На Рівненщині по написах на стінах вдалось ідентифікувати трьох арештантів, які сиділи у підвалах колишнього відділу народного комісаріату внутрішніх справ у Здолбунові. Двоє з них були двоюрідними братами. Історії життя чоловіків увійдуть до експозиції “Колишня в’язниця”.
Проєкт планують презентувати в середині вересня у Здолбунівському краєзнавчому музеї. Написи, видряпані на стінах підвалу понад 80 років тому — це прізвища, ініціали, дати, палички-позначки днів у тюремній камері. Загалом їх виявили понад пів сотні.
Про експозицію та підземелля в’язниці, Суспільному розповів виконувач обов’язків директора Здолбунівського краєзнавчого музею Олександр Чижевський.
Робота над експозицією
З його слів, у липні 2024 року у музеї почали працювати над створенням експозиції “Колишня в’язниця”. Концепція проєкту передбачає переобладнання підземельних приміщень, які з 1903 по 1954 роки використовувались як тюремні камери. Загальна площа підземель — більше ніж 200 квадратних метрів.
“В січні ми створили план експозиції, концепцію та втілюємо її у життя. Наша мета — по-перше, показати історію будівлі і в’язнів, які там сиділи. По-друге, ця в’язниця буде про переосмислення терору, його сутності, чому важливо про нього пам’ятати та не допустити знову”, — додав музейник.
Олександр Чижевський зазначив, що у 2023 році при реставруванні та відкопуванні підземелля в одній із камер утримання під шаром шпаклівки натрапили на написи, які залишили в’язні:
“Для нас важливо зараз знайти не тільки людей, які залишили свої прізвища в камері, але і тих, хто потенційно міг в ній сидіти. Також їхніх родичів, які могли б розповісти нам історію свого батька, матері чи бабусі”.
Як ідентифікували в’язнів
Музейник розповів, що ідентифікацією в’язнів займається громадська організація “Після тиші”. За словами історика і голови організації Андрія Усача, вони проводять інтерв’ю з людьми, які пам’ятають події Другої світової війни та після неї.
“Ми займаємося тим, що шукаємо людей та записуємо їх спогади. Вони будуть використані в музейній експозиції. Також намагаємося знайти в їхніх сімейних архівах те, що може говорити про періоди нацистського і радянського насильства, які відбувалися в приміщенні, де зараз знаходиться музей”.
Андрій Усач додав, що наразі по написах на стінах вдалось ідентифікувати трьох людей — Михайла Дацюка, Івана Дацюка та Петра Скорого:
“В камеру попереднього утримання потрапляли люди найімовірніше зі Здолбунівського району. Ми знайшли, що серед репресованих був Михайло Єрофейович Дацюк з села Гільча Українська (Гільча Перша). Він був арештований двічі в 1944 і пізніше в 1949 році. Дві справи за ці роки зберігаються в Державному архіві Рівненської області”.
Також у Facebook громадської організації “Після тиші” вказано, що чоловік був ще заарештований 22 травня 1946 року.
Історик поділився, що в архіві зберігались протоколи допитів Михайла та тих, хто з ним по цих справах проходив, свідки різних документів, які заповнювали групи НКВС. Також знайшли фотографію профілю чоловіка.
“Ми не знаємо, що з ним сталося пізніше. Очевидно він пережив табори, бо там була довідка, де він опинився. Ми почали шукати його рідних. Нам вдалося знайти і зв’язатися з його сином, який проживає в Здовбиці. Він розповів, що часто чув від батька історії тих часів, про репресії, те що відбувалося навколо них. Майже 99% збігалося з тим, що ми прочитали в архівах”, — розповів Андрій Усач.
Також син Михайла Дацюка Юрій, показав його нагороди та фотографії.
“Біля напису, який він залишив на стіні в камері, напишемо про нього. Це буде історія реальної людини, яка його нашкрябала, коли перебувала там. Ми зараз вже знаємо, скоріш за все в грудні 1944 року був цей напис зроблений”, — поділився історик.
Керівник ГО “Після тиші” зазначив, що разом з Михайлом Дацюком у в’язниці сидів його двоюрідний брат — Іван Дацюк:
Їх арештували разом у грудні 1944 року і вони знаходились в цій камері. Після цього їх відправили в Дубно. До останнього вони казали, що нічого не знають і ні з якими підпільниками не були пов’язані. Їхню провину не вдалось довести. Майже через дев’ять місяців їх звільнили. На скільки я знаю Івана Дацюка радянська влада вже більше не чіпала. У нас є контакт до його рідних, будемо у них пробувати також дізнатися більше. Михайло Дацюк ще двічі після цього потрапляв під арешт і останнього разу отримав десять років ув’язнення.
Андрій Усач зауважив, що третій ув’язнений Петро Скорий був жителем села Богдашів. Чоловіка засудили у 1944 році. Наразі організація чекає копію його справи та спробує зв’язатися з рідними та людьми, які його знали.
Відкрити експозицію “Колишня в’язниця” планують в середині вересня, повідомив Олександр Чижевський.
Юлія ПАШКЕВИЧ
Загрузка...