Про застиглу музику міста і “халабуди” Рівного

Про архітектурне обличчя Рівного, про те, що втрачено назавжди, і про родзинки місцевого зодчества, які ще можна зберегти, — розмова з авторитетною в галузі архітектури особистістю, небайдужою до минувшини і сучасного нашого міста людиною, професором, завідувачкою кафедри архітектури і середовищного дизайну НУВГП Ольгою Михайлишин.

Ольга Михайлишин

Руйнування історичних будівель і цілих кварталів — сьогодні предмет занепокоєння громад чи не кожного українського міста. Нині архітектурне обличчя практично кожного міста — це дика мішанина сучасних скло-бетонних коробок-висоток і абсолютно недоречних прибудов-надбудов до старих історичних будинків. І Рівне, на жаль, — не виняток. Пощастило Львову, де впродовж кількох років втілювався спільний з німецькою організацією GIZ проект “Інтегрований розвиток старої частини міста”. Завдяки чому було реставровано старовинні будівлі, в тому числі вікна, брами й внутрішні двори таких будинків. Спочатку – коштом проекту, потім — на умовах співфінансування з міською владою і мешканцями будинків.

Брама на вул. Головацького у Львові – стара (ліворуч) і реставрована

Але Рівне про таке навіть і мріяти не може. Застигла в камені музика, як назвав архітектуру німецький теоретик мистецтва XVIII-XIX століття Фрідріх Шеллінг, в Рівному радше звучить какофонією, аніж мелодією. Споглядання тієї архітектурної “спадщини”, яку сучасні рівняни можуть залишити нащадкам, навіює нерадісні думки.
“Вітрина” радянського міста
– Пані Ольго, чи відповідає, на Вашу думку, Рівне статусу історичного міста?

– Так. За планувально-просторовою структурою місто сформувалося еволюційним шляхом. Від маленького замку до сучасного міста воно пройшло усі етапи формування. Кожна епоха залишила свій слід. У нас є що зберігати в історичному плані. Але слід позбутися домінування головної вулиці — Соборної, бо нині це є проблемою. А з іншого боку, це історична особливість міста – домінування головної вулиці. Соборна ділить його на дві частини — північну і південну, ніби нанизуючи на себе всі найголовніші об’єкти. Водночас Рівне ніколи не мало статусу адмінстративного центру вище повітового. Воно завжди було містом провінційним. Рівному не пощастило із збереженням довоєнної забудови, її практично знищено. А повоєнний розвиток пішов радянським шляхом — під гаслом “збудуємо нове радянське місто”. Загалом у повоєнний час влада хотіла зробити показовою головну вулицю міста, забудувавши її монументальними спорудами. Створити таку собі “вітрину” радянського міста. І наслідки цього підходу ми маємо нині.

Фрагмент “вітрини”-Соборної – будинок авторства архітектора Бориса Андрєєва

– У чому вони проявляються?

– У тому, що не сформовано традицію ставлення до історії, до об’єктів культурної й історичної спадщини. Тому й спостерігаємо таке недбале ставлення до пам’яток старовини, тому мало кого хвилює знесення старих будинків, які могли б бути яскравими детальками, що додають колориту загальному образу міста.

– У нас є такий орган як архітектурно-містобудівна рада, на яку покладають надію зокрема й шанувальники старовини. Ви член цієї ради. Чи допомагає вона в плані збереження культурної й історичної спадщини?

– Цей орган потрібний. У містобудівній раді представлені ті, хто тією чи іншою мірою впливають на розвиток міста. Є відкрите громадське обговорення проектів. Але висновки і зауваження ради мають рекомендаційний характер, тому її рішення не є визначальними, на жаль. До них можуть прислухатися, а можуть і ні.

– Що, на Вашу думку, слід зробити, щоб змінити таке ставлення? Можливо, громаді треба бути активнішою?

– У нас є органи охорони культурної спадщини. Але дуже мало об’єктів, які мають статус пам’яток архітектури. Свого часу, коли формували реєстри пам’яток, багато цінних будівель було залишено поза увагою. Тому нині їх складно захистити. Приміром, коли реконструювали вулицю Соборну на відрізку від Театральної площі до органного залу, знесли двоповерхову забудову, що представляла образ міста початку ХХ століття, цінність якої на момент реконструкції не було визнано. Будівлі не мали статусу пам’яток. А це будинки цікавої архітектури, де на перших поверхах розміщувалися магазини, майстерні з ремонту одягу і взуття, а на других — житло. Треба було зберегти хоча б фрагмент. Він був би однією з туристичних принад. Бо ми нині шукаємо туристичні об’єкти, а вони були ось тут… Ми втратили шанс.

Фрагмент забудови, який слід було зберегти на Соборній
Будинок на розі вул. Замкової (фото з мережі ФБ А. Грицая)

Чи треба рятувати “халабуди”?
– На щастя, в місті ще збереглися цікаві старі будинки, навіть квартали… Хоча їх усе менше, і вони зазвичай не в кращому стані. Як рятувати їх? Та й чи треба рятувати? Або, використовуючи вислів декотрих опонентів захисників старовини, чи треба реставрувати “халабуди”? Чимало рівнян вважають, що старі будинки не становлять жодної цінності.

– Зберігати і рятувати треба. От візьмімо вулицю 16 Липня, особливо її фрагмент від колони Божої Матері до діагностичного, де найбільше збереглося старих будівель. Ті, хто називає їх халабудами (вважаю не дуже коректною таку назву), не розуміють, що ці об’єкти і є підтвердженням історії нашого міста, того, що воно не виникло після війни, не на початку ХХ століття… Ці будівлі не є найгірші. Якщо їх підтримувати в належному стані, реставрувати, можливо, розмістити в них якісь заклади, маленькі кав’ярні тощо, то це була б також незайва архітектурна деталь у загальному образі міста. На 16 Липня раніше були гарні цегляні будиночки, ще декотрі збереглися з них. Історичний масштаб вулиці варто зберегти. Але, на жаль, вона вже втратила свій колорит.

Будинок, який нині руйнується на вул. 16 Липня, 15
Один з корпусів музшколи на 16 Липня

– Якби сучасникам були відомі імена архітекторів, які зводили цікаві будинки, якби популяризували їх творчість, тоді можливо було б і до старих будинків інше ставлення?

– Можливо. Радянський період знищив пам’ять. Коли публікують фото якоїсь будівлі, то зазвичай вказують лише прізвище автора фото, а архітектора — ні. Треба дійсно активніше про це говорити. От, наприклад, для мене свого часу відкриттям став архітектор Семен Сидорчук, який впродовж кількох років був головним архітектором Рівного на межі 1920-1930-х років. Придворний архітектор, який зводив будівлі в Царському Селі, і раптом потрапив у Рівне. Потребує досліджень дореволюційна і міжвоєнна забудова, відкриття імен тих фахівців, які брали участь у проектуванні міста.

– У Рівному працює вже звична для України схема: доведення об’єкту до стану аварійного, знесення, побудова на його місці чергової висотки. А між цими етапами — пікети, протести активістів і прихильників забудови, часом суди… І, зрештою, останнє слово залишається за забудовником. Як це було з сумнозвісним будівництвом на Толстого, за краєзнавчим музеєм, де поверхи уже перевищують будівлю музею… Загалом вулиця 16 Липня показова в цьому плані. Висотка на розі Драгоманова-16 Липня, яку буквально втиснули між старими будинками…

Це цікаво  Репортаж з підземелля у рівненському парку
Будинок на 16 Липня, за яким втиснули висотку

– Це вже така наша “традиція” рівненська, коли паспорт будівництва гласить, що має бути два поверхи, а виростає вісім… Хоча є норми, які регламентують і висотність, і площу дворового простору для різних потреб мешканців, для тихого відпочинку, ігор дітей… Утім, звести багатоповерхівку на клапті землі — це спосіб найефективнішого використання ділянки з точки зору бізнесу…

Поверхи за музеєм ростуть щодня

– Можливо якийсь мораторій на висотки в старих кварталах запровадити на місцевому рівні?

– Були такі пропозиції, але цей спосіб не є ефективним. Забудовники і дозвільні органи мають керуватися генеральним планом міста і дотримуватись вимог зонування. Ця частина (ділянка на Толстого за музеєм, – прим. авт.) належить до ділової зони, і там не мало би бути нічого, пов’язаного з новим житлом. Крім того, існують обмеження висотності будівель у різних зонах міста – так звана “блакитна лінія”, проте…

– Якби місто мало історико-архітектурний опорний план, це б захистило і “халабуди”, і музей?

– Безумовно. Він регулює всі питання забудови в зонах, де є пам’ятки, передбачає певні обмеження щодо будівництва в історичному середмісті. Багато міських об’єктів набували б статусу нововиявлених пам’яток, і це мусили б враховувати при забудові. Умови надання дозволів змінилися б. Чому його досі немає, складно сказати. Наскільки мені відомо, його опрацьовує поважна фірма, фахівці, які мають великий досвід розробки такої документації. Але щодо причини гальмування, можна тільки здогадуватися…

Цегляний стиль і радянський неокласицизм
– Пані Ольго, на які об’єкти, на Вашу думку, варто звернути увагу в плані збереження?

– Наприклад, унікальний об’єкт, який зберігся майже повністю — комплекс військового містечка. Це одне з найбільших на Західній Волині військових містечок, збудованих за часів Російської імперії. До речі, архітектурно-містобудівна рада на основі пропозиції одного з архітекторів ухвалила рішення не дозволяти утеплювати фасади будинків, які входять до його складу. На жаль, там уже є приклади такої “модернізації”, внаслідок чого будівлі змінюються до невпізнання. Усі будівлі містечка виконано в цегляному стилі, який був характерний для початку ХХ століття. Хоча й будувались за типовими проектами, але вони яскраво представляють свій час. Будинки дуже гарні, з фігурною цегляною кладкою, добротні і якісні. Кладка міцна, використовувалася особлива лицювальна цегла для опорядження фасадів. Стіни мають значну товщину. На мою думку, в тих будинках слід було б загалом очистити цегляну кладку від усіх нашарувань, відкрити її. Якщо ж все-таки існує потреба утеплення, то варто це робити так, як, для прикладу, роблять в Німеччині – винятково зсередини.

Один з будинків у цегляному стилі у військовому містечку
Казарми військового містечка

-Чи правда, що в деяких країнах Європи є норма, коли будинки, яким понад 50 років, уже вважають історичними пам’ятками?

– Так. На мою думку, в Рівному таким об’єктом, вартим збереження, є ансамбль забудови Театральної площі. Усі будівлі зведено в стилі так званого “сталінського” (або радянського) неокласицизму. Але, на жаль, неприємно вражає прибудова до готелю “Україна” (раніше “Ровно”). Навпроти театру на будинках входи в магазини й офіси оформлено по-різному: і в кольорі, і в матеріалі, й архітектурно. Хіба можна так поводитись з центром міста?.. Маю надію, що поступово ситуація змінюватиметься у зв’язку зі запровадженням нових правил розміщення реклами і вивісок на фасадах будівель. Адже, будівлі, які оточують площу — монументальні. Вони характеризують певну епоху і конкретний етап розвитку міста в повоєнний період. Не хотілося б, щоб їх спотворили остаточно.

Новозбудований готель “Ровно” (ліворуч) і сучасний його вигляд (праворуч)
Вигляд будинку навпроти театру –  автентичний (зліва) і сучасний
Вивіски і входи – кому як заманеться
Театральна площа, початок 1960-х

-Є ж у нас приклади в місті й належного поводження зі старими будівлями.

– Так. Наприклад, костел Петра і Павла, колишній гарнізонний. Реставрація деяких корпусів Рівненського пивзаводу, збудованого в тому таки цегляному стилі. Дуже коректно відновлено решітку огорожі підтриємства з написом “Бергшлоссъ“. Колишня повітова Каса хворих, а тепер апеляційний суд на Драгоманова. Звісно, було б органічно, якби там розмістився художній музей, але ремонт принаймні не спотворив будівлю. Цікава забудова, точніше, її залишки на вулиці вздовж залізничного полотна біля ринку Дикого. Одноповерхові будинки з башточками по кутах, з характерним куполоподібним дахом. Якби забрати ринок, і зберегти ту вулицю, це була б також яскрава деталь старого міста, зразок єврейської забудови. Такі ж будинки були по Замковій, поруч із колишньою будівлею електростанції Любомирських. Це характерна для Рівного забудова, якої мало збереглося. До слова, закордоном, люди, які мешкають у старих історичних будинках, пишаються цим, намагаються підтримати їх автентичний вигляд. Законодавство щодо цього в Європі на стороні історії.

Відреставрований корпус пивзаводу
Зразок єврейської забудови на вул. Здолбунівській

Застигла музика старого міста
– Якось Лесь Подерв’янський висловився щодо забудови київського Майдану, мовляв, якщо архітектура це застигла музика, то архітектура майдану це застигла музика Поплавського. Вочевидь, на “музику Поплавського” багате й Рівне. А загалом, якщо кажуть, що архітектура має звучати, то Вам Рівне звучить, чи воно дисонує?

– Зараз дисонує. Хоча архітектурне обличчя у Рівного все ж є. Гості міста вважають Рівне комфортним для проживання людей, добре озелененим. Але, коли після тривалої відсутності повертаєшся до міста, кидається у вічі засилля реклами. Від цього місто видається брудним, засміченим. Для порівняння, у польських містах немає стільки реклами. А в нас вона просто душить, здається, аж дихати важко…

Засилля реклами можна побачити й на цьому будинку

– Пані Ольго, назвіть, на Ваш розсуд, три перлини місцевої архітектури.

– Унікальна дерев’яна Успенська церква — пам’ятка архітектури XVIII століття національного значення. За високу якість архітектури віднесла б до місцевих перлин будинок Вігдоровича на вулиці Петлюри. І ще — будинок краєзнавчого музею. Сюди додала б Воскресенський собор за складну архітектуру в неовізантійському стилі. Якби вцілів первинний вигляд костелу святого Антонія — його теж.

Пам’ятку національного значення церковники вже “підправили” на свій лад, встановивши на даху маленькі куполи

– Ваш улюблений куточок старого Рівного?

– Це вид, який відкривається на парк Молоді, між колишньою оранжереєю Любомирських і будинком, де міститься музей Косміаді. Завжди в уяві малюється мені палац, бруківка давньої вулиці додає відчуття старого міста. А ще дуже подобається забудова вулиці Хвильового, та частина, що пролягає за міськрадою. Затишний камерний квартал житлової забудови міжвоєнного періоду.

– Ольго Леонідівно, Вас знають як дослідника давньої архітектури Рівного і Волині, маєте багато цікавих наукових робіт і про палацово-паркові ансамблі Волині, і про Волинські Торги в Рівному, і про культові споруди, численні статті в наукових виданнях. До яких досліджень більше лежить душа?

– Моя улюблена тема — міжвоєнний період. Хоча з часом стає цікавим і радянський період — 1960-70-ті роки. Цікаво відтворювати образ старого міста за документами. Проте, кожна епоха має свій шарм і чекає на свого дослідника і поціновувача. Не треба нічого знищувати, тоді будемо пам’ятати.

– Дякую, Ольго Леонідівно, за цікаву розмову. Бажаю Вам натхнення на відкриття нових яскравих сторінок з минулого нашого міста. Якось в одній із публікацій прочитала таке побажання для сучасних архітекторів і забудовників: “Перед тим, як щось будувати, – слухайте місто, перед тим, як зносити, – слухайте серце”. Може колись і в Рівному дослухатимуться до таких побажань.

Оцініть будь-ласка публікацію
(Поставлено оцінок: 5, середня: 4,80)
Загрузка...