Чотирнадцятого травня в Україні вшановували пам’ять громадян неєврейського походження, які під час Другої світової війни рятували євреїв від знищення нацистами. Серед тих, хто в умовах масового терору та окупації, ризикуючи власним життям і життям своїх родин, проявив людяність і співчуття, – рівнянка, чиє ім‘я одним з перших занесено до списку “Праведників народів світу”.
Уперше День пам’яті українців, які рятували євреїв під час Другої світової війни, в Україні відзначали 14 травня 2021 року. Пам’ятну дату запровадила Верховна Рада України своєю постановою. За даними Меморіального комплексу історії Голокосту Яд Вашем у Єрусалимі, 2 713 українців отримали звання “Праведник народів світу”. На жаль, лише менше десяти з них досі живі. Україна є четвертою в світі за кількістю осіб, котрі отримали це почесне звання.
Цікаво, що титул “Праведник народів світу” походить з єврейської традиції (літератури мудреців), яка описує неєвреїв, що допомагали єврейському народові в скрутні часи. Яд Вашем визначає чотири основні вимоги до кандидата на здобуття звання “Праведник народів світу”:
- рятівник мав брати активну участь у порятунку євреїв від загрози смерті або депортації до концтаборів чи центрів знищення;
- рятівник мав ризикувати власним життям або свободою, намагаючись врятувати євреїв;
- початковим мотивом порятунку мав бути захист і порятунок євреїв від Голокосту;
- мають бути свідчення врятованих із перших уст, щоб підтвердити роль людини в порятунку; якщо свідчень немає або їх неможливо знайти, має бути неспростовна документація про участь особи в порятунку та умови, за яких він відбувався.
Окрім цього, Яд Вашем окреслює чотири різні способи, в які ці особи допомагали єврейській громаді. Перший полягав у переховуванні євреїв у будинку рятівника або на його обійсті, у забезпеченні їжею та іншими предметами першої необхідності під час переховування. Другий — деякі праведники здобували фальшиві документи, допомагаючи створити фіктивну ідентичність для тих, кого вони рятували. Третій спосіб — допомога євреям утекти з окупованої нацистами території або в менш небезпечні райони. І четвертий полягав у порятунку дітей після того, як їхніх батьків забрали до концтаборів або вбили.
Кожному рятівникові вручають іменну медаль, почесний сертифікат та вписують їхні імена на Стіні Честі у Саду Праведників у Єрусалимі.
Майже щороку список рятівників поповнюється. Посольство Держави Ізраїль вручає нові нагороди, але частіше вже дітям чи онукам Праведників народів Світу. Адже чимало історій порятунку стали відомими лише через багато-багато років після закінчення війни. Радянська влада тривалий час замовчувала і тему Голокосту загалом, і самі випадки порятунку. За срср згадувати про своє спасіння або бути “рятівником євреїв” було неприйнятно. Між срср і Державою Ізраїль дипломатичні відносини не підтримувалися, що унеможливлювало для врятованих євреїв з Ізраїлю подавати або отримувати в Україні будь-яку інформацію. Тому пошук рятівників активізувався лише після розпаду срср. Цю тему на пострадянському просторі почали активно порушувати єврейські організації колишніх в’язнів гето і концтаборів, оскільки серед їхніх членів була велика кількість євреїв врятованих неєвреями, зокрема й українцями.
Праведниця з Рівного
Першого травня 1962 року в Яд Вашем було закладено алею Праведників уздовж якої на їхню честь висаджено дерева. У офіційній церемонії брала участь міністерка закордонних справ Держави Ізраїль Голда Меїр, до речі, уродженка Києва.
Тоді руками врятованих євреїв і їхніх рятівників з різних країн світу було висаджено перші одинадцять дерев. Серед них була й українка, рівнянка Марія Бабич. Вона однією з перших у світі отримала звання “Праведник народів світу”. Багато джерел називають її першою українкою, яка отримала це звання. У Енциклопедії Голокосту датою надання звання зазначено 1963 рік. Разом з тим у деяких джерелах вказується, що офіційно звання Марія Бабич отримала лише після своєї смерті в 1978 році.
Про довоєнне життя Марії Бабич відомо небагато. Народилася вона в 1889 році. На момент, коли Рівне в 1941 році опинилося під нацистською окупацією, Марія працювала хатньою робітницею і нянею в єврейській родині Осіпових. Коли в місті почалися масові репресії проти євреїв, Міна Осіпова також потрапила до розстрільних списків. Її чоловік Іцхак був у той час на фронті в лавах червоної армії. “Судний” день для більшості рівненських євреїв настав шостого листопада 1941 року. Нацисти наказали їм вранці того дня зібратися на майдані на Грабнику начебто для вивезення кудись на роботи. Як тепер відомо, це була дорога в один кінець — мальовниче урочище Сосонки стало місцем вічного спочинку для понад 17 тисяч рівненських євреїв. Серед них була й Міна Осіпова. Лише завдяки Марії Бабич її однорічна донька Іріт не опинилася в тому страшному місці разом зі своєю матір’ю.
Щодо порятунку дівчинки є різні версії, як це відбулося. За однією з них, матір начебто ще напередодні шостого листопада залишила дівчинку в Марії. За іншою — буцімто, вже стоячи в колоні приречених на смерть, жінка встигла передати Марії загорнуте в простирадло немовля під виглядом пакунка з речами. Усі роки нацистської окупації, попри смертельну небезпеку, Марія опікувалася дівчинкою, видаючи її за свою доньку. Щодня вона прокидалася і засинала з жахливою думкою, чи, бува, хто не доніс на неї. Жила в постійному страху, що ось-ось до помешкання вдеруться окупанти чи поліцаї… Окрім цього, ще й терпіла глузування сусідів, які насміхалися, мовляв, від кого це вона в 52 роки народила дитину. Але Марія стояла на своєму: це моя донька. Маленька Іріт справді стала для неї рідною. Є інформація, що Марія також допомагала рівненським євреям утримуваним у гето, передаючи їм їжу, попереджаючи про облави.
Довідково
Рівненське гето проіснувало з грудня 1941-го до середини липня 1942-го років. Було створене після масового розстрілу євреїв у Сосонках. Територія гето обмежувалася залізничною колією від мосту в бік Волі, кількома вуличками, що прилягали до сучасної вулиці Дорошенка і сягала теперішньої вулиці Білої, де в роки війни був концтабір, а нині встановлено меморіальний комплекс. На цій території примусово утримували понад п’ять тисяч осіб єврейської національності, в тому числі 1300 дітей. У липні 1942 року тих, хто вижив у нелюдських умовах ізоляції та приниження, вивезли до Костополя, де розстріляли.
Тринадцятого грудня 2019 року за ініціативою ГО “Мнемоніка” на розі вулиць Соборна-Дорошенка (на місці, де був вхід у гето), встановили пам’ятник жертвам Голокосту в Рівному. Напівзруйнована стіна з менорою у вікні і валіза… Як символи зруйнованих доль і примусового переселення…
… А тим часом Іцхак Осіпов повернувся після війни до Рівного, де знайшов свою доньку Іріт у помешканні її рятівниці. Дівчинка — єдина з усієї великої родини Осіпових вижила в Голокості. А Марія стала частиною їхньої сімʼї. Коли Іцхак з донькою, як і багато інших єврейських родин, емігрували з срср до Ізраїлю, Марія поїхала з ними. Яд Вашем визнав рятівний вчинок Марії Бабич і її запросили до участі в церемонії відкриття Алеї Праведників народів світу. Рівнянка пішла з життя в 1971 році в Єрусалимі.
У 2025 році в Рівному вулицю Проєктну, що в районі вулиць Новодвірська та Петра Григоренка, перейменовано на честь Марії Бабич.
Світлана КАЛЬКО
Загрузка...