Автор: Admin

Революціонеркою в історії купального костюма стала Коко Шанель, яка спершу наважилася на публічне купання, а потім запровадила моду на засмагу, що спричинило суттєве зменшення розмірів купальників. У кінці 1920-х Коко Шанель запропонувала нову модель пляжного одягу — цільний купальник на бретельках з облягаючими штанцями до середини бедер, спеціальну шапочку і халат. Ця модель протрималася до середини ХХ століття. Чергова “купальна революція” сталася в 1946 році, коли модельєр Луї Реар уперше представив публіці жіночий купальник, що відкривав живіт. Свій витвір він назвав ”бікіні” — на честь атоллу Бікіні в тихому океані, над яким американці провели атомні випробування.

Містяни міжвоєнного Рівного, як і сучасні, переймалися літнім відпочинком. Причому, деякі його види дійшли до наших днів. Місцева преса весняно-літнього періоду ряботіла оголошеннями власників сільських садиб про здачу в оренду на літній період будиночків. Популярним був відпочинок на період вихідних, який називався туром вихідного дня. На суботу-неділю група подорожуючих вирушала до якогось історичного місця, виїздила на природу, до водойми, в ліс. На період шкільних канікул залізниця запроваджувала дешеві проїзні квитки на потяги до історичних місць, околиць Рівного та за межі Волинського воєводства.

Однією з перших здравниць на Рівненщині був відкритий у 1930 році біля Гути Степанської (Костопільський повіт) санаторій під назвою “Солоне болото”. У ньому знаходились джерело з лікувально-мінеральною водою, поклади дуже цінної для оздоровчих процедур грязі, а також солоне болото зі значним вмістом ропи. Лікувальна слава санаторію вийшла далеко за межі тодішньої Волині, а охочі до курортних процедур мусили очікувати черги на поїздку. Відомо, що в 1936 році поліпшити здоров’я у Гуті Степанській змогли 455 осіб.
У міжвоєнній Європі подібний санаторний заклад існував лише у Швейцарії.

За польськими законами в міжвоєнному Рівному робітник після року безперервної роботи мав право на 8 днів оплачуваної відпустки, після трьох років – 15 днів. Працівник розумової праці після 6 місяців роботи міг піти у 14-денну оплачувану відпустку, а після року – на місяць. Якщо стаж переривався з ініціативи працівника менше, ніж через три місяці, то він не втрачав права на оплачувану відпустку. За порушення закону роботодавцеві загрожували як адміністративна, так і кримінальна відповідальність. Однак часто роботодавці “викупали” в працівників відпустки, виплачуючи за них відповідну грошову компенсацію.

Притулків для людей похилого віку в міжвоєнному Рівному також було кілька. Будівлі принаймні двох з них дожили до наших днів. Один з них знаходився на вулиці Легіонів (тепер Дорошенка) поруч із католицьким костелом і кладовищем (донині не вціліли). Тепер в ньому житловий будинок.
Приміщення для притулку одиноких та хворих старців-євреїв подарував єврейській громаді міста рівнянин Файвіш Оксенгорн. Будинок, що на сучасній вулиці Гетьмана Мазепи, дійшов до наших часів практично без змін. Тепер тут розмістилася Торгово-промислова палата.

При рівненському магістраті в міжвоєнний період працював відділ суспільного здоров’я та опіки, який контролював діяльність благочинних закладів для дітей. Наглядати за здоров’ям дітей-сиріт доручали найкращим лікарям Рівного. Причому в літній період діти обов’язково повинні були провести певний час за містом в оздоровчих таборах. Такі табори відпочинку та оздоровлення працювали в Гощі, Новомалині та Шацьку. У Шубкові та Олександрії були зорганізовані харцерські табори. Окремо для дівчаток працювали літні табори в Малині та Рівному.

У міжвоєнному Рівному (з 1919-го по 1938-й роки) функціонувало одинадцять дитячих благодійних закладів. Серед них — по одному для немовлят і матері й дитини, решта — сиротинці, опікунські заклади та бурси для дітей різних віросповідань. Утримувалися вони як з бюджету магістрату, так і на кошти приватних благодійників, зокрема — князів Любомирських. Контроль за роботою був суворий. Керівники закладів, звітуючи, мусили надати фотографії зовнішнього і внутрішнього вигляду закладів, фотознімки з життя вихованців, їх відпочинку тощо.

Рекордсменка з перейменувань — сучасна Соборна — за свою історію понад 10 разів міняла назву. У ХІХ-на початку ХХ століть — Головна, Шосова, Романівська. У 20-і роки ХХ століття — вулиця Третього Травня. У 1927 році група рівнян звернулася до магістрату з пропозицією назвати головну вулицю міста Алеєю троянд. За часів німецької окупації — спочатку Гітлерштрассе, потім Герінга і Німецька. У повоєнні роки вулиця носила ім’я Сталіна, потім стала Ленінською. На початку 90-х років нарешті стала Соборною.

У 1920-х роках у Рівному налічувалося 5 кінотеатрів: “Ампір”, “Ас” (“Новий світ”), “Пріма”, кінозал театру Зафрана, літній кінотеатр на “Гірці”. Кінобум у Рівному припав на 1965-1980-і роки. Тоді діяли такі кінотеатри: “Партизан”, “Космос”, “Юність”, “Глобус”, “Жовтень”, імені Т. Шевченка, “Малятко”, “Аврора” (“Ера”). “Жовтень”, відкриття якого відбулося 4 листопада 1967 року, серед 51-го широкоформатного кінотеатру в Україні був найбільшим і найкрасивішим. Уперше будівельники використали білу і червону мармурову крихту.