Рівненський костел врятувала від знесення чудова акустика

Шістдесят років тому його башти з гострими шпилями ще височіли над містом, а сама будівля була окрасою старого Рівного. Нині лише укорочені, обезглавлені вежі нагадують про колишню велич зруйнованої святині.

Вид на костел початок ХХ ст.

Історія рівненського костелу Cвятого Антонія могла б бути зовсім іншою. Якби не радянська влада, яка несамовито насаджувала атеїзм на Рівненщині. Під її нещадну “керівну і спрямовуючу” руку потрапило чимало рівненських храмів. Не оминуло лихо й цей католицький костел Рівного, залишки якого, хоч і спотворені, дожили до наших днів.
На місці трьох храмів
У середині ХVІ століття неподалік того місця, де нині органний зал, княгиня Острозька Беата Костелецька звела дерев’яний католицький костел
Успіння Пресвятої Діви Марії. Під час татарського набігу на місто в 1570 році нападники спалили храм. Майже 30 років потому не було в Рівному ані костела католицького, ані ксьондза. Аж доки в 1606 році інша княгиня Острозька — Анна Александрова із роду Штембергів (дружина волинського воєводи) — не збудувала за власні кошти на місці зруйнованого храму новий. Однак і йому недовго судилося тішити парафіян. До 1773 року дерев’яна будівля так занепала, що відправляти там службу стало небезпечно. Відтак, власті духовні вирішили звести мурований костел. Однак не врахували надзвичайну заболоченість місцевості, що призвело до руйнування й цього храму. До зведення костелу святого Антонія головним католицьким храмом Рівного був костел Cвятого Юзефа на Волі.
Різні історичні джерела називають різні дати початку будівництва нового великого цегляного костелу, жертводавцем якого був власник міста князь Казимир Любомирський. Одні польські джерела вказують на 1858 рік. Інші твердять, що перші костельні мури було зведено ще в 1849-у, й через тяганину з будівництвом вони вже почали потроху руйнуватися. Відомий дослідник Волині Орлович у своєму “Путівнику по Волині” писав, що будівництво розпочалося в 1868 році. Ще інші джерела вказують на 1890-й.

Польська листівка початку ХХ ст.

Можливо, така плутанина виникла через те, що влада царської Росії як могла перешкоджала будівництву храму (їй не потрібно було поширення католицизму), та й польське повстання 1863 року далося взнаки. Будівництво під керівництвом польського архітектора і автора проекту Костянтина Войцеховського завершилося в 1899-у році. До фінансування доклався й князь Роман Сангушко зі Славути, виділивши кошти зі свого благодійного фонду. Нарешті 7 жовтня 1900 року костел освятили.
Під час Першої світової храм постраждав. Тому в 1922 році єпископ Ігнатій Дубовський повторно освятив храм уже після реставрації. У 1927 році художник Політинський розписав костел поліхромією в модерністичному стилі. На видовжених готичних вікнах з’явилися кольорові вітражі. Оновлений костел у неоготичному стилі з червоної цегли зі шпилями, що стрімко здіймалися вгору, і які було видно практично з будь-якої точки міста, став окрасою Рівного.

Костел було видно з будь якої точки міста
Вид на костел. Як зазначається на звороті листівки її видано в 1914 році в Москві

Утім, постраждав костел не тільки від війни. Поруч з костелом, у тодішньому провулку Костельному, розташовувалася міська електростанція. Робота потужної турбіни начебто спричинила величезну тріщину, яка пролягла через усю будівлю костела, однак руйнацією не загрожувала. Принаймні про це писали місцеві газети.

Це цікаво  Як у “Пасторалі” не склалася “ідилія” з Рівним
Одна з місцевих газет перейнялася долею костелу

Реліквією костелу вважалася ікона Божої Матері, намальована на дереві та пожертвувана в 1650 році львівським гончарем Яном Чорнокозичем і дружиною його Розалією одному з попередників костела — дерев’яному храму. Знайшлося місце в храмі й для ікони та вівтаря святого Антонія Падуанського, на честь якого названо костел. У закристії (кімната, де приймає парафіян з різними проханнями ксьондз та монахині) до війни висіли портрети доброчинців святині та князів Любомирських.

Вівтар костела Св. Антонія
Інтер’єр костелу, листівка, 1930-і роки
Усередині костелу

Таємниці костельних підземель
На стінах костелу Cвятого Антонія знаходилися епітафії, присвячені померлим членам родини князів Любомирських. Зокрема — фундатору і попечителю храму Казиміру Любомирському, каштеляну Юзефу Любомирському, його дружині Людвіці. Костельні підземелля за тодішнім звичаєм стали князівською усипальницею.

Практично аж до самого закриття храму в 1958 році в підземних криптах (склепінчасті приміщення, розташовані під вівтарною і хоральною частинами храму, призначені для поховань) знаходилися гробниці з прахом усопших членів родини Любомирських та місцевої польської знаті. Тут покоївся прах і Казиміра Любомирського. Хоча помер він 29 червня 1871 року у Львові, але поховали його в склепі ще не добудованого на той час костелу Cвятого Антонія, як натхненника і опікуна побудови храму. Поряд з похованням князя Казимира були гробниці Юзефа і Людвики Любомирських.

В очікуванні Президента Польщі Мостіцького біля костелу Св. Антонія. 1935 рік
Міські урочистості часто проходили біля головного костела Рівного
На міських урочистостях біля костелу Св. Антонія, 1930-і роки
Костел Св. Антонія, 1930-і роки

Що стало з останками похованих, коли після війни радянська влада закрила костел, достеменно невідомо. Декотрі старожили розповідають, що після війни останки зі склепів перепоховали на Дубенському кладовищі. Інші кажуть, що буцімто бачили, як зотлілі труни вивозили за місто на смітник. Рівнянка Наталія Наконечна пригадала розповідь своєї матері, яка працювала після війни в якійсь радянській конторі, що було створено спеціальну комісію для обліку цінностей, вилучених у культових спорудах. Оскільки ховали представників знатних родів у дорогому одязі, з коштовностями, інкрустованою дорогоцінним камінням зброєю, то все це потрібно було описати і взяти на облік. За словами Наталії Наконечної, її мама була однією з тих, хто описував вміст гробниць з підземелля костелу Cвятого Антонія. Вона буцімто на власні очі бачила зотлілий прах давніх аристократів, залишки одягу, коштовності.

Усі останки з костельних склепів разом з різним мотлохом, що не становив цінності, буцімто склали у великий ящик і закопали на Дубенському кладовищі. Члени цієї комісії, пригадує жінка, після цього тривалий час перебували в пригніченому стані, декого навіть переслідували нічні жахи.

Костел Св. Антонія, 1920-і роки

Якби не акустика, від костелу й місце б уже захололо
Радянська влада полюбляла збиткуватися над культовими спорудами — якщо не рівняла із землею, то влаштовувала всередині склади усілякого непотребу. Чи й просто очікувала, коли споруда зруйнується сама собою. Рівненському костелові Cвятого Антонія можна сказати “пощастило”. Принаймні частина будівлі, хоча й спотворена, але збереглася.

Це цікаво  Пам'яті піонера рівненської кіноіндустрії
Вид на костел, місто періоду окупації

Комуністи узялися за храм у 1958 році. Правда це, чи ні, але старожили розповідали, що приводом для руйнування шпилів костелу послужило те, що начебто з веж храму радіостанцією велися шпигунські передачі на Захід. Можливо, сьогодні це видасться нісенітницею, але тоді такі речі сприймалися цілком серйозно. Знайшовся сміливець, активний прибічник радянської влади, який спиляв металеві хрести на шпилях. Старожили розповідають, що за таку наругу над святинею чоловік поплатився. Через кілька днів його знайшли мертвим. Офіційна версія — самогубство.

Старий стадіон (ще до «Авангарда»), з якого добре видно костельні шпилі з хрестами, 1955 рік

Згодом розібрали й неоготичні вежі зі шпилями. Епітафії на стінах замалювали, а ті, що були на мармурових плитах, знищили разом з плитами. По-варварськи розбили на друзки один із найкращих у Східній Європі орган. Достеменно відомо, що частина залишків цього унікального інструмента довго валялася на складах тресту зеленого господарства, потім опинилася на господарському дворі парку імені Шевченка, поки там не перетворилася на купу трісок. Частина трубок розбитого органу тривалий час просто валялася в кущах поруч із закритим храмом, пригадують старожили.
Невідома доля старовинних ікон, що прикрашали вівтар і стіни костелу.
«Обезглавлений» і пограбований храм на початку 60-х комуністи перетворили на склад.

Зруйнований костел, в якому ще не відкрили кінотеатру, початок 1960-х

Ксьондзу-пробощу Серафіну Кашубі заборонили справляти службу й наказали за 24 години покинути місто, фактично виславши його до Казахстану. Особливий цинізм комуністичної влади виявився в тому, що костел зачинили в один із найшанованіших католиками день — свято Божого Тіла, що відзначають традиційно в четвер, наступний за Днем Святої Трійці. Тоді він припав на червень.
У січні 1966 року в колишньому костелі, “підкоригувавши” його інтер’єр так, щоб нічого не нагадувало про храм, влада відкрила кінотеатр на 274 місця.

Глобус, 1960-і роки

Нове кіно, яке спочатку нарекли “Хронікою”, а потім “Глобусом”, не зажило особливої популярності серед рівнян. Наче схаменувшись, що влаштовує розваги в храмі, влада надала йому статус кінотеатру для демонстрації науково-популярних та учбових фільмів. Але кіно в колишньому костелі так і не прижилося.

Кінотеатр «Глобус»

Декотрі місцеві поборники будівництва соціалізму-комунізму уже виношували ідею загалом знести занедбану споруду. Можливо, нині на місці костелу уже височіла б якась чергова типова багатоповерхівка чи торгово-офісний центр, якби не унікальна акустика залу. Саме на неї звернули увагу місцеві музиканти. Це, вочевидь, і врятувало колишній костел від остаточної руйнації. Після внутрішньої перебудови та часткової зовнішньої реставрації в 1987 році в колишньому храмі відкрився зал органної і камерної музики обласної філармонії.

Фото з фондів ДАРО, РОКМ, НЦАП, польських історичних сайтів, мережі Фейсбук та особистого архіву автора.

Оцініть будь-ласка публікацію
(Поставлено оцінок: 1, середня: 5,00)
Загрузка...