Усе менше залишається свідків жахіття голодомору 1932-1933-го років. Навмисно створене волею недолугих керівників, воно обернулося трагедією для цілого українського народу. Рівнянка Марія Чередник добре пам’ятає те лихо, бо пережила його особисто.
Біженці, корупція і бездіяльність армійського керівництва, як і патріотизм місцевих благодійників та милосердя простих мешканців краю — усе це було актуальне й 100 років тому. Долю прифронтового міста сповна спізнало Рівне під час Першої світової війни.
У цю моторошну місцину, попри її романтичну назву — Сосонки — одинокий перехожий не наважиться прийти навіть удень. Аура цього місця, яке називають рівненським Бабиним Яром, і через десятки років після трагедії навіває жах. Тут відійшли у вічність безвинно убієнні понад 17 тисяч мешканців Рівного.
Взуття і одяг, будматеріали і меблі, продукти харчування і дитячі іграшки — такий асортимент продукції випускали в повоєнному Рівному так звані кустарі, тобто, як нині сказали б, приватні підприємці. Радянській владі нікуди було дітися (адже економіка лежала в руїнах), й вона змушена була, щоб забезпечити життєдіяльність населення, дозволити працювати “приватникам”.
Минуло 123 роки відколи в Рівному було освячено новозбудований Свято-Воскресенський кафедральний собор. Хоча російському імператору, який ішов до місця закладення майбутнього храму, дорогу встеляли квітами, подальша доля самого собору була не такою радісною. Про найцікавіші факти з історії головного православного храму Рівного — далі. За свою понад сторічну історію Свято-Воскресенський …
Пудові кавуни, вирощені місцевими аграріями, краєвиди міста з височини морського маяка, джаз із Європи, стрибки з парашутом — це Торги Волинські в Рівному.
Сімдесят дев’ять років тому, 17-го вересня 1939 року в Рівне увійшли вояки Червоної Армії, своїм приходом назавжди змінивши подальшу долю мешканців нашого краю.
Російському імператору, який ішов до місця закладення майбутнього Свято-Воскресенського собору, дорогу встеляли квітами. І в ті далекі часи місцеве чиновництво добре розумілося на тому, як треба годити сановитим особам.
Двадцять п’ятого серпня 1991-го року “без шуму і пилу”, але при багатотисячному зібранні рівнян на головній площі міста було демонтовано бронзового вождя світового пролетаріату.
Виявляється, аферисти і шахраї минулого можуть легко дати фору сучасним пройдисвітам. На гачок “апологетам” “стонадцятого” способу відносно чесного відбору грошей потрапили мешканці Рівного й області в далекі 30-і роки минулого століття.
З кінця ХІХ до початку ХХ століття на Поліссі тривав грандіозний проект – “Поліські залізниці”. Відрізок, який вів до Рівного, було здано в експлуатацію другого серпня 1885 року. Хоча відтоді минуло 133 роки, розмах будівництва вражає.
Це фото велелюдної маніфестації на центральній вулиці Рівного перших місяців фашистської окупації час від часу з’являється на різноманітних історичних і краєзнавчих форумах. Добре відоме воно й історикам. Вочевидь, буде цікаво й пересічним рівнянам дізнатися, що ж зображено на світлині 77-річної давнини.
