременець, 2014. – С. 44-45.
- Шабульдо Ф. Олельковичі // Енциклопедія історії України, 2010 [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://resource.history.org.ua/
Загрузка...