Автор: Admin

До середини ХІХ століття забудова Рівного, як і решти міст і містечок Волинської губернії, мала нерегулярне планування. Перший генеральний план Рівного було затверджено російським імператором 27 липня 1845 року. Відповідно до нього забудова міста мала здійснюватися цілеспрямовано. Сприяв появі першого міського генплану тодішній власник Рівного князь Фридерик Любомирський. “Затверджувала” план влада царської Росії понад 25 років. Перший проєкт плану було подано архітектором Бургіньйоном ще на початку ХІХ століття після масштабної пожежі в місті.

У 80-х роках ХІХ століття процес забудови Рівного, особливо житловими будинками, активізувався. Якщо в середині XVIII століття в місті налічувалося лише 683 будинки, то в 1887-у їх було понад тисячу, а в 1910-у — три тисячі. Попри переважання дерев’яної забудови, зростала кількість кам’яниць. За темпами їх появи Рівне випереджало інші міста губернії. Якщо в 1893 році їх налічувалося 424, то в 1910-у цегляних будинків було вже 745. Здебільшого кам’яниці зводили в кварталах прилеглих до центру. Вони були більш упорядкованими і ошатними, порівняно з районами передмістя.

У 1884 році власник Рівного князь Станіслав Любомирський зініціював затвердження нового генплану міста. Оскільки вирішення питання затягувалося, то в 1890 році князь звернувся до генерал-губернатора, переконуючи, що прокладення через місто Південно-Західної і Вільно-Рівненської залізниць прискорило зростання кількості населення, а відтак межі міста потребують розширення. Імператор 30 червня 1892 року новий генплан затвердив, однак князя Любомирського він не задовольнив. Новий генплан було спроєктовано лише в січні 1897 року. А затверджено в 1898 році.

Долучалися до благодійницької діяльності й православні церкви та жіночі громадські організації. Одним із найактивніших був Рівненський “Союз українок”. Союзянки завжди відгукувалися на потреби, що стосувалися доброчинності. Наприклад, у грудні 1926 року вони зібрали речі для жінок інтернованих військовослужбовців УНР та доправили їх до табору міста Каліш. У квітні 1933 року вони створили Тимчасовий комітет допомоги потерпілим від повені та граду на Поліссі. Зібрані ними кошти пішли поліщукам на відшкодування матеріальних збитків. На Великдень надсилали подарунки до рівненських тюрем.

У Рівному з 1919-го по 1938-й роки функціонувало 11 закладів опіки для дітей різних етнічних груп. Для найменших, віком від нуля до 3-х років, у 1928 році було відкрито заклад “Голуб’ятко”, який міг узяти під опіку до 40-а малюків. “Станція опіки над матір’ю та дитиною” (відкрита в 1921 році) могла одночасно прихистити до ста дітей. Для єврейських дітей в 1919 році було засновано Будинок сиріт під егідою “Товариства опіки над єврейськими дітьми-сиротами та покинутими дітьми на Волині”. Одночасно там утримувалося до 50 дітей. До фінансування опікунських закладів активно долучались благодійні товариства міста та окремі особи.

У міжвоєнний період у Рівному було кілька десятків товариств, у тому числі благодійних. За етнічними ознаками вони розподілялись так: польських – 18, українських – 4, єврейських – 41, чеських – 3, російських – 1. Відділ суспільного здоров’я і опіки при магістраті вів щорічний статистичний облік кількості сиріт у міських сиротинцях із зазначенням віку, адреси, причини перебування в закладі, мінімальної інформації про родину. На утримання дітей витрачалося: у 1933 році на 132 дитини – 2 злотих на особу щодень; у 1934 році на 140 дітей – 1,7 злотого; у 1935-у на 169 дітей – 1,35 злотого; у 1936-у на 142 дитини – 1,2 злотого.

У період німецької окупації Рівного нарівні з німецькою рейхсмаркою в обігу перебували карбованці рейхскомісаріату “Україна”. Було встановлено офіційний курс: 1 марка дорівнює 10 карбованцям. Грошові знаки друкувалися Центральним Емісійним Банком України, що розміщувався в Рівному, починаючи з березня 1942 року. В обігу перебували купюри номіналом”1”, “2”, “5”, “10”, “20”, “50”, “100”, “200” і “500” карбованців. У 1944 році територія обігу цих грошових знаків була визволена радянськими військами, і банкноти припинили обіг.

За 32 місяці окупації на Рівненщині було організовано 63 табори і гетто, місця ув’язнення, де замучили, повісили, розстріляли 100 946 громадян і 67 996 військовополонених. Зруйновано 456 промислових підприємств, 50 відсотків житлового фонду, пограбовано 465 колгоспів, вивезено до Німеччини близько 23 тисяч коней, понад 49 тисяч голів рогатої худоби, понад 40 тисяч свиней. За матеріалами розслідування Надзвичайної державної комісії злочинів окупантів у Рівному та області загальна сума завданих збитків склала понад три мільярди карбованців.

Двадцять третього березня 1944 року було проведено перший недільник, на якому працювало 2 800 рівнян. Усього кожен мешканець Рівного відпрацював на відбудові і впорядкуванні міста близько 50 годин. Через рік після визволення міста було відбудовано 30 підприємств. За перші три післявоєнні роки було відновлено й відремонтовано 242 будинки, споруджено 12 нових. На відродження міста радянський уряд у 1945 році виділив 15 мільйонів 180 тисяч карбованців. З 1949 року в Рівному почалося будівництво багатоповерхових будинків.