Автор: Admin

У Волинському воєводстві в міжвоєнний період кав’ярні та цукерні, де можна було випити кави й з’їсти солодощів, функціонували лише у таких містах як Рівне, Луцьк, Кременець. Найпопулярнішими в Рівному були кав’ярні “Едвард” і “Раже”. Більш поширеними були ресторани з традиційною українською кухнею: борщ, юшка, вареники, картопля, салати, риба, сир. Можна було замовити страви французької та англійської кухні. Спиртні напої нерідко були дорожчими за їжу. На початку 1930-х років створено Спілку власників гастрономічних закладів, ресторанів, їдалень, барів Волинського воєводства.

У міжвоєнний період у Рівному діяло чотири великих готелі (такими вважались ті, що мають понад 10 кімнат): “Сан-Ремо” (19 номерів, ціна за добу 3-4 злотих); “Центральний” (18 номерів, 4-8 злотих); “Брістоль” (15 номерів, 3-5 злотих); “Вікторія” (10 номерів, 4-5 злотих). У всіх закладах були телефони і система бронювання. У 1918 році було створено Польське Товариство власників готелів, яке в 1920-у розділилось на два співтовариства — власників готелів і пансіонатів Польської республіки та власників готелів і мебльованих кімнат. Товариство опікувалось проблемами готельєрів та розвитку готельного бізнесу.

У 1913 році в Рівному налічувалось 35 готелів, більшість з яких мали претензійні назви — “Версаль”, “Бель-В’ю”, “Паризький”, “Сан-Ремо”, “Метрополь”, “Швейцарський”, “Гранд-Отель”, “Континенталь”, “Імперіал”. При них неодмінно знаходився ресторан або буфет. Однак рівень сервісу не завжди відповідав цим високим назвам. За тодішні “блага” цивілізації — щоденну зміну постільної білизни, свіжий рушник, свічку або електричну лампу — доводилось доплачувати. А якщо до номера подавали самовар і топили грубку, то це вважалось послугами рівня “люкс” з відповідною оплатою.

У листопаді 1967 року введено в експлуатацію Рівненську телевежу, потужність якої була аналогічною передавачам у Москві та Ленінграді. Оскільки щогла могла заважати літакам Рівненського аеропорту (її висота становила 239 метрів), її збудували в селі Антопіль. Перші передачі Рівненської ретрансляційної телевізійної станції — саме так називався тоді цей об’єкт — вийшли в ефір 7 листопада. Попередницею Антопільської вежі була малопотужна щогла, встановлена на Видумці (зараз вулиця Транспортна) групою аматорів телевізійної справи на напівлегальних засадах.

Уперше після визволення Рівного від німецької окупації рівняни почули місцеве радіомовлення 28 листопада 1944 року. Невдовзі, окрім Рівного і району, було радіофіковано 25 районів області. Перші повоєнні радіопередачі складались з читання центральних радянських газет, а також й обласної комуністичної — “Червоний прапор”. У подальшому редакційну політику рівненського радіо визначав Київ, а на мовлення відводили всього 50 хвилин на день. Рівненське обласне радіо в 1945-у переїхало на вулицю 16 Липня, в будинок №49/51, а в 1983-у — на вулицю Котляревського, де й знаходиться нині.

Початок розвитку радіосправи на теренах Рівненщини поклав перший аматорський гурток радіолюбителів, що виник у Здолбунові. Його зареєстрував у 1925 році місцевий залізничник поляк Цезар Павловський. У подальшому клуби радіолюбителів було зареєстровано в Рівному, Костополі, Сарнах. Є відомості, що в Рівному радіо для масового слухача працювало в 1935 році. Сигнал на приймачі подавався зі Львова. У грудні 1939-го містяни почули нове радянське радіо, а в лютому 1940-го було створено радіокомітет, який розташувався у будинку №10 на вулиці 17 Вересня (тепер Чорновола).