Столітня війна родини Павлюків. До історії встановлення однієї меморіальної дошки в селі Рясники

Повернути із забуття незаслужено замовчувані імена героїв з минулого і віддати належну шану героям сучасним вирішили в громаді села Рясники, що на Рівненщині.

І зробити це вирішили 14 жовтня, коли в Україні відзначають День захисників і захисниць, а віряни святкують день Покрови Пресвятої Богородиці. У цей день у Рясниках відбулась ще одна знакова для тамтешніх мешканців подія. На стіні місцевої школи з’явилась меморіальна дошка присвячена двом уродженцям тих місць, двом героям, борцям, які віддали свої життя за Незалежну і суверенну Україну — Антінові і Тарасові Павлюкам. З непересічною родиною Павлюків пов’язано чимало цікавих історій з минулого не лише Рясників, а й нашого краю в цілому.

Меморіальну дошку в Рясниках відкривають представники родини Павлюків: двоюрідний онук Антіна Павлюка і рідний брат Тараса Павлюка Ігор та син Тараса Павлюка Антон
Назавжди в пам’яті односельців
Антін_Павлюк

Військові походи, в’язниці, табори, репресії і переслідування, участь у патріотичних організаціях і акціях у мирні часи, щире бажання пізнати і пропагувати історію свого краю — з цього складалось яскраве і наповнене подіями життя членів цієї родини. Уродженець хутора Лісок, що поруч із Рясниками, Антін Павлюк — відомий український поет, прозаїк, перекладач. А як недавно дослідив рівненський історик і краєзнавець Андрій Жив’юк, у 1919 році ще й поручик 4-го полку Січових Стрільців під командуванням легендарного Євгена Коновальця 1-ї Запорізької дивізії Армії УНР. Брав участь у Другому зимовому поході. Пройшов польський полон і табори. У 1932 році, щиро повіривши в добрі наміри радянського режиму розбудовувати Україну, повернувся з еміграції на Батьківщину. Як виявилось, для того аби бути визнаним “антирадянським елементом”. Сталінська “трійка” в грудні 1937-го засудила поета Антіна Павлюка до 10 років виправно-трудових таборів у Семипалатинську. Там, на далекій чужині, він і загинув. Лише в 1958 році прийшла звістка про його реабілітацію за відсутністю складу злочину. У творчій спадщині Антіна Павлюка — вірші й прозові твори, переклади і редагування. За радянських часів ім’я його було незаслужено забуте, хоча родина неодноразово намагалась відродити пам’ять і популяризувати ім’я Антіна Павлюка.

Антін Павлюк малюнок Юрія Вовка до книги Антіна Павлюка “Життя”

Ідея встановлення меморіальної дошки в Рясниках недаремно звучить як “Столітня війна родини Павлюків”. Адже фактично через сто років відколи січовий стрілець Антін Павлюк боронив Україну, на захист вітчизни в 2022-у став його нащадок — двоюрідний онук Тарас Павлюк. І хоча між тими битвами минуло ціле століття, ворог залишився той же — московська орда.

Тарас Павлюк – доброволець “азовець”

Тарас Павлюк, військовослужбовець 24-ї бригади імені короля Данила, загинув 27 травня 2022 року в бою у районі Комишувахи, що на Донеччині. Поховали героя першого червня 2022 року в його рідних Рясниках, звідки він двічі добровольцем вирушав боронити Україну — спершу в 2014-у, а потім і в 2022-у.

Це цікаво  Ані кіно, ані молодіжного центру... Місце, де колись був кінотеатр, понад чверть віку заростає бур'янами

Про рідного брата розповідає мешканець Рясників Ігор Павлюк:

Тарас народився в 1969 році, до свого 53-річчя не дожив місяць… Він завжди був дуже патріотично налаштований. Уперше пішов добровольцем воювати в 2014-у. Служив у добробаті “Азов” у Маріуполі водієм-механіком броньованого тягача. Повернувшись з фронту, вирушив до Європи, де в Бельгії працював за контрактом водієм-”далекобійником”. Щойно почув про напад росії, одразу розірвав дуже вигідний контракт з роботодавцем і повернувся в Україну, щоб захищати рідну землю. Оскільки вже мав воєнний досвід, то вважав, що має бути на фронті. Дуже хотів повернутися до своїх “азовців” у Маріуполь, але місто тоді вже було в облозі…

Ігор Павлюк також розповів про свого рідного діда Антона Павлюка, який був фотографом УПА і якого вбили енкаведисти. Про це родина дізналася від одного з дослідників з Вільгір, якому вдалося віднайти документ — доповідну записку начальника Гощанського райвідділу НКВД.

Антон Павлюк, фотограф УПА. Фото з родинного архіву Павлюків

Батько Ігоря Павлюка Микола Антонович — людина непростої долі. Золотий медаліст Рясниківської школи, він усе життя прагнув знань і здобував їх. У дитинстві він став свідком убивства його рідних перевдягнутими в бандерівців енкаведистами. Залишаючи хлопчика живим, вони сподівались назавжди посіяти в його серці ненависть до учасників українського руху опору. Але життя розставило все на свої місця, і Микола Антонович був справжнім патріотом свого краю і України. Так і синів виховав.

Брати Ігор (ліворуч) і Тарас Павлюки з батьком Миколою Антоновичем

Слід зазначити, що сам Ігор Павлюк також відома особистість у Рясниках. Підприємець, патріот, дослідник історії своєї малої батьківщини, він колись, ще до проголошення Акту про Незалежність України, в ніч з 3-го на 4-е серпня 1991 року з товаришем проводив першу на Рівненщині і Волині “декомунізацію” в Рясниках. Тепер, каже Ігор Павлюк, він у Рясниках — єдиний нащадок свого відомого і шанованого роду, окрім братового 10-річного сина, також, до речі, Антона. Утім, зазначає, що не виключає, що десь у світах таки живуть нащадки роду Павлюків і не втомлюється досліджувати його історію.

Оцініть будь-ласка публікацію
(Поставлено оцінок: 5, середня: 4,80)
Загрузка...