Рубрика: Короткі новини

Масовий випуск радянських новорічних листівок налагодило поліграфічне підприємство “Госзнак” лише в 1953 році. Листівки були агітаційно-пропагандистськими й зображали досягнення радянського ладу. На картинках були щасливі матері з дітьми, головні будівлі на Красній площі, радянську символіку, підприємства і будови, згодом стала популярною тема космосу і миру. Дід Мороз вперше з’явився на листівках у 1943-у. У 1950-і вперше з’являється, а з середини 1970-х стає типовим, сюжет на листівках про “П’ять хвилин до Нового року” (за піснею про п’ять хвилин з радянського фільму “Карнавальна ніч”).

Наприкінці ХІХ-на початку ХХ століть українські вітальні листівки друкувало краківське видавництво “Салон польських художників”. До дизайну і створення сюжетів залучали іменитих художників і друкарів. Видавали великими накладами колажовані, комбіновані, з патріотичною тематикою, часто з українською геральдикою та в національних блакитно-жовтих кольорах. У міжвоєнний період до 1939 року мешканці Рівненщини надсилали один одному листівки лише польською мовою. Навіть, якщо вітання писали українською, то адресу — польською. Інакше листівка не дійшла б до пункту призначення.

Вітальна листівка як атрибут різдвяно-новорічних свят у Західній Україні, зокрема й Волині, з’явилася в 1870-х роках. Привозили листівки переважно з Німеччини. Зображали на них немовля Ісуса Христа в яслах, або якісь релігійні сюжети. Пізніше з’явилися Санта Клаус, композиції з квітів, гілок, ялинкових прикрас, діток в образах янголів. У XIX столітті зародилась традиція надсилати листівки як вітання поштою. Офіційно листівку визнали в 1874 році на Всесвітньому поштовому конгресі в Берні (Швейцарія). Тоді ж було встановлено міжнародний стандарт її розміру – 90х140 мм, у 1925 році – 105х148 міліметрів.

У Волинському воєводстві в міжвоєнний період кав’ярні та цукерні, де можна було випити кави й з’їсти солодощів, функціонували лише у таких містах як Рівне, Луцьк, Кременець. Найпопулярнішими в Рівному були кав’ярні “Едвард” і “Раже”. Більш поширеними були ресторани з традиційною українською кухнею: борщ, юшка, вареники, картопля, салати, риба, сир. Можна було замовити страви французької та англійської кухні. Спиртні напої нерідко були дорожчими за їжу. На початку 1930-х років створено Спілку власників гастрономічних закладів, ресторанів, їдалень, барів Волинського воєводства.

У міжвоєнний період у Рівному діяло чотири великих готелі (такими вважались ті, що мають понад 10 кімнат): “Сан-Ремо” (19 номерів, ціна за добу 3-4 злотих); “Центральний” (18 номерів, 4-8 злотих); “Брістоль” (15 номерів, 3-5 злотих); “Вікторія” (10 номерів, 4-5 злотих). У всіх закладах були телефони і система бронювання. У 1918 році було створено Польське Товариство власників готелів, яке в 1920-у розділилось на два співтовариства — власників готелів і пансіонатів Польської республіки та власників готелів і мебльованих кімнат. Товариство опікувалось проблемами готельєрів та розвитку готельного бізнесу.

У 1913 році в Рівному налічувалось 35 готелів, більшість з яких мали претензійні назви — “Версаль”, “Бель-В’ю”, “Паризький”, “Сан-Ремо”, “Метрополь”, “Швейцарський”, “Гранд-Отель”, “Континенталь”, “Імперіал”. При них неодмінно знаходився ресторан або буфет. Однак рівень сервісу не завжди відповідав цим високим назвам. За тодішні “блага” цивілізації — щоденну зміну постільної білизни, свіжий рушник, свічку або електричну лампу — доводилось доплачувати. А якщо до номера подавали самовар і топили грубку, то це вважалось послугами рівня “люкс” з відповідною оплатою.

У листопаді 1967 року введено в експлуатацію Рівненську телевежу, потужність якої була аналогічною передавачам у Москві та Ленінграді. Оскільки щогла могла заважати літакам Рівненського аеропорту (її висота становила 239 метрів), її збудували в селі Антопіль. Перші передачі Рівненської ретрансляційної телевізійної станції — саме так називався тоді цей об’єкт — вийшли в ефір 7 листопада. Попередницею Антопільської вежі була малопотужна щогла, встановлена на Видумці (зараз вулиця Транспортна) групою аматорів телевізійної справи на напівлегальних засадах.

Уперше після визволення Рівного від німецької окупації рівняни почули місцеве радіомовлення 28 листопада 1944 року. Невдовзі, окрім Рівного і району, було радіофіковано 25 районів області. Перші повоєнні радіопередачі складались з читання центральних радянських газет, а також й обласної комуністичної — “Червоний прапор”. У подальшому редакційну політику рівненського радіо визначав Київ, а на мовлення відводили всього 50 хвилин на день. Рівненське обласне радіо в 1945-у переїхало на вулицю 16 Липня, в будинок №49/51, а в 1983-у — на вулицю Котляревського, де й знаходиться нині.

Початок розвитку радіосправи на теренах Рівненщини поклав перший аматорський гурток радіолюбителів, що виник у Здолбунові. Його зареєстрував у 1925 році місцевий залізничник поляк Цезар Павловський. У подальшому клуби радіолюбителів було зареєстровано в Рівному, Костополі, Сарнах. Є відомості, що в Рівному радіо для масового слухача працювало в 1935 році. Сигнал на приймачі подавався зі Львова. У грудні 1939-го містяни почули нове радянське радіо, а в лютому 1940-го було створено радіокомітет, який розташувався у будинку №10 на вулиці 17 Вересня (тепер Чорновола).

З осені 1939-го по червень 1941-го років з території Рівненщини було здійснено чотири етапи депортації населення. За два дні 10-11 лютого 1940-го було виселено 1 601 сім’ю (7 922 особи). 13-14 квітня в азіатську частину РСФСР та до Казахстану було депортовано 380 тисяч осіб — власників великого майна, промисловців, банкірів, торговців, шляхтичів, поміщиків, а також дружин, дітей і батьків раніше арештованих активістів і членів ОУН, “Просвіти”. Депортація у червні-липні 1940-го торкнулась переважно інтелігенції. 15 червня 1941 року було вивезено 416 сімей поміщиків, понад 1 700 сімей осадників, куркулів та колоністів.

Радянізація “визволених” територій розпочалась із розгрому культурних установ та перетворень у шкільній освіті. Газети, бібліотеки, книжкові магазини – закрито. Заборонено діяльність політичних партій, громадських об’єднань, товариств. До “контрреволюціонерів” віднесено Організацію Українських Націоналістів, Спілку визволення України, Українську військову організацію, Волинське українське об’єднання, товариство “Просвіта”, молодіжні формування “Луг” і “Пласт”, фізкультурні організації, товариства кооператорів і філателістів, студентів, дітей репресованих. Під “ковпак” НКВС потрапила й неорганізована молодь.

Ранок 17 вересня 1939 року в Рівному розпочався з бомбардування радянською авіацією. На місто, яке ще не оговталось від німецьких бомбардувань 15 і 16 вересня, скинули бомби з 81-го радянського бомбардувальника. Основні цілі — залізнична станція та військові склади. Близько 18-ї години передовий загін 45-ї стрілецької дивізії зайняв Рівне. Дрібні польські частини було роззброєно. У місті одразу ж було створено загін “народної міліції”, який зайнявся арештами відомих польських політиків і урядовців. Серед перших арештантів були зокрема п’ятеро суддів окружного суду та заступник прокурора, яких згодом розстріляли.