Автор: Admin

У середині ХІХ століття на території Рівненського повіту існувало 26 винокурних заводів, які перебували у володінні виключно титулованих осіб.
Найбільше вина вироблялося на заводі княгині Олександри Радзівіл у Великому Житині — 14 тисяч відер за сезон з першого жовтня по перше травня (обсяги в той час вимірювалися відрами) та в Обарові — 15 тисяч. Поміщик Яроцький на своєму заводі в Бронниках виробляв до семи тисяч відер за сезон. На двох заводах, які належали власникові Рівного князю Любомирському — у Колоденці та Олександрії — вироблялося усього 6 тисяч 400 та дві тисячі відер вина відповідно.

У ХІХ столітті існувала система винних відкупів. Відкупщик (торговець) сплачував державі встановлену суму в якості питного податку, що давало йому право відкривати питні заклади. Продажна ціна вина становила три рублі, з яких 85 копійок становила вартість закупівлі вино, решта — державна націнка. Зиск для торговців полягав у наступному. Виконавши достроково річний план з продажу визначеної кількості вина по три рублі, торговець-відкупщик надалі мав право продавати вино за своєю ціною, різницю залишаючи собі. Якщо вдалося домовитися про меншу закупівельну ціну — різницю також залишав собі.

Найбільшу фінансову вигоду мали торговці горілкою. А горілкою у ХІХ столітті вважали просте хлібне вино з різними “благородними” добавками-спеціями на кшталт кмину, м’яти, калгану. Вартість такого “вдосконаленого” напою збільшувалася вдвічі й становила 6 рублів за відро. Різниця у три рублі оберталася на користь торговця-відкупщика. Відкупщик також мав право продавати пиво і міцні медові напої власного виробництва. До слова, пивоварних заводів на території Рівненського повіту в середині ХІХ століття було всього одинадцять. Найпотужніший — бровар князя Любомирського в Рівному — 5 тисяч відер пива.

Готельно-ресторанна індустрія у Рівному існувала з давніх-давен. У першій половині ХІХ століття в Рівному та околицях лише власникові міста князю Любомирському належало 22 корчми, 18 шинків, 2 трактири. У 1913-у в Рівному функціонували 35 готелів з претензійними назвами: “Версаль”, “Бель-В’ю”, “Паризький”, “Сан-Ремо”, “Метрополь”, “Швейцарський”, “Варшава”, “Прага”. При кожному із закладів був ресторан або буфет. Правила утримання закладів були суворими, за порушення штрафували. Менш вибагливому подорожньому в місті в різні часи завжди можна було знайти напівлегальні “нічліжки” чи так звані заїзди.

Правила утримання шинків на початку ХХ століття були такі: розміщувати лише на перших поверхах будинків; ліхтар при вході; верхня частина вхідних дверей — скляна і прозора; обов’язкові буфетна стійка і шафа для посуду; вікна, підлога і двері пофарбовані масляною фарбою; наявність ватерклозету (туалету). Завішувати вікна фіранками заборонялося. Закуски на буфетному столі зберігали під скляними ковпаками або накривали чистою кісеєю. Власник зобов’язаний був наглядати за поведінкою відвідувачів: не допускати безчинств, ігор, танців та співу, що порушують тишу і спокій. Дозволялися струнний оркестр, арфа і грамофон.

У міжвоєнний період в Польщі поширеними були кав’ярні та цукерні, де можна було випити кави та посмакувати солодощами. Однак у Волинському воєводстві вони функціонували лише в Кременці, Рівному і Луцьку. У ресторанах пропонували здебільшого традиційні українські страви – борщ, юшку, вареники, картоплю, салати, рибу. Але можна було замовити й страви французької або англійської кухні. Вартість спиртних напоїв у барах і шинках була більшою, ніж вартість наїдків. Ресторани і трактири працювали з 10-ї ранку до першої ночі, ресторани вищого розряду — з 12-ї години дня до третьої години ночі.

Згідно із протоколом засідання технічної комісії магістрату від 03.04.1929 року,
в Рівному було визначено промисловий район по вулиці Білій. Ухвалено включити до цього району такі заклади: млини, олійні, шкіряні, миловарні, хімічні та піротехнічні заводи, заводи топлення лою та сортування ганчір’я і мотлоху, вапняні печі, варильні смоли і асфальту, заводи з виробництва дьогтю і технічних олив, пилорами, заклади переробки кісток і відходів, ливарні заліза, фабрики машин, цегельні, сушарні хмелю, обсмаження кави, пивоварні, винокурні, фабрики дріжджів і кузні.

За даними магістрату, на початок 1930-го року в Рівному намітився дефіцит житла. Чимало будинків були в поганому технічному стані. Три чверті міських будинків не мали найнеобхіднішого санітарно-гігієнічного обладнання. На перше січня 1928 року в Рівному налічувалося 3 547 житлових будинків (на 75 тисяч населення). З них дерев’яних — 2 130, мурованих 1 417. У 1929 році за кошти міської казни гміна міста збудувала бараки для безхатьків з 12-ма спеціальними житловими приміщеннями. У 1928 році в Рівному налічувалося 2 820 магазинів.

Рівне було найбільшим містом міжвоєнної Волині. У 1914 році в ньому налічувалося 28 тисяч мешканців, у 1921-у — 32 тисячі, в 1924-у рівнян стало вже 58 тисяч. У 1928-1929 роках мешканців Рівного було понад 75 тисяч, не враховуючи військових. Місто розкинулося на території майже тисячу гектарів. За станом на 1926 рік 381 гектар займала житлова забудова, включаючи подвір’я і прибудинкові сади. Сто гектарів займали дороги, вулиці, громадські площі, залізниця. Парки і громадські сади розкинулися на території три гектари, а ще 12 зайняли цвинтарі.

Медицина міжвоєнного Рівного здебільшого була представлена лікарями-євреями, які відзначалися високим професіоналізмом. Цікаво, що серед дантистів і зубних техніків до кінця 1930-х років окрім євреїв представників інших національностей не було. У створеному в 1932 році польському “Науково-медичному товаристві в Рівному” лише в 1937 році серед нових членів товариства з’явилося прізвище єдиного лікаря-українця – Мефодія Раєвського. Наприкінці 1939 року в Рівному всього налічувалося 86 лікарів, серед яких було 58 євреїв, 10 росіян, двоє німців і двоє українців.

З другої половини 1920-х років у Рівному почала діяти служба соціального страхування. Для цього створювали каси хворих, на реквізити яких застраховані особи переводили кошти. У випадку хвороби таким пацієнтам надавалася безкоштовна медична допомога. Рівненська повітова каса хворих належала до окружного відділу каси хворих у Львові. У Рівному в 1929 році для каси хворих було збудовано приміщення лікарні на теперішній вулиці Драгоманова (нині будівлю займає апеляційний суд). Планувалося відкриття амбулаторії для лікування офтальмологічних, гінекологічних і венеричних хвороб.

У 1930-х роках у Рівному функціонував Єврейський госпіталь на 40 ліжок з терапевтичним та хірургічним відділеннями. У стаціонарі хворі перебували на повному утриманні — харчування, лікарняний одяг, взуття, білизна, ліки. Заклад функціонував завдяки фінансовій підтримці єврейських громадських організацій, платі хворих за лікування та доброчинним внескам. В обумовлений час рівняни могли отримати безкоштовні лікарські консультації. Бідному населенню будь-якого віросповідання на підставі рецепта лікаря видавали ліки. Заможні за медичні послуги платили згідно з тарифом, установленим радою госпіталю.