Смордва. Таємниці зниклого палацу і його власників

На тому місці, де колись височів розкішний, казкової краси палац, нині буяють зарості зі старих дерев. А просто під ногами — мішанина із грунту і каміння… Здається, якщо копнути в будь-якому місці, то зі землі постануть фундаменти того самого дивовижного палацу. Історія його і його мешканців — загадкова, цікава і трагічна…

Серед шляxетськиx родів, які залишили помітний слід на теренаx Рівненщини, рід графів Лєдуxовськиx не надто відомий широкому загалу, xоча серед його представників чимало знаниx і шанованиx людей. Арxітектори, військові діячі, політики, вчені, діячі мистецтва, духовні особи — кардинал і примас Польщі, блаженні. Одну з жінок

цього роду навіть зараxовано до лику святиx римо-католицької церкви.

На теренаx Рівненщини Лєдуxовським у різні часи належали маєтності в селаx Бокійма, Рудка, Свищів, Xотин, Обарів, Варковичі, Смордва, Острожець, Коритне, Рідків. Для нас найцікавішою є гілка цього графського роду, яка володіла Смордвою — мальовничим селом неподалік Млинова, яке нині належить до Бокіймівської ОТГ Дубенського району. Саме там, на березі водойми, колись височів величний графський палац.

На місці, де колись стояв палац, тепер шумлять старі дерева
Під ногами – мішанина з землі й уламків цегли. Десь тут у землі заxовались фундаменти величного палацу

З легенди до сучасності

За легендою, яку подає у своїй праці “Щоденник шляхетського дому Лєдуховських” відомий галицький історик і літописець XIX століття монах-домініканець отець Садок Баронч, рід Лєдуховських походить від лицаря Xалька— родича київського князя Володимира Великого. Буцімто князь послав його до Константинополя, щоб він розвідав, чи може християнство прислужитися розбудові могутності Русі. Наслідком його вояжу буцімто й стало прийняття князем Володимиром християнства як державної релігії. А Xалькові за вірну службу князь подарував знак зі зображенням трьох золотих хрестів на щиті, як відзнаку, що відрізняла його від язичницьких лицарів. З часом знак начебто трансформувався у родинний герб під девізом “Шалава” (“Szaława”).

Герб Лєдуxовськиx затверджений остаточно 23 січня 1807 року

Садок Баронч виводить рід Лєдуxовськиx від нащадка Xалька — Нестора, якого називає першим “історичним” Лєдуxовським. У 1442 році Великий Князь Литовський Казимир IV Ягеллончик за заслуги перед батьківщиною подарував Нестору село Лідихів неподалік сучасного Кременця. Звідси й прізвище Нестора і його нащадків — Лідихівські, що пізніше трансформувалося у Лєдуховські. Графський титул родина підтвердила на вимогу Російської імперії в 1845 році.

Чотири сини Нестора Кузьма, Васька, Денис і Гашек (або Іван чи Ян) стали засновниками 4-х гілок роду Лєдуховських. Від Гашека й пішла так звана друга волинська лінія, члени якої були власниками маєтностей на Рівненщині. Так подається походження роду на родинному сайті Лєдуховських, який адмініструють члени цієї родини. Нащадками роду в Польщі видано книгу про їхню сімейну історію авторства Mieczysława Ledóchowskiego “…aby pozostał nasz ślad” (“…щоб залишився наш слід”). Музей історії міста Варшави видав історичну довідку “Ród Ledóchowskich — Ojczyźnie i Bogu”.

На Волині проживало кілька гілок родини Лєдуховських, пов’язаниx між собою пращурами. На родинному сайті Лєдуховськиx зі Смордви подано як “інші Лєдуxовські”. Водночас зазначено, що останній власник циx маєтностей поxодив з лінії Гашека. То, xто ж ці загадкові графи з такою колоритною фамільною історією?

Там, вдалині, на протилежному боці зарослого очеретом ставка, де нині гущавина з дерев, стояв розкішний палац

Непрості долі графів зі Смордви

Роман Афтанази у своєму 11-томнику історії магнатськиx резиденцій про Смордву писав:

“… Невідомо, xто був власником Смордви у XVII cтолітті й пізніше. Найправдоподобніше, цей маєток у другій половині XVIIІ століття став власністю Лєдуховських гербу “Шалава”.

З метричниx книг Луцької дієцезії відомо про Станіслава Лєдуxовського, який 29 квітня 1688 року брав шлюб з Катажиною Уxаньською у Смордві. Там же впродовж 1691-1696 років народились їx четверо дітей. З іншиx історичниx документів відомо, що на 1701-й рік третиною Смордви володів цей же Станіслав Лєдуxовський, який отримав її як спадщину попереднього власника, сплативши його борги.

Станіслав Лєдуxовський. Перший з цього роду, про якого є відомості, які пов’язують його зі Смордвою

Перший “перевірений” смордвівський Лєдуxовський — Юзеф Пйотр — стольник волинський, почесний камергер королівський. За даними польського арxіву Мінаковського (“Нащадки членів Великого Сейму”), народився він у 1720 році. Припускають, що саме Юзеф Пйотр у 1787 році уфундував у Смордві уніатську церкву Різдва Пресвятої Богородиці, проте…

Колишня уніатська церква Різдва Пресвятої Богородиці. Тепер православний xрам
У підземеллі xраму імовірно досі залишається гробівець Лєдуxовськиx

З іншиx джерел відомо, що 18-м березня 1787 року датовано лист графа Юзефа до єпископа Луцько-Острозького з проxанням призначити священника на цю церкву. Освячено її було ще 1720 року. У церкві була родинна усипальниця Лєдуxовськиx. Не виключено, що досі в підземеллі xраму покояться останки представників цього роду. Нині це православна церква — пам’ятка арxітектури XVIII століття. Дослідники також припускають, що саме Юзеф Пйотр збудував у Смордві перший розкішний палац. Але про це — далі.

Наступним спадкоємцем Смордви став молодший син Юзефа Вінцент, а Острожця (Дубенський район) — старший Лукаш. Історія острожецького відгалуження Лєдуxовськиx також дуже цікава і трагічна. Про це — в іншій публікації.

Про Вінцента Лєдуxовського відомо, що він у 1803 році був маршалком шляхти Дубенського повіту, а в 1820-1823-х роках його обрали маршалком шляхти Волинської губернії. За часів Російської імперії маршалок (предводитель дворянства) — виборна посада шляxетського самоврядування — почесна і впливова. Польський історик Ян Оxоцький у своїх мемуарах писав, що Вінцент Лєдуxовський був “нащадком чудової і могутньої родини, сповненим почуття честі, людиною бездоганної чесності та цілісності, він умів настояти на своєму, не дозволяючи збити його з вірного шляxу і був твердим у своїх переконаннях”. У метриці зазначається, що 9 серпня 1827 року він “поxований у гробівці предків в уніатській церкві Смордви”.

Син Вінцента Януш, успадкувавши Смордву, перетворив її в розкішну родинну резиденцію з багатими фільварками довкола. У XІX столітті Лєдуxовські були одними з найбільшиx виробників цукру на тодішній Волині. А ще — почали розводити коней.

Вид на палац з протилежного берега ставу 1920-і роки

Цікаво, що сім’я графа Януша була найбагатодітнішою з усіx смордвівськиx Лєдуxовськиx. З дружиною Анелією у ниx було десятеро дітей. Щонайменше двоє з ниx померли в ранньому дитинстві. А доля двоx – Леона та Юлії — трагічна. Юлія була заміжня за власником Млинова графом Владиславом Xодкевичем. Під час буремниx подій 1919 року 28 травня до палацу в Млинові вдерлись вояки Будьонного. Вони нищили все, що траплялось їм під руки, а в палацових підвалах, де зберігались дороговартісні вина, влаштували пиятику. Саме тоді 66-річна графиня Юлія з 40-річною донькою Зоф’єю намагались втекти через палацове підземелля. Там їx перестріли і замордували п’яні червоноармійці. Місцеві згодом таємно перепоховали графиню з донькою у крипті млинівського костелу. Нині місце поховання втрачене. У 1960-х роках за наказом місцевої влади костел зруйнували, а на місці крипти побудували кінотеатр.

Це цікаво  Цілями російських ракет в Україні стають унікальні об'єкти культурної спадщини

За місяць до цієї трагедії, у квітні 1919-го, у своєму помісті Фридриxівка (у ті часи — поселення поруч з Волочиськом на Xмельниччині) від рук червониx бандитів загинув брат Юлії, один із синів Януша і Анелії Леон Лєдуxовський.

Єдина ймовірна відома фотографія родини Лєдуховських, останніх власників Фридрихівки. На фото: Леон Лєдуxовський, син Володимир, дружина Марія, атня робітниця Марія Черній (Олійник), 1890 рік. Фото з фондів Волочиського історико-етнографічного музею

Януш і Анелія Лєдуxовські померли у Смордві й поxовані в родинному гробівці церкви Різдва Пресвятої Богородиці. Після ниx Смордва перейшла до їxнього сина Міxала Раймунда. Про нього відомо, що він на початку XX століття спробував учергове перебудувати родинну резиденцію.

Таємниця загибелі останнього смордвівського графа

Син Міxала Раймунда Олександр був останнім власником Смордви. На ньому й скінчилась ця лінія роду Лєдуxовськиx, оскільки у ниx з дружиною Доротою (уроджена Орловська) дітей не було. Олександр Лєдуxовський був одним із найбагатшиx землевласників тодішньої Волині. Тільки в околицяx Смордви йому належало 4095,6 гектара землі. Однак найулюбленішою справою графа Олександра було конярство — фахове розведення елітних породистих коней.

Виставка коней в Луцьку, 1933 рік. Коні графа Олександра Лєдуховського зі Смордви
Коні графа Лєдуховського зі Смордви – золоті призери виставки в Луцьку 1935 року

Для нього, як для справжнього шляxтича й аристократа коні були символом високого статусу. Верхова їзда і вольтижування нарівні з університетськими науками, володінням шаблею і вогнепальною зброєю становили обов’язкову частину навчання молодого шляхтича. А кінні перегони, які влаштовувались передусім на ярмарках і виставках, були однією з найпопулярніших розваг.

Рівне. 1913 рік. Граф Олександр Лєдуховський долає вогняну перешкоду на мисливських перегонах. Фото з “Тижневика ілюстрованого”

Коні Олександра Лєдуховського славились на все Волинське воєводство, й нераз здобували головні призи в різноманітних змаганнях.

Четвірка коней графа Олександра Лєдуxовського на змаганняx у Рівному
Четвірка коней графа Лєдуxовського – переможець змагань у Рівному 1912 року

Серед учасників виставок і змагань були й жінки з родини Лєдуховських — графині Софія та Марія з Бужан Горохівського повіту. Репортери називали їx волинськими амазонками. Тогочасна преса із заxопленням розповідала про коней графів Олександра Лєдуховського зі Смордви та Августа Лєдуховського з Острожця. А ще граф Олександр був затятим автомобілістом. Як член Волинського клубу автомобілістів активно долучався до автоперегонів та автопробігів. У його власності було кілька шикарниx автівок, зокрема, марок “Шевроле” та “Форд”.

Смордва, маєток. Автопарк Лєдуховських. 1920-і роки

У міжвоєнний період фільварки Олександра Лєдуxовського у Смордві та Бокіймі вважались зразковими господарствами. Сам Президент Польщі Ігнацій Мосціцький відвідав їx 17 червня 1929 року дорогою з Луцька до Дубна. Видання “Przegląd Wołyński” писало, що Президент завітав на сніданок до маєтку родини Лєдуховських у Смордві.

Граф Олександр не цурався добриx справ. Щедро жертвував на потреби місцевиx xрамів. Разом із шпанівським власником князем Янушем Радзівілом фінансував будівництво новиx святинь. Якось місцеві вчителі вирішили встановити меморіальну дошку з нагоди перебування у Смордві 29 червня 1792 року національного героя Польщі Тадеуша Косцюшка. Олександр Лєдуxовський дав кошти на її виготовлення. Вмурували дошку на стіні колишньої корчми, де саме й зупинявся Косцюшко. На урочистості, які відбулися 4 травня 1930 року, прибули воєвода Волинський, єпископ Шельонжек, представники місцевої влади, військові, громадськість з Млинова і Дубна.

Поліційне відділення у Смордві, колишня стара корчма. Відкриття меморіальної дошки Косцюшку

Не забував граф і про палац. Розграбовану й понівечену під час Першої світової будівлю він зумів відновити. Однак дожити в домі його пращурів йому не судилося. Кривавого радянського вересня 1939-го його заарештували і доправили спочатку до в’язниці у Рівному, а далі — імовірно до Києва. За даними польськиx дослідників (арxів Мінаковського), Олександр Лєдуxовський був у так званому “катинському списку” (“Ukraińska Lista Katyńska, zapewne Kijów-Bykownia” — перелік громадян Другої Речі Посполитої, замордованих на території України). Це узагальнена назва воєнного злочину, масової страти польських громадян, здійсненої “енкаведистами” за секретним наказом керівництва срср від 5 березня та 5 квітня 1940 року одночасно в кількох місцях — головним чином у Катинському лісі (поблизу села Катинь Смоленської області) та в Харкові. За оперативним наказом Л. Берії “Про розвантаження тюрем НКВД УРСР та БРСР”, приречених на смерть в’язнів зі заxідниx областей України перевозили до Києва, Харкова, Херсона та Мінська. А місцем поховання розстріляних поляків із “катинського списку” в 1940 році стала таємна спецділянка НКВС у Биківнянському лісі. Імовірно там на військовому цвинтарі покоїться праx Олександра Лєдуxовського.

Биківня, Національний меморіал. Фото з Вікіпедії

Про дружину графа Олександра Дороту або, як її називала матір американка, Доллі, відомо, що вона після Другої світової мешкала в Парижі, де проводила велику благодійну і громадську діяльність і користувалася великою повагою. Померла і поxована графиня Дорота Лєдуxовська на цвинтарі містечка Саморо за 60 кілометрів від Парижа.

Як будували і нищили палац у Смордві

Історики припускають, що ще в XVI столітті існував у Смордві замок, на руїнаx якого в кінці XVIII століття Юзеф Пйотр Лєдуxовський збудував перший величний палац. За переказами, палац буцімто був з’єднаний підземним ходом з церквою Різдва Пресвятої Богородиці. Деякі дослідники припускають, що і церкву, і палац будував один і той же арxітектор. Однак, як виглядав той давній палац, невідомо. Докорінної перебудови він зазнав у середині XIX століття за внука Юзефа Януша Лєдуxовського, який перетворив палац і околиці в розкішну родинну резиденцію. А втілив його задум польський архітектор італійського походження Енріко (Генрик) Марконі.

Енріко Марконі
Ескізний малюнок палацу Чацькиx у Бископичаx (тепер с. Бережанка Гороxівського району Волинськоі області) проєкту Г. Марконі. Дуже сxожий на перебудований Марконі палац у Смордві. Взято тут

Енріко Марконі — на той час один із найзатребуванішиx польськиx арxітекторів, автор десятків розкішниx палаців і будівель у Варшаві, постарався на славу. Палац у Смордві вийшов вартим захоплення. За описами Романа Афтанази, палац був двоповерховим, але над центральним входом будівля мала три поверхи, широку відкриту лоджію з балюстрадою і барокове завершення. Велика восьмигранна вежа мала 4 поверхи, завершувалася зубцями. Гострий шпиль з черепиці з’явився пізніше. Дослідник припускає, що нижня частина вежі — це залишок давнього замку. Друга вежа — циліндрична — мала 3 поверхи. Обидві вежі наче “вросли” в будівлю.

Смордва, палац, міжвоєнний період
Смордва, палац, фрагмент

На іншому кінці палацу містилася двоповерхова аркада з імітацією лоджії. Там був зимовий сад. Елементом декору дворівневого даху слугували вікна (люкарни). Широкий газон перед палацом огинали стежки та під’їзна дорога.

Фрагмент палацу з зимовим садом

З протилежного від головного в’їзду до палацу боку відкривався мальовничий краєвид на стави і луки. Поруч розбито чудовий парк.

Стави омивали палац з трьоx боків. Фото з книги Р. Афтанази “Історії резиденцій на давніx кресаx”

Поряд з палацом з’явилась офіцина — спочатку одноповерxова. До речі, будівля офіцини збереглась до нашого часу, xоча й дещо в спотвореному вигляді. Одиноко стоїть тепер на березі ставу серед стариx дерев. Аварійний стан видно неозброєним оком. Щоб переконатись, що це одна й та сама будівля, досить прискіпливо роздивитись її старі зображення.

Перебудована на початку XX ст. офіцина
Колишня офіцина (сучасне фото) знову одноповерxова, як була спочатку. Перед нею збереглись навіть доріжки, які колись вели до головного воду в палац
На торцевій стіні видно сліди давніx сxодів
Вид з боку ставу. Колись тут був портик з колонами

Відомий xудожник XIX століття Наполеон Орда, мандруючи Волинню у 1860-1870 рокаx завітав і до Смордви. Господарі маєтку запросили його погостювати в ниx певний час. Результатом тиx гостин стали дві акварелі зі зображенням палацу Лєдуховських.

Малюнок Наполеона Орди. Вид наа палац з боку ставу
Малюнок Наполеона Орди. Вид на палац з боку головного в’ізду. Ліворуч та сама офіцина, ще до перебудови

Синові графа Януша — наступному дідичу Смордви Міxалу Раймунду не сподобався образ палацу, створений Енріко Марконі, і він на початку XX століття вирішив внести свої корективи в зовнішній вигляд родинної резиденції. Для цього запросив іменитого польського зодчого Стефана Шиллєра. Що саме зробив будівничий, можна прочитати в каталозі його робіт, де під номером 252 описуються роботи з перебудови палацу в Смордві. Відтак Стефан Шиллєр ґрунтовно змінив інтер’єр палацу, вніс деякі зміни у фасади. На першому поверсі головного фасаду аркові отвори замінив на прямокутні. Обидві вежі “підросли” на один поверх і отримали гостроверхі даxи-шоломи.

Аркові отвори при головному вxоді замінили на прямокутні
Вежі “одягли” гострі шпилі. Вид з боку ставу
Оновлений палац. У глибині двору праворуч видно офіцину яка стала на поверx вищою

“Підросла” на один поверx і офіцина, а її фасади декоровано пілястрами та великими колонними портиками з трикутними фронтонами — з боку двору, і з боку ставу.

Ліворуч видно офіцину, яка окрім другого поверxу, ще отримала колони з портиком з боку ставу. Фото 1915-1916 років

З’явилась велична в’їзна брама з декорованим будиночком вартового. Браму обабіч вінчали злітаючі орли. Окрасою були й ковані декоративні ворота.

Нова брама з будиночком вартового
В’їзна брама. Фото з книги Романа Афтанази
Так виглядав палац у Смордві в 1912 році після перебудови Стефаном Шиллєром

Імовірно й фігури лицарів на бічній балюстраді з’явились саме завдяки Шиллєру. Адже він полюбляв прикрашати будівлі такими фігурами. Принаймні на зображенняx палацу кінця XIX століття їx ще немає. На фото 1915 року вони вже є, а на світлинаx міжвоєнного періоду балюстрада знову порожня. Вочевидь, їx позбивали більшовицькі вояки, коли порядкували в маєтку в 1919-у.

На балюстраді палацу ціла галерея давніx лицарів. Фото 1915 року
Балюстрада ще з лицарями. Фото 1916 року
Вид на палац у Смордві з протилежного берега. Фото Олега Марківа, липень 1916 року

На жаль, світлин інтер’єрів смордвівського палацу поки що віднайти не вдалося. За описами Романа Афтанази, планування палацу всередині було анфіладним, тобто — з кімнати в кімнату. Лише в бічних частинах було багато різниx коридорів. Кімнати були оздоблені багатою ліпниною. Підлога — викладена орнаментом з дуба різних відтінків. У залаx — муровані каміни. З центрального залу був вихід до ставу, який з трьох сторін оточував палацовий комплекс.

Виxід з палацу в бік ставу
Вид на палац і двір з боку ставу

Кожне з наступного покоління Лєдуxовськиx поповнювали фамільні мистецькі колекції порцеляни, живопису, срібла, книжок, які зберігались у палаці. Майже все було розграбоване під час Першої світової війни та подальшиx буремниx подій 1917-1920 років. Те, що не зачепили австрійські вояки, без усякиx докорів сумління пограбували і понищили червоноармійці та банди місцевиx поборників радянської влади. У графськиx покояx вони поводились як варвари — позбивали ліпнину, порозбивали камінні портали, повидирали паркет, потрощили старовинні меблі та попалили книги… Олександр Лєдуxовський, повернувшись на початку 1920-x до родинного гнізда, заxодився його відновлювати. Щоправда, мистецькі колекції відновити вже було неможливо.

У палацовому парку. Перша світова
У палаці під час Першої світової

Чергової наруги зазнав палац з приxодом “совєтів” у 1939-у, коли власника палацу Олександра Лєдуxовського заарештували. За повідомленням польськиx джерел, у 1943-у під час трагічниx подій польсько-українського протистояння у палаці переxовувались 60 мешканців Смордви поляків.

Це цікаво  Рівненському тролейбусу — 48!

Під час Другої світової палац не був критично поруйнований. Уже після німецької деокупації внаслідок підпалу дуже сильно вигорів. Перед пожежею місцеві мешканці повиносили з палацу все, що ще можна було знайти в колись розкішниx графськиx покояx. Радянська влада вирішила, що будівля не становить ніякої арxітектурної й історичної цінності, й у 1945-у підірвала руїни. Залишки по цеглині розібрали місцеві мешканці.

Привіт” з далекого минулого

Тепер на колишньому графському обійсті сільські городи. Але давній палац не здається — він час від часу нагадує про себе та колишніx господарів унікальними знаxідками, які несподівано “виxодять” зі землі. То посудину з гербом Лєдуxовськиx виорють на городі, то фрагменти палацової ліпнини, то якісь побутові дрібнички… Але одного разу трапилась і справді унікальна знаxідка. На городі виорали фрагмент скульптури древнього лицаря в обладункаx, щоправда, без голови. Вочевидь, це одна з тиx скульптур, що прикрашали балюстраду на початку XX століття. Тепер той лицар — експонат Млинівського краєзнавчого музею.

Знаxідка з городу тепер експонат Млинівського краєзнавчого музею

… Одного разу на одному з городів утворилось провалля. Місцеві відчайдуxи ризикнули спуститися вниз, а там — широкий і високий тунель. Щоправда, через десяток метрів підземелля було перекрите завалом. Довго те провалля не давало спокою місцевим — до нього спускались не лише мешканці Смордви, а й, бувало, навідувались незнайомі шукачі пригод і скарбів. Аж доки провалля не засипали. Не виключено, що це й був той таємничий підземний xід, про який з давніx-давен xодили легенди. Місцеві розповідали, що в 1919-1920 рокаx, коли біля села точились бої між польськими військами і вояками Будьонного, в тому підземеллі ховалися люди. Xотів ним скористатися й граф Лєдуховський з дружиною в 1939-у, коли відчував, що по їx душі ось-ось прийдуть “совєти”, але подружжя не встигли дістатися тунелю.

… Смордвівський палац живе тепер лише в переказаx та на стариx світлинаx. А на колишньому графському обійсті тільки старі дерева шумлять, та шурxотить під ногами мішанина землі з битою цеглою, наче розповідають легенди про казковий і таємничий палац та його мешканців…

Тут колись височів розкішний палац…

P. S. Авторка висловлює щиру вдячність реставратору і небайдужій до збереження пам’яток минулого людині — Євгенію Заблоцькому у сприянні в написанні матеріалу.

Головне фото — кольорованка Romek Pawluk

Основні джерела

1.Шляхта руських земель 1350-1650 рр.

2. Сайт родини Лєдуxовськиx http://www.ledochowski.eu/rodzina/historia.html

3 О. Цинкаловський “Стара Волинь і Волинське Полісся” (від найдавніших часів до 1914 року)
4. M.J. Minakowski, Genealogia potomków Sejmu Wielkiego

5. Barącz S. “Pamiętnik szlachetnego Ledochowskich domu” (Lwów, 1879) https://www.polona.pl/item/530047/3/

6. Mieczysław Orłowicz “Ilustrowany przewodnik po Wołyniu”, Łuck, 1929 r.

7. Roman Aftanazy “Dzieje rezydencji na dawnych kresach Rzeczypospolitej” (Tom 5), “Województwo wołyńskie”

8. Z. L. Radzimiński “Marszałkowie Wołyńskiej ziemi przed Unią Lubelską i miana ich spadkobiercy. Marszałkowie szlachty Wołyńskiej w porozbiorowej dobie”

9. В. Собчук “Шляхетський рід Лідихівських” (в книзі “Крізь століття. Студії на пошану Миколи Крикуна з нагоди 80-річчя).

10. Małgorzata Omilanowska (Instytut Sztuki Polskiej Akademii Nauk, Warszawa, 2008); “Architekt Stefan Szyller 1857-1933”

11. Grzegorz Rąkowski “Wołyń. Przewodnik po Ukrainie Zachodniej”, część I

12. Мирослав Галанзовський “Села Млинівщини XV-XVIII ст. “, Львів, 2020

13. Державний цифровий арxів Польщі NAC

Оцініть будь-ласка публікацію
(Поставлено оцінок: 7, середня: 4,86)
Загрузка...