У період німецької…

У період німецької окупації Рівного нарівні з німецькою рейхсмаркою в обігу перебували карбованці рейхскомісаріату “Україна”. Було встановлено офіційний курс: 1 марка дорівнює 10 карбованцям. Грошові знаки друкувалися Центральним Емісійним Банком України, що розміщувався в Рівному, починаючи з березня 1942 року. В обігу перебували купюри номіналом”1”, “2”, “5”, “10”, “20”, “50”, “100”, “200” і “500” карбованців. У 1944 році територія обігу цих грошових знаків була визволена радянськими військами, і банкноти припинили обіг.

За 32 місяці…

За 32 місяці окупації на Рівненщині було організовано 63 табори і гетто, місця ув’язнення, де замучили, повісили, розстріляли 100 946 громадян і 67 996 військовополонених. Зруйновано 456 промислових підприємств, 50 відсотків житлового фонду, пограбовано 465 колгоспів, вивезено до Німеччини близько 23 тисяч коней, понад 49 тисяч голів рогатої худоби, понад 40 тисяч свиней. За матеріалами розслідування Надзвичайної державної комісії злочинів окупантів у Рівному та області загальна сума завданих збитків склала понад три мільярди карбованців.

Двадцять третього березня…

Двадцять третього березня 1944 року було проведено перший недільник, на якому працювало 2 800 рівнян. Усього кожен мешканець Рівного відпрацював на відбудові і впорядкуванні міста близько 50 годин. Через рік після визволення міста було відбудовано 30 підприємств. За перші три післявоєнні роки було відновлено й відремонтовано 242 будинки, споруджено 12 нових. На відродження міста радянський уряд у 1945 році виділив 15 мільйонів 180 тисяч карбованців. З 1949 року в Рівному почалося будівництво багатоповерхових будинків.

На Рівненщині були свої “Крути”

Щорічно 29 січня в Україні вшановують пам’ять київських студентів і бійців вільного козацтва, які загинули в 1918 році під час бою з більшовицькою армією Михайла Муравйова під Крутами. Виявляється, в Острозі місцеві гімназисти здійснили подвиг, аналогічний подвигу героїв Крут. “Вшановуючи героїв Крут, маємо пам’ятати, що і в нас були свої …

У розвитку внутрішньої…

У розвитку внутрішньої торгівлі на Волині ХІХ-початку ХХ століть важливу роль відігравали магнатські господарства краю. Заможні власники перетворювали свої господарства на капіталістичні економії, виробляючи продукцію для ринку. А реалізовували її через ярмарково-базарну мережу в містах Волинської губернії. Там поміщики продавали сільськогосподарську продукцію і промислові товари, водночас закуповуючи гуртом сировину для своїх заводів і фабрик. Відтак, наприкінці ХІХ-на початку ХХ століть набула активного поширення і розвитку виставкова торгівля.

На початку ХХ століття…

На початку ХХ століття у Рівному набула поширення складська торгівля з реалізацією продукції за зразками, які пропонували агенти торгових фірм. У місті налічувалось 18 постійних складів хліба та лісу. Водночас у губернському Житомирі — всього вісім. У 1910 році в Рівному відкрито товарну біржу. Доти на Правобережній Україні діяла лише одна товарна біржа в Києві. Відкриття біржі в Рівному дозволило обслуговувати шляхом посередництва торгівлю всієї Західної Волині, а також ефективніше підтримувати економічні зв’язки з підприємствами Царства Польського.

На початку…

На початку ХХ століття у найбільших торгових містах Волині — Рівному і Житомирі — почали масово з’являтися гастрономи, універмаги, торгові фірми і доми, біржі. Якщо впродовж ХІХ століття в Житомирі не існувало жодного торгового дому, то вже у 1905 році їх налічувалось десять. За станом на 1912 рік на Волині було 55 торгових домів, а в 1914-у — 59. Найбільше таких закладів діяло в Рівному. У 1912 році їх було 38 з капіталами майже 300 тисяч рублів. Найпотужнішим і найбільшим у губернії був Торговий дім “А. Роттенберг і Х. Бат” з капіталом у 150 тисяч рублів, який торгував сукном.

Масовий випуск.

Масовий випуск радянських новорічних листівок налагодило поліграфічне підприємство “Госзнак” лише в 1953 році. Листівки були агітаційно-пропагандистськими й зображали досягнення радянського ладу. На картинках були щасливі матері з дітьми, головні будівлі на Красній площі, радянську символіку, підприємства і будови, згодом стала популярною тема космосу і миру. Дід Мороз вперше з’явився на листівках у 1943-у. У 1950-і вперше з’являється, а з середини 1970-х стає типовим, сюжет на листівках про “П’ять хвилин до Нового року” (за піснею про п’ять хвилин з радянського фільму “Карнавальна ніч”).

Наприкінці ХІХ-на початку.

Наприкінці ХІХ-на початку ХХ століть українські вітальні листівки друкувало краківське видавництво “Салон польських художників”. До дизайну і створення сюжетів залучали іменитих художників і друкарів. Видавали великими накладами колажовані, комбіновані, з патріотичною тематикою, часто з українською геральдикою та в національних блакитно-жовтих кольорах. У міжвоєнний період до 1939 року мешканці Рівненщини надсилали один одному листівки лише польською мовою. Навіть, якщо вітання писали українською, то адресу — польською. Інакше листівка не дійшла б до пункту призначення.

Вітальна листівка.

Вітальна листівка як атрибут різдвяно-новорічних свят у Західній Україні, зокрема й Волині, з’явилася в 1870-х роках. Привозили листівки переважно з Німеччини. Зображали на них немовля Ісуса Христа в яслах, або якісь релігійні сюжети. Пізніше з’явилися Санта Клаус, композиції з квітів, гілок, ялинкових прикрас, діток в образах янголів. У XIX столітті зародилась традиція надсилати листівки як вітання поштою. Офіційно листівку визнали в 1874 році на Всесвітньому поштовому конгресі в Берні (Швейцарія). Тоді ж було встановлено міжнародний стандарт її розміру – 90х140 мм, у 1925 році – 105х148 міліметрів.

Регіональним проривом року стала “Ладомирія”

Унікальний етнопарк “Ладомирія”, що в Радивилові на Рівненщині, виборов головну туристичну премію України — “Ukraine Tourism Awards”. За результатами онлайн-голосування “Ладомирія” набрала найбільшу серед 23-х учасників кількість голосів — 2021. Як відомо, проєкт “Ладомирія” упродовж двох років активно розбудовує свій комплекс на ревіталізованій промисловій території в містечку Радивилів Рівненської області. …

Прапрапрабабусину хустку приміряли у краєзнавчому музеї

Не просто головний убір, а й оберіг і невід’ємна частина культурної спадщини. Це — про українську хустку, без якої здавна не обходився гардероб жодної української жінки. Яскраві й світлі, темних тонів і чорні, з дорогих тканин і дешевих, буденні й святкові — хустки з давніх давен були незмінним атрибутом одягу …