Забутий, закинутий, занедбаний і нікому не потрібний. Крізь густі зарослі старі руїни ледве проглядаються. Клеванський замок нині — видовище сумне. Проте, як не дивно, до нього таки продовжують завертати мандрівники-туристи-відпочивальники в пошуках цікавинок.
Замок XV століття, який пов’язують з родом Чарторийських, — одна із найстаріших пам`яток архітектури Рівненщини. Він входить до переліку ста чудесних замків і фортець України. Однак його плачевно-безнадійний стан є яскравим прикладом ставлення держави до культурної й історичної спадщини.
Хоча, звісно, маємо й хороші приклади поводження з пам’ятками нашого минулого. Наприклад, у сусідніх Львівщині, Тернопільщині, Волині до збережених і відреставрованих замків і палаців на вихідні приїжджають туристи з усієї України й навіть з-за кордону. До Клеванського замку також заглядають мандрівники. Однак, на жаль, дуже скоро розуміють, що дивитися там нічого й вирушають геть.
Дорога до замку
Середньовічна бруківка, вкатана і “випрасувана” за віки усіма видами існуючого транспорту, просто з траси Рівне-Луцьк повз старовинну церкву Різдва Христового веде вузенькою вуличкою під назвою звичайно ж Замкова до колишньої середньовічної твердині.
Цегляний віадук над колишнім ровом впирається просто у в’їзну браму, а крізь неї відкривається вид на густо заросле деревами і кущами занедбане замкове подвір’я. Його обрамляють руїни дво- та триповерхового приміщень, дві напівзруйновані башти — ось і все, що збереглося до наших днів. Щоб описати стан внутрішніх приміщень, слів може забракнути…
Сліди колишньої краси і величі тут шукати марно. За свою багатовікову історію замок натерпівся. У 1446 році Великий князь Литовський Свидригайло віддав ці землі засновнику магнатського роду Михайлу Чарторийському. До Першої світової війни грамота, що засвідчувала цю подію, зберігалася в замку. Для захисту своїх володінь князь Чарторийський у 1475 році почав будувати кам’яний замок, оточивши його ровами з водою. Добудовував твердиню, що впродовж чотирьох століть була родовим гніздом князів Чарторийських, його син Федір.
Фортеця мала чотири крила, була побудована з цегли й укріплена двома п’ятикутними баштами стіни яких сягали 3,8 метра завтовшки. Існувала ще й третя вежа, але вона була з дерева й донині не збереглася. Основною функцією веж була оглядова, адже вони виходили на дорогу до фортеці зі сторони річки Стубли та до центрального в’їзду. У західній башті розмістили бастіон, а у східній – зброярню. Для оборони замок озброїли 30-ма гарматами. Усередину замку можна було потрапити через підйомний міст, який на початку XVII століття замінили на кам’яний арковий, встановлений на чотирьох масивних стовпах. Від його монументального, хоча й пошарпаного вигляду, ще й нині перехоплює подих.
Кажуть, що колись міст прикрашали фрески, залишки яких було видно ще на початку XX століття.
Старожили Клеваня розповідають, що підземні ходи з Клеванського замку буцімто вели до замку в Олиці й Благовіщенського костелу. Буцімто саме через ці ходи до фортеці над Стублою надходило підкріплення і продовольство, завдяки чому Клеванський замок витримав тривалу облогу, і його гарнізон відігнав татарське військо в 1640 році. На доказ існування підземних сполучень місцеві старожили розповідають про періодичні провали грунту поруч із ринковою площею, які траплялись аж до 70-х років ХХ століття.
У XVI-XVII століттях фортеця нерідко потерпала від ворожих навал. Однак, знаходячись далеко від Речі Посполитої, замок поступово втрачав своє оборонне значення. А справжні поневіряння колись величного оборонного комплексу розпочались тоді, коли на початку XVII століття князь Чарторийський покинув замок, облаштувавши там госпіталь.
Хроніка розбудови і руйнації
З середини XVII століття і донині для кого тільки не слугували прихистком замкові стіни!.. З 1632-го по 1773-й роки там господарювали єзуїти, облаштувавши в замку колегію. Відколи за наказом австрійського імператора Йосифа все майно єзуїтів було конфісковано і аж до початку ХІХ століття замок стояв пусткою.
У 1817 році князь Костянтин Чарторийський відкрив у замку польську гімназію. Два флігелі для закладу побудували, розібравши східні мури. Князь подарував гімназії велику бібліотеку, облаштував фізичний і мінералогічний кабінети, заклав ботанічний сад, виділив безкоштовні квартири вчителям. Але в 1831 році після польського повстання російська влада гімназію ліквідувала, мотивуючи це тим, що гімназисти активно підтримували повстанців. Наступні кілька років у Клеванському замку розміщувались різні навчальні заклади, в тому числі переведена з Луцька гімназія, яку в 1836 році на прохання князя Любомирського перевели до Рівного. Постоявши пусткою кілька років, замок став надбанням удільного відомства. А з липня 1878-го тут розмістилося духовне училище, переведене з Дерманя, яке протрималося в замку до 1915 року.
Під час Першої світової війни в замку розташовувався ветеринарний евакуаційний пункт 11 армії Південно-Західного фронту. А 1918-1925 роках порожні приміщення замку зайняли біженці, які втратили свої домівки під час воєнного лихоліття. У міжвоєнний період Клеванський замок прислужився семикласній школі, школі-інтернату для дітей-сиріт, і навіть виховній колонії для неповнолітніх. Для колонії, яка пробула в замку недовго, польський уряд затіяв у 1933 році цілий комплекс відновлювальних робіт. На всіх замкових будівлях з’явились нові дахи, у приміщеннях зроблено ремонти, з’явились й окремі прибудови.
У період з 1939 по 1953 роки клеванський замок був свідком найстрашніших випробувань, які випали на долю місцевого населення. Тут почергово розміщувались загони НКВС і каральні органи німецької окупаційної влади. За розповідями старожилів, у період 1944-1952 років у замку облаштували в’язницю, куди звозили полонених вояків УПА та підозрюваних в участі у визвольній боротьбі. У період з 1953-го до 1977-го тут працювало сільське професійно-технічне училище, яке готувало трактористів, комбайнерів, електромонтерів, водіїв.
У мирний час замку не знайшли кращого застосування як облаштувати там лікувально-трудовий профілакторій для залежних від алкоголю. З того часу на замкових стінах залишились дешеві радянські кахлі, яких не беруть ані час, ані негода, ані місцеві жителі. Бо відколи з 1988-го замок укотре за свою історію спорожнів, а місцеві зрозуміли, що владі до пам’ятки немає ніякого діла, то кинулися відкручувати, відривати, знімати, розбирати і виносити усе, що тільки можна…
Окрім дерев’яних деталей, які пустили на дрова, шиферу на дахи, місцеві без найменших докорів сумління розтягли на цеглу замкові башти та частини стін замкових приміщень. Замок, який приступом не змогли взяти жодні завойовники, запросто “взяли” місцеві мешканці упродовж останніх тридцяти років. За словами краєзнавців, на момент закриття профілакторію для алкозалежних Клеванський замок був у такому стані, що там цілком можна було розмістити музейний комплекс, але для радянської влади, вочевидь, це не було потрібно.
За часів Незалежності замок кілька разів горів. Пожежа 2000-го року завдала середньовічній пам’ятці непоправної руйнації.
Зодчий Клеванського замку
Історія не зберегла нам імені будівничого Клеванського замку. Але на початку 2000-х років під час археологічних досліджень магістр архітектури, старша викладачка кафедри основ архітектурного проєктування, конструювання та графіки НУВГП Оксана Байцар-Артеменко натрапила на знахідку, яка дає підстави припускати, що зодчим Клеванської фортеці був львівський інженер-фортифікатор, архітектор Львівського арсеналу та співавтор реконструкції Львівської ратуші Ян Ліс (в українській транскрипції Іван Лис). Уродженка селища Клевань Оксана Байцар-Артеменко багато років присвятила дослідженню Клеванського замку. Він був темою її магістерської роботи, за яку тоді молода науковиця отримала звання Лауреатки Міжнародної премії імені Яна Захватовича. Після пожежі стіни фортеці обвалилися, відкривши доступ до найстаріших кладок.
Під час дослідження на внутрішній стороні другого поверху п’ятикутної вежі, що стоїть при в’їзній брамі біля однієї з бійниць під численними штукатурними нашаруваннями було знайдено напис по цеглі “JAN LIS”, – розповідає Оксана Байцар-Артеменко. – Велику допомогу для встановлення імовірного імені архітектора Клеванського замку надав доцент кафедри реставрації та реконструкції Львівської політехніки Кость Присяжний. Він досліджував і був автором проєкту реставрації міського арсеналу у Львові. Завдяки йому вдалося співставити будівельні техніки, що дає можливість настоювати на версії про авторство Яна Ліса.
Легенди Клеванського замку
Який же поважний замок та й не має власної легенди!.. А Клеванський, від архітектури якого нині залишилися жалюгідні рештки, таки славиться романтичними переказами. Давня легенда розповідає таке.
Усе відбувалося ще в ХV столітті. Молодих закоханих звали Оксана та Василь. Князь Чарторийський, прибувши на їхнє весілля, уподобав красуню-наречену. За тодішнім звичаєм став домагатися права першої шлюбної ночі з нею. Проте, дівчина навідріз відмовила вельможі. Охоплений злістю князь наказав зв’язати пару й живцем замурувати в стіні замку. За цією легендою рівненський митець Олексій Заворотній написав п’єсу “Таємниця Клеванського замку”.
Володимир Марценковський, який жив і працював у Клевані, також присвятив цій трагічно-романтичній історії баладу “Замуроване кохання”. Ці її рядочки знають напам’ять мало не всі клеванці:
Коли проходиш вдень чи спозарання
У Клевані під замковим мостом,
Перехрестись! Тут замуроване кохання,
Якого погасить не зміг ніхто.
Правду, а чи вимисел переповідає легенда, хтозна… Але до Клеванського замку приїжджають закохані пари, які хочуть прожити все життя разом.
У міжвоєнний період Клеванський замок було внесено до переліку архітектурних пам’яток на східних кресах Другої Речі Посполитої. До нього навідувались не лише туристи.
Його знімали відомі європейські фотомайстри — Генрик Поддембський, Едвард Августинович, “батько” польської фотографії Ян Булгак. Завдяки їхнім чудовим світлинам ми можемо побачити, як виглядав старовинний замок у Клевані за кращих своїх часів.
А на ці малюнки фрагментів Клеванського замку випадково натрапила в мережі Інтернет. Цікаві.
Хто врятує Клеванський замок?
Спроби врятувати пам’ятку робилися кілька разів за часів Незалежної України. На початку 1990-х львівський інститут “Укрзахідпроєктреставрація” на замовлення голови колгоспу “Зоря” володимира Плютинського розробив проєкт реставрації замку під готельно-відпочинковий комплекс. Але проєкт так і залишився на папері. Була спроба з боку однієї з приватних фірм, яка орендувала замок, відбудувати вежі, облаштувати музей, ресторан, готель — і знову нічого. Свого часу Президент Віктор Ющенко давав доручення вжити заходів для порятунку історичної споруди… У подальшому неодноразово долучались і громадські організації, і місцева влада щось намагалась зробити, проте… Результат усіх цих потуг ми бачимо нині.
Офіційно комплекс Клеванського замку вважається “законсервованим” і таким, що охороняється державою. Однак до замку й нині заглядають ті, хто не гребує поживитися тим, що погано лежить. Навідуються й шукачі скарбів, яким не дають спокою байки про заховані в підземеллях багатства.
З кожним днем Клеванський замок наближається до сумного фіналу, коли він не просто вибуде зі списку туристичних об’єктів, а розділить долю сотень українських пам’яток архітектури, забутих державою, невідомих туристам, які тихо помирають на очах…
Майбутнє Клеванського замку туманне. З огляду на його теперішній стан, його скоріше немає, аніж про нього можна щось говорити. Невже і його очікує доля мальовничої купи каміння над річкою?…
(Поставлено оцінок: 6, середня: 4,83)
Загрузка...