Погортавши старі випуски газет, можна знайти дивовижні паралелі із сучасністю. Понад століття тому у Львові ледь не розгорілася затяжна політична криза через… заснування буфету в Ратуші.
У січні 1906 року засідання Львівської міської ради перетворилося на справжнє гумористичне шоу, коли обранці замість реформ почали палко сперечатися про відкриття буфету в Ратуші. Поки одні благали “бути мужніми перед спокусою” та обмежитися чаєм, інші відверто вимагали пива, гарячого бульйону та жіночого обслуговування.
Погортавши тогочасну пресу, зокрема випуски газет “Słowo Polskie” від 11 січня 1906 року та “Gazeta Lwowska” від 11 січня 1906 року, ми натрапили на дивовижний репортаж про це засідання. Пропонуємо зазирнути за лаштунки галицького самоврядування початку XX століття і дізнатися, як алкогольне лобі розгромило тверезників.
Розгляд питання, яке журналісти відразу охрестили “веселою та цікавою справою”, розпочався з холодного душу. Радник Стахевич представив звіт промислової комісії, яка пропонувала взагалі не влаштовувати буфет у Ратуші. Проте така ідея викликала миттєвий і потужний опір у залі. Депутати категорично відмовилися працювати на голодний шлунок.
Першим у бій за право на перекус вступив радник др. Маль. Він зажадав створити бодай “мініатюрний буфет” і звернувся до європейської практики: “Буфети існують при всіх залах, де засідають парламентські органи, адже цілком зрозуміло, що під час тривалих і виснажливих дебатів з’являється голод, а отже, треба мати можливість його вгамувати”.
Його палко підтримали колеги Холодецький, Фейдштейн та Чарнецький. Головний політичний аргумент прихильників їдальні полягав у тому, що наявність їжі під боком допоможе… утримувати кворум! Мовляв, з моменту появи буфету засідання комісій та повної Ради нарешті “тішитимуться чисельнішим, ніж досі, кворумом”, бо депутати не тікатимуть посеред дебатів до найближчих кнайп.
Фантазія обранців розігралася не на жарт, і залу засипало пропозиціями щодо формату закладу. Радник Холодецький запропонував зекономити на приміщенні й просто укласти договір із місцевим ресторатором, який у визначені години присилав би до Ратуші офіціанта: “щоб можна було, наприклад, отримати розсіл …”. З місця відразу вигукнув один із колег: “Аби лише було жіноче обслуговування…”
Радник Чарнецький виявився скромнішим і заявив: “Я б погодився на чай і пів пляшки пива…”. Ба більше, він запропонував зробити буфет соціальним проєктом – віддати його в управління одному зі старших службовців магістрату та його дружині, щоб саме вона варила депутатам чай.
Звісно, не обійшлося і без опозиції. Радник Ласковницький рішуче заперечив, що шлунок має керувати політикою, і назвав таку турботу про кворум сумною. Він іронічно спрогнозував: “Кворум буде, але в буфеті, а не в залі засідань. Так неодноразово трапляється в Крайовому сеймі або в парламенті [у Відні], де депутат виступає перед порожніми лавами, тоді як у буфеті завжди є повний склад”. Як компроміс Ласковницький вимагав: якщо буфет і відкривати, то зробити його суворо безалкогольним – обмежитися лише чаєм, кавою та холодними закусками. А радник Ігнатович взагалі закликав колег проявити характер: “Будьмо мужніми… вношу пропозицію перейти до порядку денного” і закрити цю тему від гріха подалі.
Проте Рада “мужності перед обличчям спокуси не виявила”. Справа дійшла до фінального голосування, де голоси розподілилися дуже показово:
- За пропозицію Ігнатовича (проігнорувати буфет і працювати далі) – 19 радників.
- За пропозицію Ласковницького (тверезий буфет із чаєм і кавою) – лише 13 радників.
- А от за повноцінне облаштування буфету проголосували 25 депутатів.
Почувши результати, тодішній міський голова (президент) п. Міхальський під гучний сміх у залі іронічно підсумував: “Ну… маємо 13 антиалкоголіків… пройшов буфет з алкоголем”.
А тепер найкумедніша частина цієї столітньої драми. Щойно депутати ухвалили цю доленосну для себе “цікаву справу”, зала засідань почала стрімко порожніти. Наступні серйозні питання – про продаж міського лісництва та збільшення фінансування добровільної пожежної охорони “Сокіл” – доповідалися вже перед напівпорожніми кріслами.
Зрештою, о 20:45 президент міста був змушений достроково закрити засідання, бо депутати розійшлися і в залі банально зник кворум. Вони так поспішали відсвяткувати перемогу алкогольного буфету, що не дочекалися його відкриття.
Тогочасні журналісти не втрималися від сарказму і завершили свій репортаж геніальною фразою, яка актуальна і через 120 років: “Потреба в буфеті підтвердилася наочно”.
Матеріали: Андрій МАРИНЮК
Джерело: Гал-інфо
Загрузка...