Вони познайомилися на Рівненському радіовузлі, куди одразу по війні обоє прийшли працювати. Радіовузол тоді розміщувався на вулиці 17 Вересня (зараз Чорновола, 17-А). Між ними була різниця в 20 років. І не дивно, що перше знайомство відбулося саме тоді, хоча з дитинства вони мешкали в Рівному в районі Грабника. Вочевидь, до …
На старому рівненському кладовищі, що на вулиці Дубенській, поруч із Свято-Миколаївською церквою є гранітний надмогильний пам’ятник, на якому ледь читається напис, а втрачений невідомо коли хрест добрі люди замінили на новий, металевий. У цій могилі з 1911 року покоїться прах генерал-майора російської імператорської армії Андрія Миколайовича Кривошеєва, чиї останні роки …
Чудова піаністка з абсолютним слухом, загадкова одинока жінка… Вона приїхала до Рівного в повоєнні роки і поселилась у будинку на старовинному Грабнику. Вишукані манери і освіченість, вільне володіння французькою наводили на думку про її непросте походження.
Вони були генералами трьох різних армій, трьох різних епох і різних держав. Кожен з них сумлінно виконував свій офіцерський і військовий обов’язок, відповідно до канонів тієї держави, якій служили. А завершився їх земний шлях на старовинному рівненському кладовищі.
У Рівному додалося меморіальних місць. Тепер рівняни знатимуть, що ім’я всесвітньо відомого диригента і композитора, автора оскароносної “Вестсайдської історії” Леонарда Бернстайна напряму пов’язане з нашим містом.
У цієї особливої уродженки міста Рівного цікава і трагічна доля. Народжена аристократкою, вона закінчила свій земний шлях серед бруду і злиднів в’язниці в далекому російському місті.
Рівняни поважного віку, які були частими відвідувачами старої міської аптеки № 3, що й нині розміщується на Соборній, 189, пам’ятають струнку біляву привітну жінку, яка довгий час працювала там касиром. Їй було вже чимало років, але вона все продовжувала працювати. І мало хто здогадувався, що була ця жінка в минулому …
В енциклопедичному довіднику “Митці Рівненщини” (1997 рік) поміщено інформацію про Пелагею Наумівну Толсту-Молчановську (1884-1977) – актрису і співачку, красуню з чудовим сопрано, яка зіграла чимало провідних ролей у виставах у складі трупи театру Благородних зборів у Рівному.
Коли основним носієм інформації в наших домівках було радіо, яке ми називали “брехунцем”, і знали усі програми, які воно нам дарувало, особливо чекали на трансляцію музичних програм, де звучали улюблені пісні і мелодії. Пам’ятаю, як часто диктор оголошував: “Грає естрадно-симфонічний оркестр Українського телебачення і радіо під орудою Ростислава Бабича”.
Повз цей будинок на вулиці Словацького мало хто пройде байдуже. Хоча трохи й занедбаний, він домінує на старовинній вуличці, привертаючи увагу цікавою архітектурою. Нині там розміщується сектор у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб, або так званий паспортний стіл. Сучасні рівняни, принаймні ті, котрі цікавляться історією міста, знають його …
Її життя, як спалах зірки, що яскраво осяяла всіх і раптово згасла. Вона прожила усього 27 років — яскравих, богемних, сповнених надій, і так безжально обірваних руками катів. Ця молода жінка з різнокольоровими очима, невимовно красива і талановита, колись ходила вулицями нашого міста.
До того, як стати рівненською княгинею, в біографії Людвіки був яскравий роман з польським революціонером і учасником війни за незалежність США Тадеушем Костюшко. Перекази про їхній зв’язок дійшли до нас від очевидців тих подій.
