“Злодії не хочуть красти, а долар вперся…”. Газетна історія Рівного

В’їдлива критика і дошкульні слова, “фейки” і авторські “ляпи” — всі ці сучасні медійні атрибути можна знайти і в рівненській пресі дуже давніх часів. Гортаючи періодику сторічної і більше давнини уважний читач натрапить на такі цікавинки з життя нашого міста, про які не прочитає в жодному науковому виданні.

У сховищах Держархіву Рівненської області зберігається 1 248 підшивок газет і 3 227 підшивок журналів, які в різні часи видавалися чи розповсюджувалися на Рівненщині. На виставці з фондів наукової бібліотеки ДАРО “Свідки епохи” представлено екземпляри від найстаріших і унікальних до сучасних періодичних видань.

Тут можна побачити газети і журнали для дорослих, і дітей, так звані жіночі видання, політичну пресу, видання окремих підприємств, організацій і установ, шкільну пресу і так звані одноденки. Подана в них інформація, можливо, не завжди об’єктивна, але завжди унікальна, бо її взято з життя нашого міста і краю.

Про найстарішу газету, яка зберігається у фондах ДАРО, розповідає старший науковий співробітник архіву Олена Гумінська:

Якось ще 12 років тому, коли я прийшла на роботу в архів, переглядаючи старі документи, натрапила на необліковану цікаву газету — “Волинскія губєрнскія вєдомості”. Звернула увагу на дату виходу номера — 7 травня 1849 року! Вона незвичного для нас формату — приблизно така, як учнівський зошит, на тонкому папері…. має 25 сторінок. На титульному листі вказується, що видається газета при губернському правлінні, виходить раз на тиждень по суботах і коштує за повний комплект на рік з доставкою 3 рублі і 50 копійок сріблом. Це одна з перших на Волині газет і найстаріша, яка зберігається в нашому архіві. Маємо всього лише один номер видання.

Серед інших унікальних газетних раритетів Держархіву Рівненської області — “Волинскія єпархіальния вєдомості” за 1883 рік; “Вісник повітового земства” за 1916-1918 роки; один примірник “Робітничої газети” за квітень 1919 року періоду Петлюри. Чимало було видань, які протрималися всього рік-два, а то й менше: “Наша нєдєля” (1913 рік); “Телеграми” (1914); “Волинская мисль” (1911-1912); “Кривоє зєркало” (1910); ”Юго-Западная Волинь” (1909-1914).

Як розповіла начальниця відділу використання інформації ДАРО Людмила Леонова, в архіві зберігається й кілька номерів найстарішої партійної газети, друкованого органу Української народної партії — газети “Дзвін”, яка вийшла в Рівному вперше в квітні 1923 року. Редактором газети був Володимир Оскілко — в часи Української національної революції генерал-хорунжий Армії УНР, колишній командувач її південно-західним фронтом.

Рекламуючи видання, – розповідає Людмила Леонова, – редакція зазначала, що “Дзвін” — “єдиний український селянський часопис”, який є “найбільшою та найповажнішою газетою Волині, Полісся. Холмщини і Підляшшя”, є “трибуном українського народу в Польщі” і головним завданням видання є “боронити інтереси українського селянства”. Звісно, не забували зазначити, що газета є “найкращим джерелом реклями для купців, промисловців та фабрикантів”. До складу редакції входили колишній старшина Армії УНР Йосип Біденко, вчитель Йосип Мацюк, селянин з Карпилівки Володимир Гетнер (з 1925 року головний редактор), Володимир Гнатович. На сторінках часопису домінувала антибільшовицька тематика. Лейтмотивом усіх публікацій було твердження, що “Українська народна партія вестиме рішучу боротьбу тут, у Польщі, створюючи єдиний антикомуністичний фронт”. Водночас, публікації містили й критику польської влади, пропагували ідеї українізації православної церкви у Польщі. Не оминали репортери й події у Рівному. Часопис “Дзвін” виходив двічі на тиждень українською мовою тиражем дві тисячі екземплярів, мав майже 500 передплатників.

А основним рупором міського життя міжвоєнного Рівного була щотижнева польськомовна місцева газета “Echo Rówieńskie” (“Рівненське відлуння”) , яка виходила з березня 1924 року. Офіційно головним редактором і видавцем був Каміл Сємашко, але, оскільки він мешкав у Варшаві, то справами випусковими займався Сруль Фейхель. Редакція кілька разів міняла адреси: то була на Третього Мая (Соборна) неподалік Свято-Воскресенського собору, то на Галлєра (16 Липня), то на 13 Дивізії (Петлюри).

Газета позиціонувалася як така, що не виражатиме інтересів жодної з політичних партій, – розповідає Людмила Леонова, – а “працюватиме для блага цілого суспільства”. Основна тематика публікацій — діяльність громадських, культурно-освітніх, доброчинних інституцій, що діють в кордонах Рівненського повітового староства. Однак, попри такі заяви, публікації часто рясніли і політикою, і критикою місцевої влади та окремих посадовців. Попри невеликий тираж (700 екземплярів) газета поширювалася на теренах усього Волинського воєводства.

Ще один цікавий тижневик, що виходив у Рівному в міжвоєнний час — “Echo Wołyńskie” (“Відлуння Волині” або “Волинське відлуння”), представлений в Рівненському архіві всього кількома числами за 1932 рік, зазначає Людмила Леонова.

Редакція цього суспільно-політичного тижневика знаходилася в Рівному на вулиці Третього Мая (Соборна). 15 і мала відділи в Горохові, Костополі, Ковелі. Кременці. Любомлі. Луцьку, Острозі. Сарнах, Здолбунові. Видавцем була повітова рада B.B.W.R. (блок співпраці з урядом Юзефа Пілсудського).

На виставці, яку розгорнуто в приміщенні Держархіву Рівненської області, можна побачити й чимало видань різних років для дітей. Це часописи “Українська дитина”, “Сонечко”, “Орленя”.

Розповідає Олена Гумінська:

Маємо примірник українського часопису для дітей “Сонечко” за травень 1938 року. У цьому номері чимало матеріалів присвячено Симону Петлюрі (як відомо, він загинув у травні 1926 року), його рідним. На обгортці бачимао портрет його доньки Лесі. Цікавий збірник “Ватра”, який видавала “Молода громада” — найвищий учнівський орган української гімназії в Рівному. Цікаво, що цей збірник проілюстровано малюнками Ніла Хасевича.

“Злодії не хочуть красти, а долар вперся…”

Аби привабити читачів, репортери не зупинялися ні перед чим, і часто газетні шпальти сторічної давнини рясніли аж надто в’їдливою критикою місцевої влади і образливими для Рівного і мешканців публікаціями. Розповідає Людмила Леонова:

Наприклад. “Echo Rówieńskie” часто друкувало фейлетони з життя міста. Оскільки авторами їх часто були кореспонденти, яких до нашого краю привели пошуки роботи, то, вочевидь, для них, мешканців центральної Польщі, європейців, наша дійсність була шокуючою. От вони й не добирали виразів. В одному з номерів газети в матеріалі “Враження американки від подорожі до сходу” автор (чи авторка) доволі образливо пише про тодішнє Рівне: “У моїй подорожі на схід скандалом було б не згадати відоме і найсмердючіше на всю Польщу місто Ровноград, яке розляглося мальовничо над хвилями відходів “Брудниці”, або по-іншому знаній “Вилєвніци” (“Помийниці”, ідеться про річку Устю). … знущаючись над архітектурою міста, газети єдину його окрасу — ратушну вежу пропонують висунути на міжнародну виставку в Італії, як шедевр архітектури ХХ століття. Ми ж зауважимо, що в місті взагалі немає ратуші, а міська адміністрація міститься в тісному і задушливому приміщенні магістрату. … ціла Польща не хоче визнати Рівне за місто, що є не тільки образливо, але є скандалом для всієї Європи. … Є постійний театр (в проекті), 5 кінотеатрів, які раз у рік бувають вщент заповнені, і це тоді, коли сеанси безкоштовні; пожежна сторожа, постійно без грошей і обладнання (на цьому треба заощаджувати, так вважає магістрат). На велику увагу заслуговує рівненське болото, яке тут можна придбати цілими вагонами за низькими цінами”.

Діставалося від в’їдливих репортерів і міському чиновництву. Ось як “Ехо Рувеньске” писало про життя в місті:

“Магістрат: вже витратив 360 пляшок чорнил, 1940 пер, кілька центнерів паперу — працює над закінченням бюджету. Поліція: повний застій. Злодії не хочуть красти, ніхто нікому не робить масажу обличчя за допомогою рук або ніг. Справжні “золоті перстьонки” зникли з ринку, а кишенькові злодії та інші зломщики сейфів постановили внести до вищих влад протест на керівника слідчого відділу, що він дуже швидко руйнує їх “чесну” працю. Чорна біржа: вже довгий час в жалобі. Долар вперся і нізащо не хоче зрушити з місця. “Бергшльосс”: безперестанно виготовляє пиво, і скоро воно потече по вулицях потоком на радість пиякам. “Хасмонея”: проводить бали, і її не хвилює весна. “Мацеж школьна”: постановили відкривати хоча б по дві школи щотижня”.

Порція незлостивої іронії від газетярів дісталася й новаціям у роботі гицлів. Оскільки в Рівному практично не було бездомних собак, то гицлів зобов’язали відловлювати бродячих свиней, але, як завжди, щось пішло не так.

“Гицель трохи не помер від радості, – писала газета, – узяв свій неодмінний аркан, нагайку і поїхав у місто. Ловив свиней, які були під наглядом, і без нагляду… У повітрі стояв неймовірний галас і свиней, і їхніх господарів. Гицель бив нагайкою галасуючих жінок, і навіть злапав арканом двох хлопців… І хоча розпорядження стосувалося свиней, які бродили по місту без нагляду, гицелі хапали всіх без розбору. А все тому, що влада не розвісила попереджуючих оголошень”.

Діставалося від “кореспондентів від дірявих містків і поганих тротуарів” (як образно називали себе деякі репортери в публікаціях) і рівненським обивателям. Так, наприклад, газетярі критикували місцевих за брак смаку, бо, мовляв, вони ігнорують гастрольні вистави пристойних театральних труп:”Провал Вілейського (Вільнюсського) театру “Тард”, гастролі якого проходять в приміщенні цирку. Можливо, в Рівному забагато людей, які не відчувають, що мистецтво є інтернаціональне. І гарний театр треба більше цінувати, ніж погане місцеве кабаре.”

Преса за часів німецької окупації

Найвідоміше друковане рівненське видання періоду окупації — газета “Волинь”, яку редагував Улас Самчук. Перше число “Волині” накладом у 12 тисяч примірників побачило світ першого вересня 1941 року. Один примірник коштував 50 копійок, згодом вартість зросла до одного карбованця.

Видавці прагнули, щоб газета була своя, – розповідає Людмила Леонова, – не лише мовою, як вони казали, але й змістом. Улас Самчук в першому числі газети писав: “Маємо надію надати нашому часописові вигляд і зміст пресового органу, який би приносив не тільки біжучі вісті нашої провінції, але й також через своїх дописувачів та кореспондентів за кордонами нашої батьківщини інформував нас про життя всього культурного світу. …Політика, культура, господарство, тілесне виховання і спорт, справи православної церкви, статті з різних ділянок життя — все те знайде місце на сторінках нашого часопису. Просимо лише наділити нас своїм довір’ям…”. Водночас, німецька адміністрація виставила певні заборони в діяльності газети. Зокрема, не можна було порушувати питань української державності, організації української військової сили, критикувати офіційні розпорядження, мати незалежну лінію поведінки. Газета в умовах окупації виходила упродовж 29-ти місяців, вийшло 232 номери.

“Червона” преса

Після встановлення радянської влади в 1939 році одразу з’явилися нові періодичні видання, які були не так засобами інформації, як органами пропаганди. Головною “червоною” газетою Рівненщини був “Червоний прапор”.

Розповідає Людмила Леонова:

У грудні 1939-го почала виходити газета “Червона зірка”, яку видавало тимчасове управління. А 10 грудня 1939-го року на своєму першому засіданні бюро Ровенського обкому КП(б)У ухвалило постанову про видання обласної партійної газети “Червоний прапор”. Вона мала виходити 25 разів на місяць на 4-х сторінках тиражем 45 тисяч. Перший номер газети вийшов 19 грудня. Видавництво “Червоного прапора” мало розгалужену структуру, а назви відділів говорять самі за себе: відділ пропаганди і агітації, партійний, радянського будівництва. Були ще відділи торгівлі і культури, промислово-транспортний, листів і робсількорів. Після звільнення Рівного в 1944 році “Червоний прапор” відновив друк. У нашому архіві можна побачити підшивки практично за всі роки існування цієї наймасовішої радянської газети нашого краю.

Як зберігаються підшивки старої періодики, можна побачити у сховищі архіву.

Світлана Калько, Людмила Леонова (нач. відділу використання інформації ДАРО)