Його життя схоже на яскраву пригоду під час якої він примудрився побувати політиком і меценатом, військовим і літератором, зробити низку відкриттів і зазирнути за завісу містичного. Розмаїття його захоплень досі вражає і не дає спокою дослідникам. Хто ж він — загадковий граф, що проміняв блискучу Варшаву на провінційний Млинів?
Він народився в родині вершків польської аристократії, чий знаменитий рід започаткував київський воєвода Іван Ходкевич. Представники цього роду піднеслися до рівня еліти Великого князівства Литовського, увійшли в історію польської науки і культури, залишили помітний слід в історії України й Білорусі, де мали великі маєтності. Життєпис цієї графської родини вразить уяву будь-якого поціновувача минувшини — недосяжний загадковий світ, сповнений таємниць і містики, одна з яких — непересічна особистість Олександра Францішека Ходкевича. Загадковий граф — масон і філософ, дослідник і експериментатор… Він “зважував” світло, науково обгрунтовував існування привидів та хотів оживляти померлих… Сучасники називали його одним із невизнаних і неоцінених особистостей епохи. Життєва історія графа Ходкевича та його нащадків — колоритна сторінка минувшини нашого краю.
Млинівський граф народився у Чорнобилі
Чорнобиль, що в свідомості українців назавжди залишився символом страшної катастрофи, цікавий своєю давньою історією. У 1703 році містечко стало фамільною резиденцією Ходкевичів. У якості посага його принесла магнатам донька попереднього власника містечка князя Казимира Сапіги Сесілія, одружившись з Яном Каролем Ходкевичем. Її внук Ян Миколай став наступним власником Чорнобиля. Саме з ним пов’язують піднесення підупалого поселення й розбудову тамтешнього замку. У спадщину від Сапіг Ходкевичам дісталася унікальна мапа Чорнобиля 1750 року, яка нині зберігається у родинному архіві Ходкевичів у фондах Краківського Державного архіву в Польщі.
Карту знайшов реставратор, дослідник історії роду Ходкевичів і їхньої млинівської резиденції уродженець Млинова Євген Заблоцький.
У скромній чорнобильській садибі (Ходкевичі не мешкали в замковому палаці) в родині генерального старости Жмудського Яна Миколая Ходкевича та Марії Людвики з Жевуських (доньки гетьмана великого коронного і краківського воєводи Вацлава Жевуського та Анни Любомирської) четвертого червня 1776 року народився герой нашої оповіді, якого нарекли Олександром Францішеком. Утім, точну дату народження майбутнього млинівського графа ще потрібно досліджувати. Хоча більшість джерел подає зазначену дату, однак у документі про хрещення у Земських книгах Луцького повіту від 30 травня 1799 року згадується рік 1777-й. Там же міститься запис матері, який підтверджує дату народження 20 вересня 1777 року, і два випадкові вірші секретаря Людвіка Гінетта, що також підтверджують цю дату. Цей документ міститься в архіві Ходкевичів, що зберігається у фондах Краківського Держархіву.
Коли Олександру Францішеку виповнилося 5 років не стало батька — графа Яна Миколая, і опіку над сином повністю перебрала матір Марія Людвика.
Графиня була дама амбіційна, гонорова і свідома свого високого походження, тому дбала про належне виховання дітей. Олександр Францішек початкову освіту здобував у домашніх вчителів. А в 1790 році 14-річного шляхтича віддали до престижного варшавського лицарського пансіону для магнацької молоді відомого тогочасного професора і педагога Марціна Нікути.
На цьому чорнобильський етап життя героя нашої оповіді завершився. У 1896 році родина Ходкевичів продала Чорнобиль російській державі, але замок і садиба залишалися у їхньому володінні аж до 1910 року.
Між політикою і війною
Поки юний граф Олександр здобував свої перші “університети”, його матір, на той час уже вдова, в 1785 році розгорнула величезне будівництво нової резиденції з палацом і парком у Млинові, завершувати яке довелося уже Олександру. Утім, історія будівництва і знищення однієї з найвеличніших резиденцій на історичній Волині заслуговує на окрему розповідь (читайте в продовженні).
А тим часом молодого графа закружляв життєвий вир у неймовірному калейдоскопі подій. Вісімнадцятирічним юнаком, у 1794-у, долучився до повстанців Тадеуша Косцюшка, від якого отримав чин майора Національної гвардії.
Під час польсько-австрійської війни 1809 року Олександр Ходкевич організовував таємні патріотичні товариства на Волині. Ідеї відродження Польщі й здобуття нею незалежності знаходили щирий відгук і підтримку в молодого патріотичного шляхтича, що не залишилося непоміченим. Перед початком московської кампанії Наполеона Рада Міністрів Герцогства Варшавського визначила графа Ходкевича одним із номінантів на посаду в майбутніх державних органах Литви. Після захоплення Наполеоном Вільна Ходкевич став членом Комітету Збройних Сил Тимчасового уряду. Утім, військова кар’єра графа Ходкевича була хоча й яскравою, але недовгою.
У липні 1812-го він, покладаючи неабиякі надії на Наполеона Бонапарта (поляки сподівалися, що, перемігши Росію, Наполеон сприятиме створенню незалежної польської держави), на власні кошти спорядив 18-й піхотний полк. Під командуванням Ходкевича полк у складі армії Наполеона воював проти росіян. У 1812 році полк Ходкевича брав участь в обороні стратегічної фортеці Модлін (тепер містечко Нови Двор Мазовецький за 30 кілометрів від Варшави).
За участь в обороні Модліна Наполеон вирішив нагородити Ходкевича французьким Золотим Хрестом Почесного Легіону. Проте граф відмовився прийняти відзнаку, зазначивши, що служив не заради нагород, а задля відродження Польщі. Полковник Ходкевич був єдиним з офіцерів модлінського гарнізону (фортеця витримала 11-місячну облогу), хто не підписав акт про капітуляцію. Комендант гарнізону генерал Дандельс одразу погодився на пропозицію здатися. Однак польські офіцери наполягали на подальшому спротиві. Як Дандельс намагався переконати гарнізон здатися, Олександр Ходкевич описав у своїх спогадах про ті події:
”Щоб знищити бойовий дух гарнізону, він повідомляв лише погані новини. Приховав звістку про перемогу Наполеона під Дрезденом. …Розповсюджував чутки, що у фортеці не залишилося харчів, води, медикаментів. Дандельс оголосив триденний іспит: оборонці мали споживати самий хліб, без м’яса. Однак гарнізон фортеці виявився стійким. Жоден не втік. Тоді іноземні офіцери проголосували за зменшення наполовину харчового раціону для польської частини гарнізону, тоді як іноземцям дали повний“.
У фортеці полковнику Ходкевичу довелося застосувати й деякі свої наукові знання. Коли закінчувалися запаси горілки (її видавали солдатам як частину продовольчого раціону), за технологією Ходкевича робили горілку з рису, запасів якого на складах фортеці було вдосталь.
Модлінська епопея закінчилася для Ходкевича короткочасним російським полоном. Хоча деякі польські джерела це спростовують, зазначаючи, що поляків-оборонців було демобілізовано і всім наказано їхати по домівках.
У 1815 році Ходкевич уже в чині бригадного генерала служив у польському війську. Однак у грудні 1818-го він остаточно залишив службу за власним бажанням через незгоду з грубими методами командування армією цесаревичем і Великим князем Костянтином (брат імператора Олександра І і намісник престолу, командувач збройних сил новоутвореного Царства Польського). Протистояння між графом Ходкевичем і цесаревичем Костянтином відбувалося й надалі. Засідання сенату 9 квітня 1819 року було для Ходкевича останнім у якості сенатора. Цесаревич Костянтин у своїй промові образив патріотичні почуття Ходкевича, а в його особі, як вважав граф, і почуття усіх поляків. Гоноровий шляхтич надто різко відповів Костянтинові, за що й поплатився. Декретом імператора Олександра І Ходкевича було позбавлено звання сенатора. Натомість у жовтні 1819 року він продовжив політичну кар’єру, ставши депутатом сейму. У подальшому ще двічі — в 1820-у і 1825-у обирався депутатом сейму від Сандомирського воєводства.
Олександр Ходкевич увійшов в історію російського повстання “декабристів”. З проханням посприяти контактам з поляками-патріотами до Ходкевича звернулися Бестужев-Рюмін і Муравйов. Зустріч, під час якої обговорювали крамольні ідеї подолання самодержавної деспотії, відбулася зокрема в 1824 році в Києві під час “Київських контрактів”. Під час процесу над “декабристами” посередництво Ходкевича було викрито. Його звинуватили в антидержавній діяльності й за наказом цесаревича Костянтина 8 лютого 1826 року арештували просто в млинівській резиденції звідки доправили до Петербурга. Однак у суді довести провину Ходкевича не вдалося, і його звільнили. Щоправда, після цього граф мусив рік жити в Житомирі під наглядом поліції.
Пиво і хімія від Ходкевича
У біографії млинівського графа вражає розмаїття його наукових пошуків. Переїжджаючи з однієї своєї резиденції до іншої, невгамовний магнат не припиняв своїх досліджень. А починалося все на Млинівщині. Спадковим маєтком молодого графа спочатку була садиба в селі Пекалів, неподалік Млинова. Пекалівська садиба Олександра Ходкевича в кінці XVIII століття нагадувала коштовну скриньку, в якій були картинна галерея, багатюща бібліотека з родинним архівом, колекція унікальних старовинних предметів, аматорський приватний театр. А головне — там були лабораторія для фізичних і хімічних дослідів та метеорологічна обсерваторія, рукописи про діяльність якої зберігаються нині в Краківському архіві.
Фізико-хімічну лабораторію Ходкевич облаштував у 1811 році й у родовому палаці у Варшаві. Там не лише сам займався дослідженнями, а й дозволяв це робити вченим-початківцям та студентам.
Цього ж року 35-річний Олександр Ходкевич видав перший у Польщі посібник з пивоваріння, в якому вмістив не лише рецепти унікального пива, а й описав і зобразив у малюнках технологію виготовлення напою, обладнання броварні тощо.
Поляки давно розпробували пиво від Ходкевича і п’ють його донині, не забуваючи зазначити, хто винайшов рецепт. А його книгу перевидали, і нею користуються сучасні броварі.
Однак деякі сучасники до наукової діяльності допитливого графа поставилися вельми скептично, наголошуючи на тому, що він науковець-дилетант. Тогочасна громадськість трактувала його заняття як забаганки й фантазії багатого пана. “Вся його праця, на яку він поклав життя, розбивалася об нерозуміння суспільства”, – писали сучасники. Не всі схвалили і його семитомний підручник з хімії (1816-1818 роки), розрахований на учнів ліцеїв та вищих шкіл. Видання вийшло в світ завдяки зусиллям відомого видавця та книгознавця Юзефа Венецького. Водночас, Віленська наукова школа, спираючись на авторитет Анджея Снядецького (поляки вважають його батьком польської хімії і генієм польської науки ХІХ століття) сприйняла його підручники дуже критично. Але попри це Ходкевич таки зробив кілька відкриттів. Зокрема, довів, що йод можна отримати з фукусу (вид водорослів), а калій — з калійних солей.
У галузі фізики він займався зокрема побудовою повітряного термометра й спеціального телескопа для вимірювання відстані та метеорологічних спостережень.
Усе ж таки певного визнання граф-дослідник таки досяг. Про це свідчить його почесне членство в провідних наукових інституціях Європи — Академії наук у Петербурзі та Віленському університеті, товаристві аграрно-гальванічному в Парижі, мінералогічному в Єні та Петербурзі, фармацевтичному у Вільно.
Олександр Ходкевич був одним із засновників Волинської гімназії в Кременці. Щорічно надсилав туди 300 срібних рублів і окремо для кафедри хімії, якої був фундатором – 40 тисяч злотих.
Таємниці “філософського” будиночка
Успадкувавши після смерті в 1816 році матері Млинів, Олександр Ходкевич заходився добудовувати палацово-парковий комплекс, не забуваючи при цьому й про свою дослідницьку діяльність.
Розчарування через невизнання сучасниками його наукових пошуків та негаразди в особистому житті, вочевидь, і погнали його до тихого провінційного Млинова, в якому він остаточно осів після поразки польського повстання 1830-1831 років. У розкішній резиденції невгамовний граф з головою занурився у свої досліди.
Ще за часів графині Людвики Олександр збудував у парку на березі мальовничого каналу павільйон, названий сучасниками графа “філософським” будиночком. Це був такий собі міні-палац, чудернацький зовні й розкішний усередині. Оштукатурені під скельний камінь стіни, гонтовий дах, з боку каналу — стіна з низкою напівкруглих отворів. З одного боку до будиночка прилягала печера, збудована з глини й землі з додаванням якихось хімічних домішок. Печера складалася з кількох аркад на різних рівнях і використовувалася Ходкевичем для наукових експериментів.
У пізніші часи її використовували як спуск по крутому схилу до стежки вздовж каналу. Над входом до павільйону висіла кам’яна табличка з незрозумілими арабськими написами, що додавало будівлі ще більшої загадковості. Всередині будиночок мав окремі житлові кімнати, передпокій, їдальню та гардеробну, обставлені меблями, перевезеними з Пекалова, багато оздобленими. Окремо було облаштовано приміщення для дослідів та зберігання реактивів.
Саме тут любив усамітнюватися граф Ходкевич, якому не давали спокою непізнанні процеси природи. Досліди й експерименти стали головним захопленням млинівського шляхтича.
Ще за життя графині Марії Людвики цей павільйон слугував приміщенням, де Олександр Ходкевич приймав своїх особистих гостей, яких не переставало вражати розмаїття захоплень незвичайного графа.
Дивакуваті досліди млинівського “Каліостро”
“Світло має вагу”, – доводив з упертістю Коперніка, який будь-що запевняв, що земля таки обертається, наполегливий граф Ходкевич. На думку, що промінь світла має вагу, млинівського шляхтича-експериментатора наштовхнуло споглядання картини Франческо Казанови “Напад розбійників”, де зображено, як крізь грозове захмарене небо пробиваються промені сонця. Про це описував у своїх спогадах польський історик і письменник-мемуарист Юліан Урсин Нємцевич, який побував у Млинівському маєтку Ходкевича, і з яким граф-дослідник поділився своїми припущеннями.
Досліди зі “зважування” світла Ходкевич проводив у своєму “філософському” будиночку і, можливо, в павільйоні, який в описах резиденції називається “камера-обскура”. Камерами-обскурами називали ящик з отвором для проходження світла. На протилежній стінці ящика отримувалося зображення. Цей пристрій був прототипом майбутніх фотоапаратів. Камери-обскури будували також у вигляді будиночків. У описі павільйону йдеться про наявність щілин у стелі для спостереження за сонячним світлом. У 1837 році Ходкевич таки опублікував статтю “Доповідь про вагу світла”, яку показував усім своїм гостям і дуже пишався цим “відкриттям”.
Натхненний модними науковими віяннями XVIII-початку ХІХ століть, Олександр Ходкевич не залишився осторонь дослідження таємниць життя і смерті. Вважаючи себе вченим-експериментатором, Ходкевич намагався будь-яким явищам, навіть містичним, знайти матеріальне пояснення. А те, що граф Ходкевич був членом кількох масонських лож (як відомо, алхімія — один з наріжних каменів масонства), накладало свій відбиток на його наукові пошуки. Деякі його досліди викликали, щонайменше, здивування у сучасників. Наприклад, він цілком серйозно досліджував феномен появи в млинівському маєтку привиду сестри Розалії, яку було страчено в 1794 році в Парижі (про трагічну долю однієї з найкрасивіших жінок Європи Розалії Любомирської читайте в продовженні публікації). Обезглавлений привид доньки явився графині Марії Людвиці в млинівському палаці, після чого перелякана графиня виїхала до Чорнобиля і до Млинова навідувалсь зрідка. Олександр Ходкевич щиро вірив, що появі привида можна знайти наукове пояснення, й узявся досліджувати явище за допомогою усіляких приладів, які конструював сам або ж замовляв у своїх колег-масонів. Утім, чи з’являвся йому привид сестри, невідомо.
А ще граф Ходкевич цікавився популярними в той час дослідами з електричного магнетизму, в якому вбачали доказ можливостей оживляти померлих людей. Можна припустити, що Ходкевич був біля витоків створення сучасного дефібрилятора — прилада для ліквідації порушення серцевої діяльності шляхом впливу на серце електричного імпульсу.
Не дивно, що подібні наукові розвідки тогочасне суспільство не вітало. Вони й справді чимось нагадували сумнівні експерименти відомого на той час легендарного авантюриста і містика (хоча й не позбавленого наукових знань і певних екстрасенсорних здібностей) графа Алессандро Каліостро. Утім, на відміну від Каліостро, який свої експерименти робив виключно з метою шахрайських оборудок, Олександр Ходкевич щиро прагнув докопатись до найглибших таємниць природи.
Літографія Ходкевича. Історія одного малюнку
Цікавий до усіляких новацій граф Ходкевич одного разу, перебуваючи в 1817 році у Варшаві, зацікавився майстернею лікаря Яна Сестжиньського, в якій для друку використовували відбитки на камені. Власне, це була перша на польських теренах спроба друку літографським способом. Майстерня Сестжиньського діяла при інституті глухонімих, вихованці якого в такий спосіб могли собі трохи підзаробити.
Однак невдовзі через конфлікт Сестжиньського з керівництвом інституту її діяльність довелося припинити. Тоді граф Ходкевич запропонував Сестжиньському співпрацю, відкривши в 1818 році літографічну студію у своєму варшавському палаці на вулиці Міодовій. А в січні 1821 року “Кур’єр Варшавський” називав літографічну студію Ходкевича першим літографічним закладом у Польщі. Майстерню було обладнано двома невеликими ручними пресами, виготовленими в домашніх умовах. Працювали там митці-аматори, для яких літографія була радше модною розвагою. Власне, громадськість так і вважала, що студію створено для особистих розваг графа Ходкевича та його друзів. Як виглядала студія, демонструє унікальна літографія 1818 року, що дійшла до наших часів, виконана за малюнком військового інженера, кресляра та художника-аматора Юзефа Лекса. Він назвав її “Любителі літографії у Варшаві”.
Унікальність цього малюнку ще й у тому, що на ньому з великою долею імовірності зображено самого графа Ходкевича за роботою. З описів сучасників відомо, що Ходкевич був мало не два метри зростом, широкоплечий, хоча й худорлявий. Високий чоловік у центрі малюнку імовірно і є граф Ходкевич. Також там зображено Яна Павла Лелевеля (польський військовий інженер і художник) та Яна Сестжиньського. Робота Лекса є єдиним твором мистецтва, що увічнив інтер’єр літографічної майстерні, що діяла до 1827 року і, вочевидь, є найдавнішою польською літографією, припускають польські історики.
Утім, у літографії Ходкевича працювали й професійні художники. Серед них — Валентій Слівіцький, за малюнками якого в 1820 році було видано унікальну серію літографій “Портрети знаменитих поляків” з їх біографіями. Причому біографії знаменитостей подано за описами Ходкевича.
У літографії Ходкевича було відбито кілька номерів “Газети Варшавської” та “Місячника Варшавського”.
Четвертого грудня 1821 року “Кур’єр Варшавський” знову писав про літографію Ходкевича. Газета анонсувала вихід у світ нової серії дуже популярних літографічних гравюр з циклу “Варшавські оригінали”, за якими полювали колекціонери. Це були зображення відомих у Варшаві особистостей.
Є згадка про те, що буцімто в 1825 році Олександр Ходкевич переніс літографічну студію до Млинова. Однак про її діяльність відомостей поки що не знайдено.
Скарби Ходкевича
Не гроші і золото, а мистецькі збірки й бібліотека були справжнім скарбом Олександра Ходкевича. Адже у своїй пекалівській садибі цікавий до усього вишуканого і незвичного граф зосередив такі шедеври і коштовні речі, що позаздрив би найбагатший європейський музей. Чого там тільки не було! Галерея з картин відомих італійських, польських і російських художників, серед яких копії картин Рафаеля за розмірами оригіналів. Копії писав для пекалівської садиби графа польський художник Юзеф Олешкевич, талант якого розвинувся завдяки підтримці Ходкевича. Олешкевич певний час мешкав у Пекалові, а згодом на кошти Ходкевича навчався малярству в Дрездені і Парижі. У 1808 році Юзеф Олешкевич на замовлення свого мецената написав картину із зображенням його славетного предка великого гетьмана Яна Кароля Ходкевича — “Прощання Ходкевича з молодою дружиною Алоїзою Острозькою перед Хотинською битвою”.
У пекалівській збірці також була унікальна картина Францішека Смуглєвіча “Смерть Яна Кароля Ходкевича”.
У палаці було багато майстерно написаних портретів осіб родини Ходкевича й самого графа. Були також нумізматична колекція та колекція мінералів, дорогоцінного каміння та скульптур. Серед колекції старовинної зброї чи не найціннішим експонатом була шабля короля Яна Собеського та чаша великого гетьмана Яна Кароля. З військового походу 1812 року граф Олександр привіз капелюх Наполеона. Надзвичайно вартісним подарунком для Ходкевича був плащ Тадеуша Косцюшка, який той залишив Ходкевичу, коли його конвоювали в 1794 році через Млинів до Петербурга. Тоді в графській резиденції Косцюшко провів кілька днів. На честь цієї події місцеві селяни за наказом графині Марії Людвики насипали курган. Як гласить легенда, землю селяни буцімто мусили носити шапками.
Про мистецькі шедеври, які бачив у Пекалові, написав у своїх “Опусах старого Детюка про Волинь” польський ботанік, професор і письменник Антоній Анджейовський, який також користувався фінансовою підтримкою Ходкевича і певний час мешкав у його маєтку.
Відомий польський письменник, публіцист, видавець, історик і філософ та приятель Ходкевича Юзеф Крашевський, який у своїх “Спогадах з Волині, Полісся й Литви” описував Млинівську резиденцію, зазначав, що найцікавішим документом у колекції Ходкевича був список Литовського статуту 1566 року, написаний староруською мовою.
Колекційні збірки займали бібліотечну залу на першому поверсі. До речі, бібліотека Ходкевича, яку він почав комплектувати в Пекалові ще в 1801 році, була найбільшою на Волині. Опіку над нею на час своєї відсутності доручив своєму секретареві Людвику Гінетту. Частину тієї книгозбірні, яка включала кілька тисяч томів стародруків й історичних документів, у тому числі й родинний архів, у 1804 році перевіз до Варшави. Наступна частина збірки з колекцією картин та лабораторним обладнанням для фізичних дослідів поїхала до Варшави у 1810 році. Після смерті графині Марії Людвики в 1816 році, коли Олександр Ходкевич став єдиним власником Млинова, значну частину збірки було знову повернуто до Млинова. Книги з пекалівської бібліотеки спочатку мали скромний текстовий екслібрис “Z ksiąg Alexandra Chodkiewicza” (“З книг Олександра Ходкевича”) у прямокутній пунктирній рамці. Пізніше у Варшаві книги було оздоблено прекрасним золотим тисненим суперекслібрисом у формі кола з таким самим написом. Ще пізніше маркування набуло форми круглої печатки з родовим гербом і написом:”З млинівської бібліотеки Ходкевича Ру 1838”.
Значну частину мистецької збірки та бібліотеки склали колекції з палацу Корнякта у Львові, які граф Ходкевич купив разом з палацом у 1804 році в свого дядька Юзефа Жевуського за 377 тисяч золотих ринських.
У 1810 році бібліотека Ходкевича налічувала 10 тисяч томів. У 1812 році її було збільшено за рахунок придбаної книгозбірні професора Нікути, а в 1816-у — книг, успадкованих від матері та померлого дядька Юзефа Жевуського. Саме колекція Жевуського була найціннішим вкладом до бібліотеки Ходкевича.
Серед коштовних предметів, якими наповнив граф Ходкевич свою резиденцію у Млинові, були також вироби зі срібла, колекція французької, китайської та корецької порцеляни, старовинні годинники в оправі з мармуру й позолоченої бронзи, рукописи на пергаментах, військові рапорти Тадеуша Косцюшка. Ходкевич був власником унікального екземпляру Острозької Біблії 1580-1581 років, який містив вступ-передмову, чого не було в інших екземплярах. Петербурзька Академія наук пропонувала графові чотири тисячі рублів за передрук цього вступу, але він не погодився.
Бурхливе життя непосидющого й щедрого графа, який не шкодував коштів на науку, колекціонерство й допомогу бідним талантам, а також, вочевидь, не надто уміле управління маєтностями, призвело до накопичення шалених боргів, які на початок 1820-х років склали майже 20 мільйонів польських злотих. Нащадок однієї з найзаможніших польських родин змушений був заставляти майно і позичати кошти, щоб уникнути банкротства. У родинному архіві Ходкевича в Кракові збереглися боргові розписки і фінансові зобов’язання графа перед багатьма поміщиками і вельможами.
Зрештою він змушений був виставити на аукціон великий палац у Варшаві й більшу частину безцінної 25-тисячної бібліотеки, яку збирав десятки років. Іншого способу врятувати залишки майна вже не було. Щоб не ятрити душу спогляданням, як руйнується те, чому він присвятив усе своє життя, він виїхав до Млинова, який відтоді став його головною резиденцією.
Не все виставлене на аукціон майно одразу знайшло нових власників. Після продажу варшавського палацу бібліотека ще налічувала 17 тисяч 300 томів. Останній аукціон відбувся лише після смерті графа в 1840-1841 роках. Частину книгозбірні викупили до королівського палацу у Вілянові, частину забрали спадкоємці графа і в 1844 році доправили до Млинова.
Бібліотечні колекції, знову збільшені спадкоємцями графа Олександра до 30-ти тисяч томів, були частково знищені під час буремних подій Першої світової та 1917-1919 років. Залишки передані разом з родинним архівом у 1920 і 1936 роках правнуком графа Олександра Мечиславом у Національний музей у Кракові. Частково врятований родинний архів (чи не найбільший серед приватних архівів польських вельмож), що містить понад три тисячі документів 1499-1932 років, з 1951 року знаходиться у Державному архіві в Кракові. А історичні рукописи — у бібліотеці-музеї князів Чарторийських.
Добрі справи млинівського графа
Після смерті матері-графині Олександр Ходкевич узяв опіку над старшим від нього на 6 років і розумово відсталим братом Юзефом. Про цього члена магнацької родини є дуже мало згадок у польських джерелах. Але відомо, що Олександр Ходкевич дбав про свого нещасного брата до самої його смерті в 1828 році. Документи про це, датовані 1816-1828 роками, містяться у млинівському архіві Ходкевичів.
Серед тих, кого фінансово підтримував Олександр Ходкевич, були обдаровані художники, вчені, лікарі, письменники, музиканти, актори. Великий шанувальник театру Олександр Ходкевич не лише підтримував фінансово талановитих акторів, писав критичні статті на театральні теми і навіть перекладав твори французьких драматургів, а й створив у Пекалові власний приватний театр. Сучасники писали про нього, що це був “невеликий, але добре облаштований театр з капелою та оркестром, якими керував віртуоз і композитор Каршмідт”. Для пекалівського театру декорації малював ще юний тоді Антоній Анджейовський. На театральні постановки до Пекалова з’їжджалася мало не вся волинська богема.
У школах для місцевих дітей Пекалова та Млинова, відкритих Олександром Ходкевичем, навчали польської та російської мов, арифметики, основам моралі та християнської віри. Коли російська влада наполягала на перебудові костелу Внебовзяття Пресвятої Діви Марії на православний храм і відкритті при ньому приходського училища, граф Олександр особисто звертався до російського імператора, пообіцявши йому збудувати за власні кошти православний храм, аби тільки не чіпали костел. Адже фундатором його був батько Олександра граф Ян Миколай, там була родинна усипальниця Ходкевичів.
Відтак у 1836 році граф Олександр ще встиг закласти перший камінь під будівництво храму. А завершили будову вже після його смерті в 1840 році, охрестивши церкву на честь Олександра Невського. Згодом перейменували на честь Святої Покрови.
Млинівський граф залишив помітний слід і в літературній спадщині ХІХ століття. Відомі його трагедії “Теона”, “Вірджинія”, “Катон”, “Королева Ядвіга”, збірка “Твори віршем і прозою”, переклади популярних у той час творів драматургів Августа фон Коцебу та Гільбера де Піксерекура. Чимало драматичних творів авторства Олександра Ходкевича втрачено.
Ходкевич також залишив власні спогади під назвою “Історія великих подій мого життя, написана мною особисто, разом із деякими додатками, що могли бути використані в польській історії з 1777 по 28 грудня 1819 року”. Опубліковано їх лише в 2010 році. Як і родинний архів Ходкевичів, його спогади — безцінне джерело вивчення історії нашого краю.
“Закоханий до смішного…”
Портрет незвичайного млинівського графа був би неповним без його особистого життя. У першому шлюбі Олександра Ходкевича не оминула доля зрадженого чоловіка. Закоханий 23-річний шляхтич попросив руки своєї пасії 21-річної красуні Кароліни Терези Колонна-Валевської. Про вроду, розум і музичні здібності панянки говорила вся Варшава. У її композиторському доробку була й музика до пісні про Яна Кароля Ходкевича, яка увійшла до виданої в 1816 році збірки “Історичних балад з музикою і малюнками Юліана Урсина Нємцевича”.
У 1800 році пара побралася. Проте невдовзі молода дружина почала проявляти інші таланти. Серед її близьких приятельок були дві Марії, чиї прізвища гучно лунали в тогочасній Європі. Марія Шимановська — польська піаністка й композиторка, одна з перших жінок-піаністок в історії європейської культури й особа надто вільних поглядів, та ще одна Марія — Валевська, дружина її дядька по материнській лінії і легендарна коханка Наполеона. Саме вона залучила Кароліну Терезу до своєрідного жіночого політичного клубу шанувальників Наполеона, відомого під назвою “Місія Брентіньї”.
Доки Олександр Ходкевич з пристрастю віддавався науковим пошукам, воював, засідав у сеймі, його дружина “запалювала” у варшавських салонах, де намагалася впливати не лише на справи політичні. Навіть встигла завести короткотривалу інтрижку з красенем-офіцером і поетом Антонієм Мальчевським, відомим на всю Волинь жіночим звабником, який заради жінок пускався в ризиковані авантюри. Будучи частим гостем у палаці Ходкевичів (граф надавав поетові фінансову підтримку для навчання), почав упадати за легковажною господинею, яка заохочувала його, обдаровуючи своєю прихильністю. Закінчилося тим, що приятель Мальчевського Олександр Блендовський викликав його на дуель, під час якої поет отримав поранення в ногу.
На 13-у році шлюбу з Ходкевичем Кароліна Тереза знайшла йому постійну заміну. Поки чоловік воював у наполеонівській армії, невірна дружина закрутила роман з полковником Олександром Голіциним, який служив в уланському полку у Варшаві. Поведінка дружини Ходкевича давно стала темою пліток у Варшаві, заповнивши не одну сторінку скандальної газетної хроніки. “Закоханий до смішного в красу дружини, сліпий до того, що бачить все місто і що врешті довело до розлучення, Олександр Ходкевич став об’єктом насмішок усієї Варшави”, – писав про нього Юзеф Крашевський. Насміхалися навіть з його незвичної працьовитості. Світська “тусовка” не розуміла, як він може спокійно сидіти над своїми дослідами, коли його дружина фліртує на вечірках і балах з іншими чоловіками.
З 1814 року подружжя вже не мешкало разом. Кароліна продовжувала любовний зв’язок з Голіциним, добиваючись розлучення з Ходкевичем, що в ті часи було справою нелегкою. Діючий в Європі з 1804 року так званий “Цивільний Кодекс Наполеона” дозволяв світські розлучення. Але для цього мали бути дуже вагомі аргументи. Процес часто затягувався на роки. Як докази на свою користь графиня Кароліна долучила листи, в яких чоловік звинувачував її у невірності. Розлучитися вдалося лише в 1822 році, тоді ж Кароліна Тереза обвінчалась з Голіциним.
А в 1821-у графиня Кароліна, ще маючи прізвище Ходкевич, народила від коханця хлопчика. Однак подальше життя з новим чоловіком у Кароліни Терези не склалося. Політичні розбіжності призвели до сварок. В останні роки життя вона мешкала окремо від чоловіка й померла в злиднях 14 лютого 1846 року в Петербурзі. Того ж року помер від хвороби і її син від Голіцина.
Другою дружиною Ходкевича стала донька волинського шляхтича Онуфрія Щеньовського, молодша від нього на 30 років Францішка Ксавера. Молоді (йому — 48, їй — 18) пішли під вінець у 1824-у, влаштувавши скромне весілля у Млинові.
Померла Францішка Ксавера рано — у 48 років, переживши свого чоловіка на 17 років. Похована на старовинному Повонзківському цвинтарі у Варшаві.
Непересічні діти непересічного батька
Невірна Кароліна Тереза встигла народити графові трьох дітей: Зоф’ю, Яна Кароля та Мечислава Міхала. Найстарша з дітей — Софія народилась у 1803 році в Млинові. Дівчина успадкувала від матері музичний талант. Навчала її сама Марія Шимановська та видатний німецький композитор і піаніст Шарль Арнольд.
Зоф’я мала хист і до композиторства. Серед написаних нею творів чимало присвячено матері. Зоф’я Ходкевич була відома в тогочасній Польщі ще й як талановита художниця-флористка, мініатюристка і графік. У 1821 році на виставці образотворчого мистецтва у Варшавському університеті вона отримала похвальну письмову відзнаку комісії за картини “Ваза з квітами” та “Букет у вазі”.
Софія також малювала для літографічної майстерні свого батька, пропагуючи разом з ним нову графічну техніку в Польщі. Деяка частина творчої спадщини Зоф’ї Ходкевич нині перебуває в музеї у Козлувці та в Державному музеї у Варшаві.
Подружнє життя Зоф’ї не склалося. Її обранець — військовий, учасник польських патріотичних рухів граф Віктор Максиміліан Оссолінський — дуже скоро розчарував її.
Їхні сварки призвели до того, що одного разу граф Ходкевич викликав зятя на дуель. Після п’яти років шлюбу Зоф’я, залишивши чоловіка з 4-річною донькою Вандою, поїхала до батьківської резиденції у Млинів. На розлучення так і не погодилась.
Похована графиня Зоф’я на Повонзківському цвинтарі у Варшаві.
Обидва сини Ходкевича Ян Кароль та Мечислав Міхал з юних літ були налаштовані патріотично, що збуджувало батьківську гордість і завдавало нестерпних хвилювань за їхню долю. Сини Ходкевича були учасниками польського повстання 1830-1831 років. Ян Кароль навіть побував у засланні в Оренбурзі. Однак родинні зв’язки і багатство швидко зробили своє, і його звільнили. У подальшому завдяки йому заслані поляки підтримували зв’язок з батьківщиною. Ян Кароль помер у 51-річному віці, так і не створивши родини і не залишивши нащадків.
Мечислав Міхал, беручи участь у складі Другого полку уланів у найбільшій битві повстання під Ольшинкою Гроховською в лютому 1831 року, отримав поранення. Змушений був емігрувати до Дрездена. У 1837 році одружився з донькою графа Густава Олізара Людвикою. Подружжя мешкало почергово то в Млинові (Мечислав успадкував млинівський ключ), то в Дрездені. Народили п’ятеро дітей. Народжений в Пекалові на Рівненщині Мечислав знайшов останній спочинок у Дрездені на старому католицькому кладовищі. Пішов з життя ще в молодому віці — у 44 роки.
Син Ходкевича від другої дружини Болеслав не залишив потомства і помер у 41-річному віці. Успадковану від батька пекалівську садибу отримав після смерті Болеслава його племінник Владислав.
Назавжди в млинівській землі
“Височайшим” указом Олександрові Ходкевичу дозволено було доживати віку в Млинівській резиденції. Останні роки його життя були нелегкими. Він тяжко хворів, переймався долею своїх синів, розбирався з боргами. Але досліджень своїх не полишав до останніх днів. Як писав про нього польський поет Францішек Ковальський, “він майже ввесь час знаходився у своєму кабінеті, де працював над науковими дослідженнями. Ані хвилі не витрачав марно, завжди був занятий працею або в палаці, або в парку біля палацу”.
Невгамовний граф відійшов у кращі світи 24 січня 1838 року й знайшов останній спочинок у родинній усипальниці млинівського костелу Внебовзяття Пресвятої Діви Марії.
Юзеф Крашевський згадував млинівського графа у „Волинських вечорах”:
“…добра пам’ять про людину, що тут жила й належала до найвидатніших осіб свого століття, дає надію, що з її ім’ям у нащадків щось відродиться корисне для краю. Говорю це про графа Александра Ходкевича – одного з невизнаних і неоцінених людей тієї епохи… Граф Ходкевич жив, терпів до останнього дня, працював з молодіжним запалом, повний прихильності до краю, з готовністю до пожертви задля його добра”.
Однак нащадки виявилися не надто вдячними. Немає нині вже того костелу, на стінах якого було розміщено епітафії Олександру Ходкевичу, його синові Мечиславу та іншим членам родини. У забетонованих і похованих під асфальтовим і травяним покривом криптах досі стоять труни з прахом Олександра Ходкевича та загиблих від рук червоноармійців у 1919 році графині Юлії Ходкевич з Ледуховських і її доньки Софії, похованого в 1933-у молодшого сина Юлії Мечислава.
На початку 1960-х величний костел став жертвою войовничого атеїзму — його знесли, не зваживши на те, що в підземеллі покояться останки членів знаменитого роду, який чимало зробив для розвитку Млинова. Практично на тому ж місці радянська влада звела кінотеатр з назвою “Жовтень”.
Однак провалля, які час від часу утворюються на місці колишнього костелу, наче нагадують сучасним млинівчанам про необхідність нарешті гідно вшанувати пам’ять іменитого земляка, для якого Млинів був не просто родовим маєтком, а місцем, куди він завжди повертався після важких життєвих випробувань, де знаходив розраду під час розчарувань і натхнення для добрих справ. Цей край завжди був у його серці, а він назавжди залишився у землі цього краю.
P. S. Щира подяка Євгенові Заблоцькому за допомогу в підготовці публікації.
Далі буде — про Розалію Любомирську з Ходкевичів, чия неупокоєна душа, кажуть, ще й досі “відвідує” млинівське обійстя своїх кревних.
Основні
використані джерела інформації та фото:
Archiwum Młynowskie Chodkiewiczów
(https://www.szukajwarchiwach.gov.pl/ru/zespol/-/zespol/34923);
Roman Aftanazy “Dzieje rezydencji na dawnych kresach Rzeczypospolitej”, Tom 5, Województwo wołyńskie”;
Королівський музей у Вілянові ( https://www.wilanow-palac.pl);
A. Andrzejowski “Ramoty starego Detiuka o Wołyniu”, t. 3;
Czesław Bukowski “Modlin przed Napoleonem”;
W. Jezierska “ Z życia dworów i zamków na Kresach 1828–1844”;
Сайт польських колекціонерів http://www.kolekcjonerzy.mnw.art.pl;
інші відкриті джерела
(Поставлено оцінок: 3, середня: 3,67)
Загрузка...