Унікальні фото і малюнки давнього Рівного з колекції Олега Марківа

Раритетна акварель із зображенням давно зниклого рівненського храму нині прикрашає музейну виставку в сусідньому Луцьку. Рідкісні фотознімки зі зображенням рівненського палацу Любомирських і старого дерев’яного цирку, унікальні краєвиди давнього грабового лісу — усе це зі збірки рівненського колекціонера Олега Марківа.

Старовинні листівки і фотознімки, на яких зупинені миттєвості з давнього минулого, — неоціненне джерело пізнання і дослідження нашої історії. Надто для таких міст, як Рівне, небагатих на історичні пам’ятки. Зазвичай колекціонери — це доволі замкнене середовище осіб, котрі не надто полюбляють публічність. Олег Марків з тих людей. котрі не просто розшукують і колекціонують старовинні листівки, фотографії, документи — він ділиться у публічному просторі своїми знахідками з шанувальниками минувшини. Зокрема його ім’я добре відоме серед учасників фейсбучної спільноти “Старе Рівне. Рівне історичне”.

Неодноразово його світлини, опубліковані в спільноті, викликали жваву дискусію. У його колекції близько 250-ти листівок з видами Рівного до 1939-го року, сотні фотографій, чимала добірка й листівок радянських часів. РівнеРетроРитм вирішив ближче познайомити читачів з цікавою людиною — Олегом Марківим.

-Як почалося Ваше захоплення старовиною, зокрема колекціонування листівок і фотознімків?

Зараз вже й не пригадаю, бо почалося це понад 20 років тому. Я не корінний рівнянин, у місті мешкаю з 1990-го, але мені цікаве його минуле. Я не є фаховим істориком. Працюю в приватній фірмі, з історією не пов’язаній. Колекціоную листівки, монети, нагороди, документи, печатки тощо. Розуміюся на багатьох напрямах колекціонування. Це заняття для душі. Обмінююся з іншими колекціонерами, інколи навіть продаю. Бо деяких листівок, приміром, маю по кілька екземплярів. А от фото рідко однакові трапляються. Мене більше цікавить оригінальний матеріал, волію мати, скажімо. оригінальну листівку як предмет старовини, аніж її цифрову копію. Копії — лише, як виняток, коли оригінальні види не вдається відшукати.

– Світлини з Вашої колекції можна часто зустріти у соцмережі…

Я рідко виставляю історичні документи, наприклад, яких маю чимало, бо це більш цікаво для фахового середовища. А фейсбучній аудиторії більш цікаві фото, причому, як не дивно, більше “лайків” збирають не старовинні світлини, а радянських часів.

– Де Ви відшукуєте світлини?

Знаходжу по світу. Щось в інтернеті, щось пропонують колеги, знаючи, що цікавлюся. Фото — супутній краєзнавчий матеріал до листівок, яких значно більше. Про рівненські листівки можу розповісти дуже багато, це цікава тема. Навіть зробив альбом, щоправда, він поки що примітивний (його можна побачити на сторінці спільноти “Ровно твой город. Рівне твоє місто”, – прим. авт.). Можливо колись дійдуть руки до каталога, як в інших містах. Наразі ще бракує інформації по листівках.

– Розкажіть про світлини з Вашої колекції, от хоч би й про ті, де палац Любомирських і приміщення давнього цирку, наприклад. Це рідкісні знімки.

Одне фото, післявоєнне, це перефотографування з оригінального (маю подібних 6-7), видно хтось збирав свого часу. Де поділись оригінали, невідомо. Інше — з альбому однієї з рівненських сімей. Я колись давно купив цей альбом. З нього ж — дівчинка на “єврейці” (єврейське кладовище на пагорбі за облдержадміністрацією, на місці якого зведено школу №5, – прим. авт.). Внизу на фото видно Устю, ліворуч єврейське кладовище, праворуч — православне для хворих. Локацію цих світлин обговорювали в спільноті “Старого Рівного”. З цього ж альбому кілька фото Грабника — святкування і алеї з відпочивальниками. Ще одне цікаве фото — панорама міста приблизно з того місця, де нині кооперативний коледж. Ліворуч вдалині видніється палац, біля нього цирк. Це старий дерев`яний цирк, ще дореволюційний (російська революція 1917-го, – прим. авт.).

– Олеже, чи є серед Вашої колекції абсолютно унікальні світлини?

Абсолютно унікальних багато, навіть з тих, що я показав. Про їхню цінність говорити нереально, більшість із фотографій кожна цінна по-своєму. Та все ж найцінніша, мабуть, акварель Струкова. Вона найдавніше зображення, яке в мене є. А зображено на ній Соборну церкву в Рівному — попередницю нашого Свято-Воскресенського собору, яка згоріла під час пожежі в Рівному в 1881 році.

– Розкажіть детальніше про цей унікальний малюнок, адже це відкриття для Рівного. Але спочатку невеличкий екскурс у минувшину нашого краю.

Слідами старовинної акварелі

Дмитро Михайлович Струков – російський археолог, викладач малювання, реставратор, художник. У 1859 році його запросили на роботу до Збройової палати Московського Кремля для копіювання музейних пам’яток. А через рік затвердили на посаді художника-реставратора палати. У 1866 році Дмитро Струков на запрошення історика і таємного імператорського радника Помпея Батюшкова вирушив у експедицію західними губерніями Російської імперії. Метою експедиції була підготовка альбому “Памятники русской старины в Западных губерниях, издаваемые с высочайшего соизволения П. Н. Батюшковым”.

Під час експедиції Дмитро Струков замальовував аквареллю пам’ятки культури й архітектури, церкви, храми. Саме завдяки його малюнкам нині можна побачити, як виглядали об’єкти, яких уже давно немає. За малюнками Дмитра Струкова Олександр Беггров у своїй друкарні виконав кольорові літографії волинських пам’яток старовини, які й увійшли до альбому Батюшкова.

Альбом з 8-ми випусків було видано в Санкт-Петербурзі в період з 1868 по 1885 роки. Перші чотири випуски альбому, видані в 1868-1869 роках, присвячено Волині. Одну з акварелей Дмитро Струков виконав у Рівному, підписавши її: “г. Ровно. Соборная ветхая церковь”. Це було зображення старовинного головного на той час православного рівненського храму — Соборної церкви в ім’я Воскресіння Христового. За дослідженнями Теодоровича, її зведено в 1781 році й розташовувалася вона в районі сучасного ринкового кварталу. Під час масштабної пожежі 1881 року дерев’яна церква згоріла, а вцілілу кам’яну дзвіницю розібрали. Малюнок не увійшов до альбому літографій Батюшкова, тому тривалий час залишався практично невідомим. Нині оригінал акварелі можна побачити в Музеї історії Луцького братства (один з відділів Волинського краєзнавчого музею) в рамках виставки “Види волинських міст в оригінальних акварелях XIX століття”. Цей раритет зі своєї приватної колекції для виставки надав Олег Марків.

Ось що розповів рівненський колекціонер про унікальну акварель, яка стала відкриттям для Рівного:

Уперше побачив малюнок в грудні 2018-го в одній приватній колекції. Тоді ж написав про це у Фейсбуці в спільноті “Старе Рівне. Рівне історичне”. Було широке обговорення, до якого долучилися наші краєзнавці. Спільними зусиллями й встановили, чия це акварель, і що на ній зображено. Вдалося розібрати підпис “г. Ровно. Соборная ветхая церковь”. А придбати малюнок вдалося влітку 2019-го разом із двома іншими акварелями Струкова, які зараз в Луцьку на виставці. Це дійсно справжнє відкриття. Адже про існування церкви-попередниці Свято-Воскресенського собору відомо, її описи містяться в різних історичних джерелах, але зображення її до наших днів не дійшло. Тепер можемо її побачити.

– Точніше, можуть побачити лучани в своєму музеї. А рівненські музейники не зацікавилися малюнком-відкриттям?

Ні. Рівному до Луцька в реальному історико-культурному житті далеко. А от у Фейсбуці ми їх певно обійшли. У нас більш активні люди в дослідженнях, обговореннях. Та й групи на кшталт “Старе Рівне” в Луцьку немає. Обговорюють у загальноміських і обласних групах.

– Добре, що старе Рівне “існує” принаймні в соцмережах і на сторінках преси, бо справжнього старого Рівного стає дедалі менше і менше. На відміну хоча б від того таки Луцька. На Вашу думку, чи загалом правильна стратегія міської влади щодо поводження з тими нечисленними об’єктами старовини, що ще збереглися? Тим паче, що й певна частина рівнян активно обстоює думку про нещадне знесення “халабуд”. як вони називають об’єкти старовини…

У більшості країн світу така практика: якщо будинок має історичну цінність, чи просто естетично привабливий, то його намагаються врятувати, відреставрувати… Я вже писав про це (на Фейсбуці. – прим. авт.), що владі міста, та й країни в цілому, історична архітектура й історія загалом далекі. Вони прийшли за іншим. У тому ж Луцьку більш активні люди щодо захисту старовини, а рівняни здебільшого “захищають” тільки у Фейсбуці. А влада й у Фейсбуці не захищає — це моя особиста думка.

Як людина небайдужа до минувшини Рівного, Олег Марків вболіває за збереження історичного обличчя й історичної спадщини міста, намагається розвивати інтерес до історії і краєзнавства. Причому, як він каже, цікавиться не лише історією Рівного, оскільки особисто знайомий з багатьма колекціонерами з різних міст України і світу.

От, наприклад, Скалат, що в Тернопільській області (історичне містечко, де збереглися кілька архітектурних пам’яток, нині центр Скалатської міської громади, – прим. авт.), – розповідає Олег Марків. – Є певна кількість фото, листівок. документів.

Утім, як каже сам колекціонер, його зацікавленість цим містечком пояснюється просто — він звідти родом. Має світлини й інших міст України і готовий обмінюватися ними з іншими колекціонерами.

– На завершення розмови, на Вашу думку, що може зробити Рівне більш туристично привабливим? Чи потрібен нам музей міста зокрема?

Музеї зайвими не бувають. А старовини ми вже не додамо. Відкриють комплекс в парку імені Шевченка. Буде ще один туристичний об’єкт. Але загалом я не бачу надто великих перспектив з історичної точки зору в привабленні туристів.